1. Виникнення соціології як науки.

Соціологія – наука про суспільство або суспільствознавство.

Соціологія (від лат. Societas — суспільство і грец. Logos — учен­ня) — наука про становлення та функціонування соціальних спіль­нот, з яких складається суспільство і між котрими утворюються певні соціальні відносини та взаємодія, а також про людину соціальну — творця цих спільнот і головного суб’єкта історичного розвитку.

Соціологія відноситься до групи наймолодших наук, її вік ще не досяг навіть двохсот років. Вона виникла у середині XIX століття ід впливом епохальних зрушень у со­ціальному бутті, що отримали найменування революцій: політичної, економічної, інтелектуальної. Радикальна природа цих змін — новий соціальний порядок, демократизація, бюрократизація державного управління, індустріалізація, урбанізація, секуляризація, раціоналізм і гуманізм, які стали могутніми чинниками, під впливом котрих скла­лася соціологія.

Одним із фундаторів соціології як науки вважають французького філософа, родоначальника позитивізму Огюста Конта -людину, яка дала ім'я новій науці.

Чинники, що сприяли виникненню соціології:

1) Соціальні умови: зростання промисловості, загострення соціальних конфліктів.

2) Теоретичні передумови: соціальні вчення, математична статистика.

Соціологи вивчають людей, зокрема, групи людей, прагнучи зрозуміти природу, значення, зміст і взаємини між групами. Професійна діяльність в будь-якій сфері в сучасних умовах є неможливою без ґрунтовної соціологічної підготовки. Соціологічна інформація – обов’язковий компонент соціального планування, прогнозування й управління. Наука соціологія намагається зрозуміти й пояснити, як влаштоване людське суспільство, яким законам підпорядковується соціальне життя людей, як виникають, розвиваються, руйнуються різні соціальні структури та інститути. Без соціологічного знання в сучасному світі неможливо вирішувати такі проблеми, як збереження соціальної стабільності, запобігання етнічним, конфесійним та іншим конфліктам, проявам девіації. В полі уваги соціології – безробіття, здоров’я населення, проблеми сім’ї, молоді та багато іншого.

Поява соціології як самостійної науки була зумовлена розвитком суспільства наприкінці ХVIII — на початку ХIХ ст. У цей час світ зазнав помітних соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до сучасного індустріального суспільства. Нові форми економічного та політичного життя вимагали конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство, про тенденції розвитку до науки про суспільство як живе функціонуюче утворення. У становленні соціології можна виділити 3 основні етапи її розвитку:

І етап - протосоціологічний - (у перекладі з грецької πρα – “перший”, “перша соціологія”, “прасоціологія”) вважається період розвитку соціологічних знань з часів Стародавнього світу до середини XIX століття - створення соціології як самостійної галузі знань. Імена - символи, тобто представники цього етапу: Платон, Арістотель, А.Августін, Ф.Аквінський, Ж.Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, В.Ф.Гегель, Ш.Фур'є, К. Сен-Сімон та інші.

Цими мислителями у широкий обіг введені ключові поняття, які потім використовувалися у соціологічній науці.

У цей час активно розробляються теорії природних прав людини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Дж. Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Л.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.В.Ф.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант). "

Перші погляди на проблеми суспільства, місце в ньому людини виникли в нерозривному зв’язку з міфологією. Міф став першою формою відображення соціальної реальності, в якому вигадка переплітається з реальністю, матерія з духовністю. Міфологічне трактування світу характерне для родо-племінного способу життя, а також для стародавніх держав. Це пов’язано насамперед з залежністю людини від природи, соціальних процесів від природних. Недарма головними героями міфів є боги та міфічні істоти, люди ж лише виконують їх волю і не є самостійними, тож міфи мають фаталістичний характер (нездатність людей змінити свою долю, що визначена для них богами).

Міфологія була першою системою, що пояснювала світ, природу і місце в ній людини. Система міфів відігравала виховну роль, оскільки однією з провідних тем у міфах є розділення добра і зла, а також боротьба зі злом. Тож така система була зрозуміла її творцям і виявлялась основою їхнього розуміння світу, природи і людини; в цьому і полягає її історична цінність.

Зі зменшенням залежності людини від природи міфи поступово замінюються героїчним епосом (оповідь про героїчне минуле, картини життя народу, його ідеали, прагнення, мораль).

На відміну від міфу, епос містить більш реалістичне трактування світу, місця в ньому суспільства та людини. Так, у епічних творах провідне місце займають не боги, а людина-герой, часто наділена надзвичайною силою (що інколи наближує епос до міфів), у ньому обов’язково присутній історичний час. Найголовніша відмінність епосу від міфу полягає у тому, що він, здебільшого оповідає про реальні події, хоч ті й набули у епосі легендарного забарвлення (як приклад, у “Іліаді” та “Одіссеї” поряд з героями діють і боги). Про достовірність подій, описаних у епосі, свідчать історичні джерела, отримані насамперед завдяки археологічним знахідкам.

З розвитком соціально-історичного прогресу виникають нові форми пізнання дійсності, які пов’язані з елементами наукових знань, передусім філософських та історичних.

Велике значення у розвитку наукових знань про суспільство мав запис історичних подій особами, що йменували себе логографами (грец. λογοξ – слово, вчення; γραθόζ – пишу).

Праці логографів стали першим кроком до історичного осмислення подій. Вони стали предтечею виникнення наукових знань про суспільство, які вийшли на новий ступінь розвитку з появою таких наук як історія та філософія.

ІІ етап - академічний, який починається із середини XIX століття, представлений плеядою відомих вчених, таких як О. Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е. Дюркгейм та інших. У цей період нова наука набуває своєї назви соціології. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовані її закони, пояснені фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний відбір, суспільна гармонія, матеріалістичне розуміння історії тощо.

ІІІ етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX століття і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Е.Гідденс, А. Турен, Т. Лукман, Н.Луман та інші.

Саме у цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебером, П. Сорокіним. М. Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, гендерної соціології та багатьох інших.

Удосконалюється методика та техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються і швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції у міждержавних відносинах в умовах глобалізму.

Огюст Конт як родоначальник соціології.

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798-1857 рр.). За власне життя він не був визнаний як вчений, а тим більше як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті.

Його основні твори: "Курс позитивної філософії", "Позитивістський катехізис”, "Система позитивної політики", "Заповіт Конта" (вийшов уже після його смерті).

О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, що тяжіє не до теоретизованого знання, а до такого знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов'язане з використанням математичних методів, порівняльного та історичного методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні і характеризуються точністю, достовірністю, об'єктивністю.

Конт вводить так звану лінійну систему класифікації форм нау­кового знання: математика — астрономія —фізика — хімія — біологія — соціологія (Контівська ієрархія наук).

Залежність однієї науки від іншої зумовила появу соціальної фі­зики — соціології. О. Конт дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет та методи. Цікаво, що спочатку вчений називав нову науку "соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії у неживій матерії, то повинна бути окрема наука, яка вивчаєлюдські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття "соціальна фізика", а поняття "соціологія", є широко вживаним.

Він сформулював "закон трьох фазисів - стадій" розумового розвитку, який разом з законом розподілу праці обумовлює соціальний прогрес.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, який супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою протиріч між власниками та найманими працівниками.

О. Конт був противником революційних форм боротьби, надавав великого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі, вихованню людей.