Основні економічні школи:
Меркантилізм (предмет – сфера обігу); 14-18 вв. Т.Ман, А.Монкретьен. Термін "ПЕ" виник у 1615 р. від грецької police [суспільство, місто] oicos [дом, домогосподарство] nomos [закон].
Класична політична економія (предмет у сфері виробництва без галузевої приналежності (18-19 ст.) У. Петті, П. Буагільбер, А.Сміт, Д. Рікардо); Фізіократизм (предмет у сфері виробництва, але тільки у с/г); Ф. Кене, А. Тюрго.Дж. С. Мілль,К. Маркс, Ф. Енгельс (предмет – виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами, концепціябазиса-надбудови), 19-е ст.
Утопічний соціалізм, 19-е ст. С. Сісмонді, П. Прудон, К. Сен-Сімон (предмет –етичнінорми госп. діяльності),
Маржіналізм з 1870 р. (предмет — дослідження граничних величин стосовно поведінки споживача).
Кейнсіанство (Дж.Кейнс) з 1936 р. (предмет — визначення закономірностей руху ефективного попиту і приросту національного доходу);
Неолібералізм (40 рр. 20 ст.) В. Ойкен, Л. Ерхард, Ф. Найт (предмет — вільна конкуренція, "держава загального добробуту");
Інституціоналізм (поч. 20 ст.) Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл (предмет — розвиток людини і суспільства, поєднання приватних і суспільних інтересів).
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Перший розвиває основні ідеї класичної буржуазної політичної економії (А.Маршалл – Англія, Дж.Кларк – США), неокейнсіанство (засновник Дж.Кейнс – Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки. Зближення цих двох напрямків зумовило виникнення неокласичного синтезу. Найповнішу уяву про його зміст дають підручники Самуельсона «Економіка», Самуельсона і Нордхауса «Економікс».
У процесі організації виробництва виникали та виникають техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини.
Техніко-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь і предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Вони розвиваються й удосконалюються паралельно з технікою і технологією та індустріалізацією економіки. Загальні організаційно-економічні відносини відбивають певний рівень організації виробництва. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо і виражають систему відносин "людина - виробництво".
Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях.
Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки (наприклад, ринкова система, підприємництво). Загальні організаційно-господарські відносини – цеі відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.
Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків "людина - людина". До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов'язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.
Дослідження соціально-економічних відносин показує, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки працівник працює на себе та на інших членів суспільства.
Економічні виробничі відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.
Поняття "власність" — одне з центральних в курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший — матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий — юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій — політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.
Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.