4.Філософія в системі культури.

Філософія проростає в повсякденні й водночас стверджує здатність людини до перевершеня буденного існування;

• вона висвітлює життєво-світоглядні засади й водночас піддає їх випробуванню на осмисленність і життєву продуктивність;

• вона прагне надати своїм набуткам безперечної переконливості через прилученість до кола наукових знань і поряд з цим уникає твердого наукового статусу, демонструє свою здатність перевершувати можливості науки.

Але повне уявлення про те, що є філософія у вас остаточно складеться після ознайомлення з наступними її темами.

З’ясуємо, яка ж місце посідає філософія в культурі.

Те, що ми вже дізнались про філософію, не дозволяє нам погодитись з думкою Бертрана Рассела (1872-1970) про те, що філософія розташована на “нічійній землі” – між наукою та релігією. Попри всі свої відмінності філософія є суттєво спорідненою і з наукою, і з релігією, і з мистецтвом.

З наукою її поєднує безперечне прагнення істини й домагання володіти нею, а також здатність виробляти абстракції й вибудовувати з них логічні конструкції. Релігія відгукується у філософії тим, що філософія так само постійно спирається на певні вихідні принципи й відзначається стійкістю до зовнішньої критики.

З мистецтвом філософію споріднює інтимно-особистісний характер філософської творчості, кінцева зверненість до внутрішнього світу людини. До того ж і у мистецтві і у філософії результат не є абсолютно визначальним. Значну роль при сприйнятті філософських і художніх ідей відіграє виконання. У філософській творчості майстерність викладу багато додає змістові філософського твору, сприяє переконливості філософськиї ідей та їх поширенню. За приклад можна взяти твори Миколи Бєрдяєва (1874- 1948), Жана-Поля Сартра (1905 – 1980), Альберта Камю (1913-1960) та багатьох ін. Від моралі ж до складу філософії входить прагнення людського самовизначення, набуття людським існуванням понадбуденного виміру.

Та філософія не просто запозичує означені риси цих царин культури. Вона об’єднує їх, здійснюючи у культурі смисловий синтез. Саме завдяки цьому філософія слугує науці, релігії, мистецтву, моралі тощо своєрідним дзеркалом, в якому вони можуть бачити і свою цілісність та своєрідність, і свою неповноту.

Від філософії надходять імпульси до цілісного єднання й подальшого нарощування культурних надбань людства. Її з повним правом можна назвати смислотвірним ядром культури.

Усе до чого звертається філософський інтерес, набуває вагомості й водночас філософія, за слушним висловом Карла Ясперса (1883-1969), повертає людину до самої себе. Філософія покликана виправдати й обгрунтувати право людини на самореалізацію, на гідну позицію в світі. Але й вона очікує від людини гідності й відповідальності в самоусвідомленні й самовизначенні.

Філософія завжди намагалася в той чи той спосіб служити справі визволення людини – чи з-під влади забобонів і невігластва, чи від хибної пихи й самовдоволення, чи від страху смерті, чи з рабства у власних інстинктів і тілесних потягів.

Вільний і неупереджений розум, вільна добра воля, вільна від фанатизму й застиглості віра – ось що вічно відшуковувала й стверджувала в людині філософія впродовж усієї своєї історії.

У філософській думці імена Платона і Аристотеля, епікурейців і стоїків, Августина, Беккона, Гольбаха і Канта, Маркса і Ніцше, Бердяєва і багато ін. – це не тільки відомі філософи – це розгалужені філософські системи, оригінальні вчення які в той чи ін. спосіб пропонували свій варіант удосконалення людини і суспільства, розробляючи моделі ідеального соціального устрою. Не їхня провина, що такі проекти лишилися незреалізованими, а за наполегливих зусиль щодо їх реалізації навіть призводили до наслідків протилежних очікуваним. Однак і найбільший “визвольний проект” – вчення Христа – ще й досі лишається нездійсненним, не віднайшовши свого втілення у маштабних соціальних реаліях. Але ж ніхто певне не буде заперечувати величезну соціально-духовну роль, що її відіграли християнські ідеї в історії. Безперечним фактом є піднесення їхнього соціально-духовного значення в сучасному світі. Так і ряд філософських ідей, розгорнених у вигляді докладних проектів, певних соціально-духовних “програм” не знаходять свого стикування з дійсністю. Але притаманна кожному такому проектові стрижнева ідея, являє собою певну вершину деякої системи філософських знань, утілюючи у собі певний спосіб бачення людських проблем та шляхів їх розв’язання. Кожна така ідея закріплює в культурі певний смисл, закладає ту чи ту можливість спрямування людських думок і дій.

Навіть найвіддаленіші проекти вдосконалення людини і суспільства містять у собі раціональне зерно. Скажімо, вчення про ідеальну державу Платона, попри властивий йому пафос, орієнтує нас на ствердження раціонального начала в організації суспільного життя. Вчення Ніцше про надлюдину є для нас сьогодні цінним своєю ствердністю щодо відкритості людини у майбутнє, вірою в можливості людини щодо досягнення нею якісно нового рівня.

Таким чином, філософія крім усього іншого є для людини також своєрідним способом подолання наявного. Вона відкриває в людському бутті вимір належного й бажаного, намагається обгрунтувати різні способи реалізації людини в ньому.

Філософія, отже, виявляє свою здатність проектувати й до певної міри прогнозувати життя людини і суспільства в їх перспективі.

Жодне філософське вчення не може втілити в собі всі ознаки, всі функції філософії повною мірою. Але в кожному з них у той чи той спосіб зберігається прилученість до суто філософського осягнення світу, до ствердження філософськими засобами доглибинних людських смислів. Отож, щоб мати більш повне уявлення про філософію, треба усвідомити її як єдність багатоманітного, або ж як багатоманітне в його поєднанні.