3.Правова норма і закон. Систематизація законодавства.

Правова норма є первинною відносно закону. Окрім того за своєю структурою (гіпотеза , диспозиція, санкція ) вона теж відрізняється від закону, який складається з статей. До того ж одна й та сама норма права може міститися в законах різних галузей права.

Велика кількість законів потребує їхньої систематизації. Систематиза́ція законода́вства - впорядкування та вдосконалення нормативно-правових актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів та їх збірників.

Систематизація здійснюється трьома способами:обліком , інкорпорацією;

кодифікацією; консолідацією.

Облік нормативно - правових актів - це збирання, фіксування в логічній послідовності та зберігання нормативно-правових актів, підтримання їх у відповідному контрольному (актуальному) стані з урахуванням усіх змін та доповнень, а також створення спеціальних систем їхнього нагромадження та пошуку.

Інкорпорація - це об'єднання групи чинних нормативно-правових актів у одному збірнику за певним критерієм (хронологічним, тематичним тощо) без зміни їхнього змісту.

Кодифікація - це змістовна переробка, узгодження й об'єднання певної групи юридичних норм, пов'язаних спільним предметом правового регулювання, в єдиному нормативному акті. Тобто, це впорядкування правових норм, яке супроводжується переробкою їхнього змісту, зі скасуванням одних й ухваленням інших норм права, що можливе лише у процесі правотворчості. У результаті кодифікації видається єдиний, логічно і юридично цільний, нормативно-правовий акт. Тому кодифікація завжди має офіційний характер і може проводитися тільки правотворчим органом.

Консолідація - вид систематизації в процесі якого кілька актів об’єднуються в новому документі. У процесі консолідації правотворчим органом створюється новий НПА, який повністю замінює попередні; усі нормативні положення раніше прийнятих актів об'єднуються в ньому без змін, хоча, як правило, здійснюється їх редакційна правка: усуваються суперечності, повтори тощо.

4.Правові відносини, їх особливості та відмінності від інших суспільних відносин.

У суспільстві існує багато різних за змістом відносин, серед яких правові відносини займають своє особливе місце. Правові відносини є результатом дії вимог норм права щодо відносин між різними суб'єктами. Вони мають ряд ознак, що у своїй сукупності відрізняють їх від інших видів суспільних відносин.

Ознаки правових відносин:

1. виникають тільки між людьми (суб’єктами права визнаються тільки люди).

2. правовідносини є результатом свідомої діяльності людини (особи, які не можуть усвідомлювати значення своїх дій (наприклад, визнані судом недієздатними) хоча й є суб’єктами права (володіють правоздатністю), проте не можуть вступати у правовідносини, оскільки не володіють дієздатністю);

3. правовідносини нерозривно пов'язані з нормами права, оскільки виникають на їхній основі. Реально можуть виникати лише ті правовідносини, на котрі вказує юридична норма. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідношення у випадку вирішення справи на основі аналогії закону та аналогії права;

4. правовідносини - це особлива форма взаємозв'язку між суб'єктами через їхні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах;

5. у правовідносинах реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечується можливістю застосування заходів державного примусу;

6. правовідносини - це вольове відношення між суб'єктами, тобто для його виникнення потрібне виявлення їхньої волі. При цьому, є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення всіх його учасників (наприклад, укладення шлюбу, договір купівлі-продажу), а також правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного стягнення).

Правове відношення - це специфічне вольове суспільне відношення, що виникає на основі відповідних норм права, учасники (суб'єкти) якого взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Види правовідносин:

1) за галузевою ознакою - конституційні, цивільні, кримінальні та інші, відповідно до галузей права;

2) за кількістю суб'єктів правовідношення - прості (між двома суб'єктами); складні (між трьома і більше суб'єктами);

3) за рівнем визначеності кількості суб'єктів - загальні (кількість уповноважених або зобов'язаних суб'єктів невизначена); конкретні (кількість суб'єктів правовідносин точно визначена);

4) за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають - регулятивні (поведінка суб'єкта повністю відповідає приписам норм права, тобто є правомірною); охоронні (реакція держави на неправомірну поведінку суб'єктів);

5) залежно від розподілу прав і обов'язків - односторонні (кожна зі сторін має або права, або обов'язки); двосторонні (кожна зі сторін має і права, і обов'язки);

6) за характером дії зобов'язаного суб'єкта - активні (зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії); пасивні (зобов'язаний суб'єкт повинен утриматися від певних дій).

Склад правовідносин: суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин.

Склад (структуру) правовідносин складають суб'єкти, об'єкти і зміст правовідносин.

Суб'єкт правовідносин - це правоздатний суб'єкт суспільного життя, який є носієм юридичних прав і обов'язків.

Об'єкт правовідносин - це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти правовідносин вступають між собою у певні правові відносини ( це предмети матеріального світу, послуги виробничого і невиробничого характеру, продукти духовної та інтелектуальної творчості, особисті немайнові блага - життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи.).

Виходячи з того, що у правовідносинах поєднуються фактичні суспільні відносини і юридичні (правові) норми, розрізняють його юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин - це зафіксовані в нормах права суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників.

Фактичний зміст правовідносин - це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їхніх суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Види суб'єктів правовідносин:

- фізичні особи (люди, індивіди):

- колективні суб’єкти (юридичні особи):

Юридична особа - організація, якій притаманна така ознака як організаційна єдність, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді.

Для того, щоб юридична чи фізична особа була суб'єктом правовідносин, вона повинна володіти правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Правоздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки.

Дієздатність - це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати юридичні права і юридичні обов'язки.

Деліктоздатність - здатність суб'єкта правовідносин нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

У фізичної особи правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Повна дієздатність фізичної особи, згідно з чинним законодавством України, наступає з 18 років. Залежно від виду правовідносин, в які вступає суб’єкт (цивільні, кримінальні тощо), він може володіти більшим чи меншим обсягом дієздатності, що встановлюється нормами відповідної галузі права (наприклад, неповна цивільна дієздатність 14-18 років). Законодавством передбачені випадки, коли неповнолітня особа може набувати повної цивільної дієздатності (так званий акт емансипації, наприклад, укладення шлюбу).

Проте, іноді, повнолітня особа, у встановлених законодавством випадках, може бути обмежена у дієздатності або повністю позбавлена її, що можливе лише за рішенням суду (наприклад, у разі зловживання спиртними напоями, що ставить сім’ю у тяжке матеріальне становище).

Деліктоздатність фізичних осіб, згідно з чинним законодавством, наступає з 16 років (за окремі види правопорушень може наступати раніше або пізніше).

Право-, діє- та деліктоздатність юридичної особи, як правило, наступають одночасно, тобто з моменту реєстрації чи затвердження її статуту (положення) і припиняються з ліквідацією юридичної особи.