ЧехоСловаччина

Джерело 1.

Територію Чехії і Словаччини звільнено від нацистських окупантів радянськими військами у 1945 р. Відновлена після Другої світової війни Чехословацька Республіка (ЧСР) з’явилася на мапах у дещо змінених кордонах. Закарпатська Україна за узгодженням між СРСР та ЧСР від 29 червня 1945 р. возз’єднана з УРСР. Внаслідок територіальних змін, воєнних утрат і проведеного на основі рішень Потсдамської конференції виселення німців, які надавали підтримку окупантам (близько 3 млн осіб), населення ЧСР з 1938 р. до 1946 р. скоротилося з 15,3 до 11,1 млн. На відмічу від довоєнної Чехо-Словаччини, ЧСР стала двонаціональною державою чехів і словаків, які разом складали 95 % її населення. Обидві частини країни, як і перше, різнилися за рівнем соціально-економічного розвитку. Чеські землі визначалися розвиненою промисловістю та інтенсивним сільським господарством. Словаччина була аграрною областю з невисокою концентрацією промислового виробництва.

У першому уряді Національного фронту чеків і словаків за комуністами було закріплено лише 8 із 25 посад. А от президент Едвард Бенеш мав великі права і законодавчі повноваження, велику свободу дій.

Едвард Бенеш із дружиною

Після виборів до Національних законодавчих зборів, що відбулись у травні 1946 р., новий уряд ЧСР очолив голова Комуністичної партії Чехії (КПЧ) Клемент Готвальд.

У Словаччині перемогу на виборах одержали представники Словацької демократичної партії (СлДП), одначе комуністи звинуватили їх у прагненні відокремити Словаччину від ЧСР, себто у «державній зраді». Після розправи над лідерами СлДП компартія Словаччини контролювала становище в країні.

Незважаючи на активність комуністів, підтримку їх із Москви, уряд Чехословаччини в 1946–1948 рр. був коаліційним, і можливості для демократичного розвитку країни зберігалися.

Проте вже 1947 р. в уряді виникли серйозні розбіжності після того, як СРСР відмовився дати згоду на участь делегації ЧСР у Паризькій конференції, присвяченій планові Маршалла. 20 лютого 1948 р. 11 із 26 міністрів, які репрезентували національних соціалістів, демократів, Народну партію, подали президентові прохання про відставку. Вони сподівалися, що їхня відставка приведе до падіння уряду К. Готвальда і призначення нових виборів. Але комуністи 25 лютого сформували уряд, який майже повністю складався з членів КПЧ та їхніх прибічників.

Празький переворот 1948 р. знаменував установлення комуністичного режиму в країні на чолі з К. Готвальдом. Президент Е. Бенеш, літня і хвора людина, не зміг чинити опору і пішов у відставку. 14 червня 1948 р. президентом республіки обрано лідера КПЧ К. Готвальда.

Зберігши подобу багатопартійної системи, КПЧ практично повністю визначала розвиток країни. Новий режим придушував будь-які спроби опору, інакомислення. Проте в економічній площині Чехословаччина в 1950-х рр. розвивалася успішно. Дався взнаки промисловий потенціал, що його держава мала ще з довоєнних часів, кваліфікація робітників, значна допомога СРСР.

У 1960р. країна отримала нову конституцію і назву Чехословацька Соціалістична Республіка (ЧССР). Темпи економічного розвитку знизилися, вичерпано можливості екстенсивного розвитку промисловості, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна й державна бюрократія. Суспільство з демократичними традиціями не приймало авторитарного, майже диктаторського стилю керівництва партійного лідера Антона Новотного. У січні 1968 р. його звільнили з посади, новим керівником обрано Александра Дубчека.

У ЧСР розпочалися події, звані під назвою «Празька весна». «Празька весна» (чеськ. Pražské jaro, словац. Pražská jar) – період політичної лібералізації в Чехословацькій Соціалістичній Республіці з 5 січня по 20 серпня 1968, що закінчився введенням в країну радянських військ і військ країн Організації Варшавського Договору (окрім Соціалістичної Республіки Румунія).

Нове керівництво Чехословаччини на чолі з А. Дубчеком стало на шлях реформування системи. Вони заходилися будувати «соціалізм із людським обличчям», намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демократією. Пропонувалося: скоротити державний апарат, реформувати господарчий механізм і відокремити його від політичних і державних органів.

Велику роль у пропаганді цих ідей відіграли засоби масової інформації, які діяли в країні відносно вільно. Лібералізація в суспільному житті проявилась у виникненні нових політичних організацій, активізації демократичних партій, які звільнялися від жорсткого контролю КПЧ.

Політичні реформи А. Дубчека і його соратників (О. Шик, І. Пелікан, З. Млинарж та ін.) не були повним відходом від колишньої політичної лінії, як це було в Угорщині 1956 року, проте розглядалися радянськими керівниками як загроза гегемонії Радянського Союзу в країнах Східної і Центральної Європи і навіть його безпеці. Істотно ослаблена цензура, повсюдно проходили вільні дискусії. Чехословацька Соціалістична Республіка знаходилася в самому центрі оборонної лінії Варшавського блоку, і її можливий перехід на сторону противника був недопустимий під час холодної війни. У 1930-ті роки саме окупація і розчленовування Чехословаччини гітлерівською Німеччиною (при тому, що Чехословаччина не чинила ніякого опору) полегшили Адольфу Гітлеру завдання завоювання Європи.

На відміну від інших країн Центральної і Східної Європи, перехід влади до комуністів в 1948 р. стався в результаті справжнього народного руху. Проте значна частка правлячої партії – особливо на вищому рівні – виступала проти якого б то не було ослаблення партійного контролю над суспільством, а тому звернулася до радянського керівництва за допомогою у відчуженні реформаторів від влади.

Політика обмеженого державного суверенітету в країнах соціалістичного блоку, що допускає застосування військової сили, якщо це було необхідно, отримала на Заході назву «Доктрини Брежнєва», за іменем радянського керівника, який вперше її проголосив, хоча її проводили і раніше з часів Сталіна. Доктрина залишалася в силі до тих пір, поки в 1980-ті роки за Михайла Горбачова її не змінив інший підхід, який жартома назвали «доктриною Синатри» (маючи на увазі пісню Френка Синатри «My Way» – «Як я хочу»).

Александер Дубчек (словац. Alexander Dubček; *2 листопада 1921 – †7 листопада 1992) – чехословацький політичний діяч, словацького походження, голова федеральних зборів 1989–1992 рр.

Керівництво КПРС і компартій східноєвропейських країн до змін у Чехословаччині ставилися різко негативно. Після публікації програмного документа чехословацьких радикалів «Дві тисячі слів» кремлівське керівництво почало схилятися до радикальних заходів.

18 серпня у Москві відбулася зустріч керівників правлячих партій Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР і СРСР, на якій було прийнято звернення до президента Чехословаччини Людвіка Свободи, в якому зазначалося, що з метою надання «…необхідної відсічі контрреволюції, військові частини наших п’яти країн вступлять на територію Чехословаччини. Вони прийдуть у вашу країну як вірні друзі чехословацького народу…».

Отримавши листа, Л. Свобода сказав, що він введення військ не вітає, але проти союзних держав не піде і все зробить, щоб запобігти кровопролиттю.

У ніч проти 21 серпня 1968 р. війська країн Варшавського договору увійшли до Чехословаччини.

Вторгнення у Чехословаччину (Операція «Дунай») (21 серпня – 11 вересня 1968) – вторгнення військ СРСР та країн-сателітів, членів країн-членів Варшавського договору (окрім Румунії) до Чехословаччини, повалення чехословацького уряду та окупація країни з метою припинення реформ Празької весни. За офіційною радянською версією – для ліквідації загрози виходу ЧССР з «соціалістичного табору» та військового союзу з СРСР

Окупацію країни здійснювали 124 тис. військовослужбовців, 500 танків, захоплено найважливіші стратегічні пункти, роззброєно міліцію. А. Дубчек і ряд членів ЦК КПЧ заарештовані і відправлені в Москву. Наприкінці серпня туди «запросили» чехословацьку делегацію на чолі з президентом Л. Свободою.

27 серпня 1968 р. у Москві та Празі за підсумками переговорів опубліковано комюніке, в якому йшлося про досягнення домовленості щодо найскорішої нормалізації становища в ЧССР, визначено умови перебування радянських військ у країні. Війська НДР, Болгарії. Угорщини, Польщі залишали країну.

У квітні 1969 р. до влади у Празі стало промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ замість А. Дубчека обрали Густава Гусака, який згодом став і президентом країни.

25 серпня 1968 р. у Москві на Червоній площі пройшла одна з найбільш значних та відомих акцій радянських дисидентів, яка виражала протест проти введення до Чехословаччини військ СРСР і інших країн Варшавського договору для припинення суспільно-політичних реформ у Чехословаччині.

5 листопада 1968 року український дисидент Василь Макух підпалив себе на київському Хрещатику на протест проти русифікації та вторгнення радянських військ до Чехословаччини.

   

Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Празька_весна

Джерело 2.

Прочитайте і проаналізуйте уривки, відповівши на запитання: