3. Відношення кормових рослин до світла

Більшість кормових рослин добре реагують на освітлення і погано витримують затінення. Звичайно сходи і молоді рослини менш тіньовитривалі, ніж дорослі. Є кормові рослини, які непогано ростуть і при недостатньому освітленні:

грястиця збірна,

тонконіг лісовий,

райграс пасовищний,

конюшина лучна. Проте на відкритих, добре освітлених ділянках, у тому числі на схилах південної експозиції, ці рослини більш продуктивні.

Затінені рослини більше уражуються

хворобами,

грибними і бактеріальними паразитами.

Ступінь поїдання худобою і поживність корму при цьому різко знижуються.

Щодо тривалості освітлення розрізняють кормові рослини короткого і довгого дня.

До перших належать південні культури

кукурудза,

соя,

гарбузи,

кормові кавуни,

люцерна,

еспарцет,

сорго,

суданська трава,

могар,

стоколос прямий,

костриця овеча і борозенчаста,

житняк

Вони ростуть і розвиваються в умовах короткого дня і доброго освітлення.

Рослини більш північних широт

чина лучна,

конюшина біла,

люпин жовтий,

рожевий і лучний,

костриця червона,

тимофіївка лучна,

пажитниця багаторічна і багатоукісна

добре вегетують і плодоносять в умовах довгого дня і не досить активного освітлення, погано витримують ясну і жарку погоду південних районів.

4. Значення температури повітря і ґрунту для росту і розвитку рослин

Температурні умови вегетації — також дуже важливий фактор життя рослин. Співвідношення між температурою та умовами зволоження — гідротермічний коефіцієнт (ГТК) є основою формування видового складу кормових рослин у природних і польових умовах, продуктивності їх.

Температура повітря і ґрунту у взаємодії із сонячним світлом впливають на фотосинтез рослин.

5. Морозостійкість кормових культур

Велике значення має морозостійкість. За цією ознакою їх поділяють на чотири групи: високоморозостійкі, морозостійкі, середньо- і слабкоморозостійкі.

6. Відношення кормових рослин до ґрунтів Еутрофи, мезотрофи, оліготрофи

Щодо родючості ґрунту кормові рослини прийнято поділяти на три групи: рослини багатих, середніх і бідних ґрунтів — відповідно еутрофи, мезотрофи і оліготрофи.

7. Відношення рослин до аерації ґрунту

Усі рослини позитивно реагують на вміст кисню у ґрунті. Водний, повітряний і поживний режими ґрунту взаємопов’язані. Проте є рослини, які можуть вегетувати при меншому вмісті кисню у ґрунті.

Щучник дернистий,

типчак, осока,

хвощ,

спориш,

подорожник

а серед польових культур —

соняшник,

сорго

суданська трава

8. Поділ рослин за способом живлення

За способом живлення виділяють такі групи рослин: автотрофні, мікотрофні, бактерієтрофні, напівпаразити і паразити. Автотрофні це рослини, що тісно взаємодіють з ґрунтовими мікроорганізмами, які живуть у ризосфері кореневих систем. Мікроорганізми допомагають очищати поживні речовини, що надходять у корені і виділяються ними.

Кореневі виділення (коліни) часто несприятливо діють на рослини інших видів і родин, що ростуть поряд, і мікроорганізми. Ці ризосферні організми є своєрідним біологічним фільтром — захисним фактором у процесі живлення і виділення вищих рослин.

Автотрофні рослини поглинають поживні речовини з ґрунту — мінеральні солі, що утворюються внаслідок мінералізації органіки, життєдіяльності мікроорганізмів і внесення мінеральних добрив.

До автотрофів належить більшість диких і культурних рослин.

Мікотрофні рослини вегетують у симбіозі з грибом мікоризою.

Це явище мікотрофії дуже поширене (практично в усіх зонах кормовиробництва).

Мікориза буває на коренях злакових і бобових трав Тимофіївка,

костриця,

райграс,

чина лучна,

конюшина червона і біла,

мишачий горошок

Рослини-напівпаразити

очанки,

брат-і-сестра,

зубчатки,

хоботники

розвиваються переважно на луках і (на 20 – 25%) знижувати урожайність травостою.

Рослини-паразити

повитиця,

вовчок

паразитують здебільшого на молодих польових кормових рослинах, а повитиця — і на багаторічних бобових травах, особливо люцерні.

9. Роль у живленні рослин бактерій, що вільно

живуть у ґрунті

Велике значення мають також бактерії, що вільно живуть у прикореневій зоні рослин

азотобактер,

нітробактер,

нітрозомонас.