2. Підсумки Другої світової війни для України.

Вся територія України була двічі переорана лінією фронту. Понад два роки українці перебували під владою злочинного нацистського режиму. Було зруйновано 714 міст і селищ міського типу, 28 тис. сіл, причому 250 з них були повністю знищені, а їх жителі страчені. Україна втратила понад п'яту частину населення: 3 млн. на фронтах і 5,5 млн. — в зоні окупації. Промисловість і сільське господарство перебували у стані розрухи. Лише прямі збитки народному господарству республіки становили 289 млрд. крб. Знищено 40 відсотків житла, майже всі колгоспи. Село було без худоби та інструменту.

Надзвичайно ускладнювало ситуацію різке скорочення трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до масового використання на важких роботах жіночої робочої сили. Не вистачало продовольства та найнеобхідніших промислових товарів.

Україна разом з Білорусією та Польщею найбільше постраждала від війни.

3. Початок відбудови господарства.

Вже з 1944 р. почалася відбудова господарства. До кінці війни запрацювали 3 тис. заводів в тому числі ХТЗ та ДніпроГЕС. Це становило майже третину до­воєнних виробничих потужностей.

Досить складною проблемою від­будови була кадрова. На початку 1944 р. в Україні залишалася ли­ше четверта частина довоєнної чи­сельності робітників.

Насамперед відновлювалися шля­хи сполучення, мости, засоби зв'яз­ку. Це здійснювалось як цивільним населенням, так і армійськими частинами. В ході війни було відбудовано понад 20 тис. кілометрів залізниць і 615 залізнич­них мостів. Були відновлені також найголовніші лінії зв'язку - понад 68 % довоєнної протяжності.

Відбудовчі процеси ширились і на селі. 1943-1945 рр. у ре­зультаті надлюдського напруження сил сільського населення, переважно жінок і дітей, було освоєно 76 % усіх довоєнних по­сівних площ у колгоспах. Тракторів, механізмів чи бодай коней було обмаль. На польових роботах широко використовувалися корови.

4. Культура України в роки війни.

Внаслідок окупації України її урядові, культурні і наукові установи були евакуйовані. Було евакуйовано понад 70 українських вузів. Реалізації оборонних програм була присвячена діяльність Академії наук УРСР. Спеціалісти фізико-технічного інституту розробляли прилади для військової авіації, радіолокації, пеленгації. Інститут електрозварювання, очолюваний Є. Патоном, розробив новий метод зварювання танків Т-34, що поліпшило їх міцність і якість.

Інститут клінічної фізіології на чолі з академіком О.О.Богомольцем створив багато нових препаратів. У Харківському інституті переливання крові були організовані пункти заготовки і консервування крові для передачі шпиталям.

Інститути історії, економіки, археології, мовознавства і літератури були об'єднані в Інститут суспільних наук. Історики видали роботу «Боротьба українського народу з німецькими загарбниками», серію брошур про народних героїв України.

В евакуації виходили українські газети: «Комуніст», «Радянська Україна», «Література і мистецтво», журнали «Українська література», «Україна» та ін. Події війни відображались у творах українських літераторів, до яких належить «Творча сила народу» П. Тичини, «Народ безсмертний» М. Рильського, «Клятва» М. Бажана, «Україна в огні» О. Довженка.

Із України було евакуйовано понад 50 театрів, які виступали у військах та шпиталях.

Спеціальні групи кінооператорів готували бойові кінозбірки про воєнні події. Велике значення мали документальні фільми О. Довженка «Битва за нашу Радянську Україну» (1943), «Перемога на Правобережній Україні» (1945). Українські кіностудії, евакуйовані до Середньої Азії, випускали патріотичні фільми. 1943 р. режисер М. Донськой, виходець з України, поставив фільм «Райдуга», що здобув «Оскар».

Темою робіт українських художників став захист Вітчизни. Сильне враження справляли плакати «В бій, слов'яни» і оригінальна серія «Гнів Шевченка — зброя перемоги» В. Касіяна, плакати І. Литвинського.

Скульптор К. Діденко створив серію скульптурних портретів командирів партизанського руху С. Ковпака О. Федорова, С. Руднєва.

В іншому руслі розвивались культурні процеси на тимчасово окупованій території України. Німецькі окупанти, заграваючи з українським населенням, відновили діяльність УАПЦ, однак жорстко її контролювали. В умовах окупації німці завдали непоправної шкоди культурному надбанню українського народу, знищуючи та вивозячи у Німеччину пам'ятки української культури. Деякі діячі культури України стали співучасниками військових злочинів, здійснених німцями в Україні. Так, відомий український історик А. Оглобін, що обіймав посаду київського бургомістра, керував складанням списків київських євреїв, що підлягали розстрілу. До цих списків потрапили близько 34 тис. осіб. Саме він підказав німцям, що доцільніше проводити масові розстріли в Бабиному Яру, а не в Голосіївському лісі, як планувалось. Він же перекладав на українську мову наказ «Всім жидам Києва», де говорилось про явку євреїв 29 вересня 1941 р.