70. Юридичні факти в механізмі правового регулювання.

Особлива роль юридичних фактів в механізмі правового регулювання обумовлена тим, що в них виражається специфіка методу правового регулювання, яка властива певній галузі права.

3. Правовідносини в механізмі правового регулювання.

За допомогою правовідносин відбувається індивідуалізація положень відповідної норми права, конкретизуються суб’єктивні права і юридичні обов’язки певних суб’єктів, їх повноваження та міра можливої юридичної відповідальності за неправомірні дії.

Зміст прав, обов’язків, повноважень і відповідальності (а звідси й особливості правовідносин) багато в чому залежать від характеру регулюючого впливу норм права, в результаті якого складаються різні види правовідносин – регулятивні чи охоронні, активні чи пасивні.

Отже, правовідносини в механізмі правового регулювання відповідають за переведення загальних приписів норм права в суб’єктивні права і юридичні обов’язки, визначають повноваження та міру юридичної відповідальності для конкретних осіб, сприяють реалізації їх волі, та задоволенню інтересів суб’єктів.

При цьому центром загальних юридичних зв’язків, що складають основу правовідносин, є правовий статус особи.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків у механізмі правового регулювання.

Акти безпосередньої реалізації прав і обов’язків – це фактична поведінка суб’єктів права пов’язана зі здійсненням (реалізацією) своїх прав і обов’язків.

Така реалізація може здійснюватись двома способами:

активний – вчинення дій, що дозволяються чи до яких зобов’язують (використання суб’єктивних прав або виконання юридичних обов’язків. Наприклад, брати участь у виборах органів влади або сплачувати податки);

пасивний – утримання від заборонених дій (додержання заборон. Наприклад, норми кримінального права реалізуються тоді, коли громадяни не вчиняють протиправних дій).

71. Правовий статус особи: поняття, структура, види

Правовий статус людини (особи) – це сукупність прав, обов’язків, законних інтересів, гарантії їх реалізації, що закріплені у законодавстві і характеризують особу як суб’єкта права. У правовому статусі ми можемо виділити соціально-політичний, економічний, ідеологічний, юридичний, психологічний, вольовий, моральний зміст. Усі вони, є гранями прояву правового статусу особи, його сутності. Водночас ця категорія об’єднує складний комплекс різноманітних соціальних зв’язків, інтересів, відносин.

У поняття загального правового статусу як найбільш широкої категорії, слід включити складові елементи змісту, які характеризують його структуру:

- правові принципи, що складають методологічну основу правового статусу;

- норми права, що встановлюють загальні для всіх права, свободи та обов’язки;

- правосуб’єктність, тобто можливість суб’єкта мати права та обов’язки та користуватися ними та нести відповідальність за свої дії;

- законні інтереси, що спонукають суб’єкта права до відповідних дій, або навпаки орієнтують його на дозволену нормами права пасивність;

- юридична відповідальність як обов’язок нести відповідальність за порушення правового статусу;

- громадянство, тобто такий правовий стан, який вказуючи про належність людини до відповідної держави, дає право на те, щоб розширити коло прав та обов’язків;

- правовідносини загального (статусного) характеру.

В загальних (статусних) правовідносинах перебувають усі особи стосовно держави, один до одного, реалізації своїх прав та обов’язків, їх захисту, гарантування й т. ін.

Ядром правового статусу є права та обов’язки, що реалізуються завдяки зв’язкам між їх носіями – правовідносинам. З вищезазначеного очевидно, що норми права та правовідносини загального (статусного) характеру, що виникають на їх основі, визначають правовий статус суб’єктів права.

Охарактеризувати правовий статус особи, означає розкрити місце, роль, положення та значення конкретної особи в суспільстві та державі, її можливості, цінність, вплив, принципи взаємовідносин з державою, з іншими людьми, що, в свою чергу, розкриває характер самого суспільства, його соціального ладу.

Правовий статус громадянина– це правове становище особи, що є громадянином певної держави.

В юридичній науці виділяють три види правового статусу особи:

- індивідуальний (приватний) статус – це правовий статус кожної конкретної особи, кожного окремого громадянина. Цих статусів стільки, скільки особистостей, громадян. Вони характеризуються неповторністю, як і люди – носії цих статусів. Індивідуальний статус визначає правове положення конкретної особи, конкретного громадянина, в суспільстві, державі;

- спеціальний (родовий) статус – сукупність елементів, що характеризують правове положення окремих категорій громадян та осіб (дітей, студентів, військовослужбовців, робітників, посадових осіб, членів тих чи інших організацій, інвалідів війни та праці, пенсіонерів та інших). Їх також існує велика кількість, хоча і значно менше ніж індивідуальних, саме через це їх повна класифікація майже неможлива. Лише найважливіші з них досліджуються окремими галузями права;

- загальний правовий статус – це статус людини як особистості, члена суспільства, громадянина, держави. Він єдиний для всіх, такий статус ще можна називати базовим.

На основі загального правового статусу потрібно розглядати статуси конкретних осіб або їх груп. Індивідуальні статуси ґрунтуються на загальному, який має ключову, вихідну роль. Відомо, що, виходячи з юридичного та фактичного становища особи в суспільстві, легко можна встановити соціальну природу цього суспільства, його позитивні та негативні сторони.

Загальний статус не може змінюватися без відома держави, законодавця, а індивідуальні статуси є більш динамічними, рухомими і можуть змінюватися за бажанням самих носіїв або через те, що в їх суспільній чи трудовій діяльності відбуваються зміни. Але такі зміни знову ж таки можуть відбуватися у межах загального статусу, не порушуючи його настанов.

У загальному правовому статусі складові частини – постійні, а в індивідуальному – змінні. Це не порушує принцип рівноправності громадян, тому що та чи інша особа може мати свій особливий індивідуальний статус, наприклад, відповідні пільги (ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії, інваліди праці тощо).

На індивідуальний правовий статус впливають такі фактори, як стать, вік, сімейний стан, професія і т. ін.

По-перше, будь-який правовий статус – це юридичний та фактичний правовий стан. По-друге, індивідуальні статуси дійсно залежать значною мірою від їх носіїв. Зміст, обсяг, характер правового статусу у громадян протягом життя змінюються не одноразово. Наприклад, громадянин був студентом, потім інженером, майстром, начальником цеху, головним інженером, директором підприємства, нарешті, пенсіонером. Його індивідуальний статус весь час змінювався, а загальний (як громадянина) залишався незмінним.

Загальний статус людини не залежить від зміни місця роботи або від соціального стану. Ця якість постійна, єдина та рівна. На відміну від правоздатності загальний правовий статус – не персоніфікована якість людини, не здібність особистості, а її становище у суспільстві.

Правовий статус індивіда тісно пов’язаний зі статусами інших осіб. Усі права та обов’язки людини мають значення та зміст лише тому, що вона взаємодіє з державою, суспільством, іншими суб’єктами, колективом, перед якими має зобов’язання, або має відповідне суб’єктивне право. На нашу думку, кожен повинен знати свій статус, свої права та обв’язки. Якщо ж особа не буде ознайомлена з ним, вона може поводитись всупереч вимогам норм права та інших соціальних норм.

Отже, правовий статус охоплює усю систему прав та обов’язків, які має відповідна людина, конкретний громадянин. Як важлива правова категорія, він має одночасно відповідати двом, здавалося б, несумісним умовам: по-перше, бути сталим, тобто не змінюватися за своїм змістом; по-друге, він повинен враховувати ті реальні зміни, що мають місце у суспільстві, та прямо чи безпосередньо зорієнтовані на людину, відповідну категорію людей тощо.