1.2. Сутність поняття адаптація, аналіз основних категорій понять

На сьогоднішній день, внаслідок ситуації, яка слалась в Україні, внаслідок постійних і досить різких змін у різних сферах (політичній, економічній, матеріальній, геополітичній, освітній тощо) особливі вимоги висуваються до здатності людини бути готовою до цих змін. Це говорить про необхідність підвищення адаптаційних можливостей населення, а особливо внутрішньо переміщених осіб. Адаптація це активний процес який може призвести як до позитивних змін (адаптованості), так і негативних (дезадаптованості). Саме в цей період людина потребує допомоги і підтримки.

Процес адаптації є одним із найбільш досліджуваних наукових об’єктів. Це обумовлюється, перш за все, універсальністю цього явища, адже адаптаційні процеси об’єктивно обумовлені будь-якими динамічними змінами, що відбуваються у різноманітних системах.

У психолого-педагогічній літературі проблема адаптації вивчалась на різних рівнях – від розкриття змісту поняття (Ю. Александровський, Ф. Березін, В. Казначеєв), до виявлення особливостей її прояву в різних видах діяльності ( В. Мерлін, В. Рождественський, Я. Стреляу ) та чинників, які детермінують цей процес в тих чи інших умовах (О. Мороз, М. Раттер). Психолого-педагогічні аспекти адаптації дітей дошкільного віку до нових умов розглядалися в працях Л. Галігузової, Т. Жаровцевої, О. Кононко, С. Мещерякової, Л. Царегородцевої, та ін. Адаптацію як проблему комплексної взаємодії медиків, педагогів, психологів досліджували А. Атанасова-Вукова, Л. Голубєва, Г. Гридньова, К. Грош, М. Зейдель, В. Манова-Томова та ін.

Зміст, в якому поняття адаптація вживається в сучасній науковій літературі, бере початок від латинського adaptare – пристосувати, налагоджувати, влаштовувати.

Поняття адаптація, адаптованість, адаптивність виступають об’єктом наукового аналізу у фізіологічних, філософських, педагогічних, психологічних, медичних дослідженнях.

Психологічний аспект адаптації – пристосування особистості до потреб суспільства, з урахуванням власних мотивів інтересів.

Зміст адаптації розкривається такими допоміжними термінами як:

- адаптування – власне процес адаптації;

- адаптованість – стан організму в результаті успішного здійснення цього процесу;

- адаптивний цикл – сукупність процесів від початкового стану організму і до кінцевого;

- адаптивний ефект – відмінності в стані організму до початку і завершення процесу адаптації;

- адаптивна ситуація – конкретний момент взаємодії організму та середовища, що відображає необхідність адаптивних перебудов [2].

Складність використання терміну «адаптація» значною мірою обумовлена тим, що в сучасній науці ним позначають і процес ( зміни, що відбуваються з людиною у нових життєвих умовах ) і результат цих змін.

Основні відмінності в цих розуміннях обумовлені новими для пізнання багатьох психічних явищ ускладненнями і неможливістю чітко відокремити процесуальні аспекти психічного життя від результативних. Адже, психіка людини функціонує таким чином, що будь-який, навіть локальний результат в ході змін, що відбуваються, не відокремлюється від процесу, завдяки якому був досягнутий, а відразу ж включається в нього.

Таким чином, кожен результат є проміжним, оскільки відбувається подальше функціонування явища. Для його дослідження, необхідно виділити:

- від багатьох контекстів, що обумовлені постійними зв’язками. в які відповідне явище включене у психіці людини;

- від наступних змін – тих динамічних зв’язків, що виникають та змінюються у процесі розвитку поточних подій.

Ось чому при статичному розгляді адаптація може бути представлена як послідовна зміна відносно стабільних періодів, коли досягається визначена рівновага між індивідом та середовищем. Ця рівновага фактично умовна, оскільки стан людини постійно змінюється під ВПОивом безперервно діючих зовнішніх та внутрішніх факторів.

У В.А. Семіченко запропонувала концепцію системного розгляду процесу адаптації. В її основі лежить ідея про те, що загальна ефективність процесу адаптації людини суттєво залежить від інтеграційних тенденцій особистості. Таким чином, загальний процес адаптації – це складне явище, яке має певну структуру, складається із багатьох відносно незалежних процесів. Кожен із них обслуговує певну систему відносин, які виникають у людини з відповідною системою, і в сукупності з ними та відповідними зв’язками складає певний структурний компонент [2].

На думку автора, кожен структурний компонент процесу адаптації є в свою чергу системою, яка включає :

- об’єктивне явище і його умови (так звані зовнішні умови);

- відносини, що виникають у людини, яка адаптується з відповідним явищем (ставлення, відносини, зв’язки);

- індивідуальні особливості самої людини, що відповідають чи не відповідають вимогам (внутрішні умови або власні ресурси людини).

У відповідності до цього виділяються такі основні підсистеми :

енергетична – відображає ресурсні можливості організму, їх спроможність забезпечити функціонування основних систем організму в умовах підвищення енерговитрат. Мова йде про той фізіологічний механізм, що забезпечує пристосування людини як біологічної істоти, на рівні організму, до ускладнених умов діяльності.

Сам процес адаптації відбувається як руйнування тих засобів пристосування, що не відповідають новим умовам, перш за все динамічним стереотипам.

Психологічними еквівалентами, що відображають тенденції адаптування на цьому рівні, можуть бути самооцінка співвідношення самопочуття, активності та настрою, стан нервово-психічного напруження тощо.

середовища – відображає відносини людини та тих зовнішньо-предметних умов, що її оточують. Зміна умов може бути повною або частковою :життя в цілому, навчання, проживання (показниками адаптації, що відбувається на середовищному рівні, можуть бути відповіді на прямі запитання – задоволеність чи незадоволеність відповідними аспектами життя).

діяльнісна – відображає здатність людини до виконання дій, що складають зміст відповідної діяльності. По-перше, це передбачає засвоєння нових дій. По-друге, подолання вже напрацьованих навичок, які в нових умовах є недоцільними. По-третє, часові витрати на виконання цих дій. Показниками адаптації до діяльності можуть бути : наявність уникнення труднощів та помилок у виконанні основних видів діяльності, доцільний розподіл навантаження протягом доби, тижня.

соціальна – відображає входження людини в нове соціальне середовище. Соціальний аспект адаптації характеризується з одного боку, ступенем прийняття людиною норм та правил життя в новій соціальній спільності. А з іншого – ступенем прийняття цієї людини соціальним оточенням. Показники, що відображають тенденції соціальної адаптації: задоволення людини групою, до складу якої вона входить, співпадіння індивідуальних та соціальних цінностей, соціально сприятлива позиція.

особистісна – відображає той загальний результат адаптації, коли людина відчуває психологічний комфорт від ситуацій свого життя, приймає її як конструктивно значущу, що відкриває подальші перспективи розвитку.

Показниками особистісного рівня адаптації можуть бути: зниження особистісного рівня тривожності, домінування позитивних емоцій, відсутність бажання змінити життєву ситуацію, стійка адекватна самооцінка, впевненість у собі, у власних силах, у здатності вирішити проблеми свого життя тощо [2].

Таким чином, поняття «адаптація» є багатозначним, що відображає різноманітність та багаторівневість означуваного явища. В найбільш поширеному розумінні під адаптацією розглядають процес пристосування організму до нового середовища. Мова йде про цілісне, системне пристосування, що об'єднує біологічний, психологічний та соціальні рівні.

Адаптація (лат. adapto – приспособляю) – процес пристосування організму до мінливих умов середовища. Термін «адаптація» виник в XIX столітті в біологічному контексті, проте з часом набув поширення і в інших областях знань. У психології під адаптацією розуміється, в першу чергу, біологічна функція організму, яка полягає в перебудові функцій організму, органів і клітин з метою збереження гомеостазу в оновлених умовах середовища. У цьому ключі говорять про процеси гомеостатичного зрівноваження – поняття, яке застосовується для гештальт-психології та теорії інтелектуального розвитку швейцарського психолога Жана Піаже. Так, Піаже розглядав адаптацію як один з найважливіших етапів інтелектуального розвитку дитини.

Дослідження адаптації в біологічному контексті має значення для вирішення прикладних питань, які ставить перед собою медична психологія, ергономіка та психофізіологія. Крім того, під адаптацією в психології прийнято розуміти психологічний процес пристосування органів чуття до ВПОиває стимулів з метою оберігання рецепторів від перевантаження. Ще один рівень адаптації – соціальний. Соціальна адаптація характеризується можливістю людини вибудовувати модель своєї поведінки у відповідності з умовами, які склалися у даному соціальному середовищі. В останні роки особливий статус отримала екстремальна психологія, яка досліджує процеси адаптації, що відбуваються в умовах, відмінних від тих, в яких людина звикла реалізовувати свою діяльність.

Психологічна адаптація в даний час є важливим соціальним критерієм, що дозволяє оцінювати баланс особистісного функціонування в системі професійних, соціальних і міжособистісних відносин.

Психологічна адаптація залежить від багатьох змінних: індивідуальні особливості, психологічні захисту і копінг, важлива роль у процесі психологічної адаптації відводиться вимогам з боку соціального оточення. Тяжкість дезадаптації індивіда знаходиться в залежності від порушень раннього розвитку і особливостей засвоєння попереднього досвіду, наявності поточних стресових подій.

На біологічному рівні психологічна адаптація залежить від стану нервової системи та її здатності регулювати процеси гальмування і збудження. Тривале емоційне навантаження, відсутність можливості відпочинку і відновлення, як правило, закінчуються виснаженням фізіологічних ресурсів регулювання та зниженням адаптивних властивостей нервової системи. Темперамент, інстинкти, емоції, інтелектуальні здібності часто називають вродженими основами адаптивності.

Важливе місце в питаннях психологічної адаптації займає соціальний буфер. Соціальний буфер - це ресурси і можливості, надані соціальним оточенням, які індивід використовує для пристосування. Комунікативні здібності людини відкривають доступ до додаткових соціальних ресурсів і суттєво збільшують адаптаційний потенціал.

Важливий момент у процесі психологічної адаптації - здатність включати і змінювати соціальні ролі. Ефективність адаптації залежить не тільки від кількості використовуваних ролей, але і від виправданості та адекватності їх вибору. Тому одним із критеріїв психологічної адаптації є здатність людини критично оцінювати своє місце в соціальній групі, свої реальні можливості і здібності.

У психології часто застосовується поняття «адаптаційний синдром». У перебігу синдрому виділяють три стадії: стадія тривоги, стадія опору, стадія стабілізації стану, або виснаження.

Психологічна адаптація - це поняття, яке лежить в основі концепції здоров'я людини, так як укладення «психічний розлад» базується не на суб'єктивній думці лікаря, а на об'єктивних ознаках низькою адаптаційної здатності людини. Проблемні ситуації, що виникають в процесі соціалізації стають пусковим механізмом для запуску адаптаційних процесів.

Потреба в корекції поведінки виникає у випадках напруги адаптаційних можливостей індивіда. Наявність злагоджено працюють компенсаторних здібностей, дозволяє відносити людини до розряду здорових.

Адаптація живого організму до нових умов життя є стресовою ситуацією, що викликає певний дискомфорт і вимагає мобілізації всіх енергетичних ресурсів організму. У ситуації міграції адаптація ускладнюється величезною кількістю факторів, що ВПОивають на даний процес: кліматичні умови, культурні, соціальні, мовні, етнічні і релігійні відмінності, встановлення нових міжособистісних контактів, неминучі матеріальні та побутові проблеми і т. д. Всі ці складові, що мають свою специфіку в процесі адаптації, в ситуації міграції впливають на індивіда як одне ціле, створюючи тим самим потужну стресову ситуацію, яка є дійсно екстремальною.

Не менш важливою умовою соціально-психологічної адаптації переселенців є те, що міграція ставить людину перед необхідністю реадаптації, ламаючи колишні, звичні форми взаємодії з навколишнім середовищем і змушуючи шукати і напрацьовувати нові. Мігрантові доводиться не тільки формувати в собі нові цінності, переконання, форми поведінки, характерні для даного середовища, але й знайти в собі сили відмовитися від колишніх, а це буває деколи набагато важче. Тому процес адаптації переселенців може займати величезну кількість часу і обчислюватися не стільки тимчасовими інтервалами життя однієї людини, скільки поколіннями.