2.2. Агроекологічні фактори ефективності сівозміни у системі програмування врожайності

2.2.1. Відомості про поле сівозміни, його експозиція по системі кмот, макро- і мікрорельєф

Агроекологічні умови у сівозміні по полях змінюються. Чим більша площа сівозміни, тим ці відмінності будуть контрастніші, тому слід мати дані по кожному полю сівозміни. Сюди входять експозиція, макро- і мікрорельєф поля, технологічна група ґрунту за системою КМОТ (комплексна меліоративна організація території), агрохімічні, агрофізичні і агроекологічні показники, вміст гумусу і товщина гумусового горизонту, об’ємна маса і гранулометричний стан і рН сольове, материнська порода ґрунту, структура ґрунту (по шарах до 1 м), глибина і залягання шару постійного зволоження ґрунтових вод, попередня культура, її врожайність, фітосанітарний стан поля, площа поля, його конфігурація (особливо довжина гін та ін.).

Експозиція поля. Як відомо, рівних полів мало. Частіше всього вони, в тій чи іншій мірі, мають схиловий характер. Вважається площа поля рівною, коли його експозиція (схил) – 1-3⁰. Ці площі, згідно системи КМОТ відносяться до першої технологічної групи, коли 3-5⁰ – до другої, 5-7⁰ – до третьої. Землі, де ці показники перевищують 7⁰краще відводити під залуження.

На площах третьої групи краще уникати широкорядних посівів, а обробіток ґрунту і сівба культур (переважно, звичайним рядковим способом) повинні вестись поперек схилу.

На землях другої технологічної групи теж слід зменшувати площу широкорядних посівів, а при їх наявності обробіток ґрунту і сівба проводяться поперек експозиції поля.

Важливо враховувати, що південний, південно-східний і південно-західний напрямки схилу, на відміну від північного, північно-східного і північно-західного одержують більше сонячного світла і тепла, що впливає на водний поживний режим, проходження вегетації культур – їх ріст і розвиток. На таких площах у рослин раніше настає генеративна фаза, вони раніше дозрівають – на декілька і навіть більше днів, що у певній мірі впливає на врожайність і якість продукції (вміст білка у пшениці, цукристість коренів, вміст олії в соняшнику тощо).

На землях третьої, а також і другої технологічної групи слід робити щілювання, яке затримує воду літніх злив. Крім того, під час щілювання у нижні шари ґрунту попадає верхній родючий шар ґрунту. Це також важливий агроекологічний фактор врожайності. Щілювання варто періодично проводити також і на ґрунтах першої технологічної групи.

Щілювання – енергозатратний прийом, але його слід застосовувати (особливо при програмуванні врожайності). Цей захід економічно себе виправдовує, його агроекологічна ефективність триває декілька років.

Макро- і мікрорельєф поля. Вирівняність поля (не рахуючи загальної експозиції площі на великих полях) – обов’язкова умова. Не повинно бути глибоких борозен і підвищених полос від оранки «всклад» або в «розгін». Поле слід орати (заорювати сидерати) поворотними плугами з мінімальними поворотними смугами.

На полі можуть бути невеликі «блюдця». На цих площах ще з осені застосовують звичайні меліоративні заходи по відведенню талих вод, або спеціальною технікою вирівнюють мікрорельєф (що більш радикально). «Блюдця» – це пізніші сходи, випадання рослин, відставання в рості тощо.

Ґрунт на полі повинен бути пухким, без комків. Ще у ХІХ ст. вважалось, що для сівби свекловиці поле слід підготовити так, щоб було видно сліди, коли по ньому пройде птиця. Так, вважав відомий аграрій, граф Бобринський. До речі, саме йому завдячують запровадження посівів люцерни, насіння якої він завіз на Смілянщину із Європи. Завезена люцерна перезапилилась із місцевою жовтою. В результаті було одержано високоврожайний, адаптований до місцевих умов екотип люцерни посівної.