4. За ступенем сприяння імпорту мито поділяється на:
- диференційоване мито - застосовується щодо товарів, які походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України;
- пільгове мито - вводиться відносно товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння (встановлюється Митним тарифом України);
- повне мито - застосовується до інших товарів і предметів.
5. За періодом дії мито класифікується на:
- постійне мито - встановлюється без обмеження термінів застосування;
- сезонне мито - встановлюється на строк не більше 4 місяців з моменту його встановлення.
6. За порядком встановлення мито можна поділити на:
- автономне мито - встановлюється країною самостійно незалежно від міжнародних договорів;
- конвенційне мито - встановлюється на основі двохсторонніх та багатосторонніх переговорів та фіксується в угодах.
При визначенні ставок мита головними критеріями повинні бути:
- економічні інтереси держави в цілому;
- інтереси національних виробників і споживачів;
- можливість та доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною;
- інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;
- заохочення або стримування імпорту товарів у залежності від ступеня їх обробки;
- сприяння виробництву товарів експортного призначення через систему пільг на імпорт сировини;
- доцільність обмеження імпорту окремих товарів або підвищення доходів державного бюджету від їхнього імпорту;
- можливість маневрування рівнем мита в процесі міждержавних торговельних переговорів для одержання зустрічних поступок.
Подібний підхід вимагає наявності більш послідовної і виваженої політики митного регулювання. Крім необхідності захищати неконкурентоспроможну вітчизняну продукцію, необхідно також враховувати інтереси споживачів щодо доступу до імпортних товарів високої якості за помірними цінами та можливі наслідки протекціоністських дій держави у зовнішньополітичних відносинах.
Зміст і функції митних тарифів
Класичним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі є митні тарифи, що за характером своєї дії відносяться до економічних регуляторів.
Митний тариф — це систематизований перелік мита, яким обкладаються товари при імпорті, а в окремих випадках — при експорті з даної країни.
Мито виконує функцію податку, стягнутого при перетинанні товаром митного кордону, що підвищує ціну імпортованих (або експортованих) товарів і чинить тим самим вплив на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.
У силу цього митні тарифи залишаються одним з найважливіших інструментів державного регулювання зовнішньої торгівлі, що дозволяє здійснювати за його допомогою захист національних виробників від іноземної конкуренції (головним чином у трудомістких галузях).
Згідно з міжнародно визнаними стандартами рівень і вплив інструментів митно-тарифного регулювання можна визначити за такою шкалою:
Макогон Ю.В. Митна справа (2005)
У митному законодавстві зарубіжних держав вважається, що митний тариф повинен більш оперативно, ніж митний кодекс, реагувати на зміни, що відбуваються у внутрішній і зовнішній економічній обстановці. У митному тарифі містяться конкретні ставки мита, що прямо діють на ціни імпортованих товарів, впливають на рівень внутрішніх цін у країні, безпосередньо позначаються на результатах господарської діяльності підприємств. Тому ставки мита, методика його визначення, розрахунку тощо повинні мати ясний, стабільний і прилюдний характер, установлений законодавчою владою.
Разом з тим митний тариф виконує й інші функції. Зокрема в багатьох країнах, передусім у тих, що розвиваються, збір мита є важливим джерелом надходжень коштів у державний бюджет.
Крім того, митні тарифи широко використовуються для поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні ринки. З цією метою зацікавлені країни проводять переговори про порівняне зниження ставок своїх митних тарифів по товарах, що становлять інтерес для розширення взаємної торгівлі.
Отже, якщо на початку свого існування імпортні мита відігравали фіскальну роль, те сьогодні їхні функції пов'язані в першу чергу з забезпеченням проведення визначеної торгово-економічної політики.
Імпортний митний тариф — це центральний інструмент митно-тарифного регулювання ВЭД. Разом з податковою системою митний тариф регулює внутрішній економічний клімат у країні (ціни, прибуток, рентабельність діяльності підприємств, стан національної валюти). «Фундаментом», на якому будується митний тариф, є закони, що визначають правові основи митно-тарифного регулювання. «Головна конструкція» митного тарифу — це його товарна номенклатура, методологія визначення митної вартості товарів і стягування мита, механізм їхнього введення, зміни або скасування, правила визначення країни походження товару, норми, що визначають межі дії виконавчої влади в галузі митного регулювання. Активна частина митного тарифу — це ставки мита, що є за своїм характером податком за право ввозу іноземного товару.
Рідше використовуються експортні мита (експортний митний тариф)- їх мета — одержання додаткової кількості валюти для поповнення державної скарбниці. Експортні мита здорожують вартість товару на світовому ринку, де конкуренція значна. Вони застосовуються для сировинних товарів, по яких країна має монопольну перевагу, або в тих випадках, коли держава прагне обмежити вивіз даного товару. У розвинутих країнах експортні мита практично не застосовуються.
Застосування експортного мита як методу вилучення частини доходу експортерів (отриманого на різниці в цінах внутрішнього і світового ринку) виявилося неефективним. У більшості випадків воно приводило до скорочення контрольованого експорту й автоматично вело до зменшення доходів державного бюджету від експортного мита. Тому більшість країн перейшло від обкладання митом експортованих товарів до обкладання податками доходів фірм-експортерів, вилучаючи в такий спосіб надприбутки від експорту (для цього використовується звичайна податкова система).
Як правило, митний тариф застосовується на національному рівні, але в тих випадках, коли ряд країн поєднуються в торгово-економічне угруповання і створюють свій митний союз, митний тариф стає загальним інструментом зовнішньоторговельного регулювання, єдиним для всіх країн-учасниць у їхніх торговельних відносинах із третіми державами. Прикладом митного союзу, що об'єднав усі країни, що беруть у цьому участь, в єдину митну територію з єдиним митним тарифом, є Європейський Союз.
Використана література: Макогон, Ю.В. Митна справа: Навчальний посібник. / Ю.В. Макогон, А.Б. Яценко. — К.: Центр навчальної літератури, 2005.
Макогон Ю.В. Митна справа (2005)