2. Система пільг за законодавством України про соціальне забезпечення.

Діючий порядок надання пільг в Україні сформований безсистемно та без урахування особливостей економічних процесів у країні та її фінансових можливостей, що унеможливлює виконання пільгами відповідних функцій соціального захисту населення.

Система соціального захисту громадян, яка нині діє в Україні, базується на принципах, за яких відбувається повне або часткове звільнення певних категорій громадян від сплати за отримані послуги, при цьому розмір доходів цих громадян не враховується як критерій приналежності до пільгової категорії.

Така система успадкована від радянських часів, коли її головною метою було не забезпечити критерій соціальної справедливості, а вирізнити пільговиків, які мають певні заслуги перед суспільством, з-поміж іншого населення.

В останні роки розвиток системи соціальних пільг суттєво прискорився.

Постійно розширюється коло пільговиків, зокрема за професійною ознакою (бібліотекарі, судді у відставці тощо), що не підкріплено реальними можливостями бюджетного фінансування.

На сьогоднішній день пільги надаються громадянам у безготівковій формі шляхом зменшення або звільнення від оплати за послуги, а витрати підприємств на надання пільг відшкодовуються з бюджету і обраховуються як знижка оплати за фактично спожитий обсяг пільгових послуг, але не більше встановлених норм споживання.

Класифікація за ознакою отримувачів пільг наразі наступна:

особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною - за цією ознакою право на пільги мають Герої України, Герої Радянського Союзу, Повні кавалери ордена Слави, Повні кавалери ордена трудової Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», на даний час в області – відсутні, Герої соціалістичної праці – 11 осіб, пільговики за соціальною ознакою. Ці пільги можна розглядати як підтримку осіб у зв'язку з віком, станом здоров'я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням засобами існування. За соціальною ознакою отримують пільги пенсіонери, інваліди, ветерани війни, ветерани праці, діти війни, діти-інваліди, реабілітаційні особи, жертви політичних репресій, сім'ї загиблих, учасники бойових дій, інваліди війни, ліквідатори наслідків катастрофи на ЧАЕС, багатодітні сім′ї (загальна кількість близько 300 тис. осіб); пільговики за професійною ознакою - цей вид пільг покликаний заохочувати працівників складних і суспільно-значущих професій, а також залучати працівників у сільську місцевість. До пільговиків за професійною ознакою належать народні депутати, та члени їх сімей, кандидати у Президенти України, депутати місцевих рад, державні службовці, судді, працівники прокуратури, військовослужбовці, працівники міліції, працівники податкової міліції, особовий склад пожежної охорони, співробітники служби безпеки, журналісти, педагогічні працівники сільської місцевості, медичні працівники сільської місцевості, працівники культури сільської місцевості, працівники бібліотек сільської місцевості, спеціалісти із захисту рослин, працівники протитуберкульозних закладів, переселенці, які створюють селянське господарство, ветерани військової служби, ветерани органів внутрішніх справ, гірники (загальна кількість – більше 10 тис. осіб).

З нашої точки зору, система соціальних пільг в Україні не в змозі виконувати покладені на неї завдання.

Аналіз ситуації, пов'язаної з соціальним забезпеченням, засвідчує такі основні недоліки існуючої системи пільг:

1. Завищений обсяг соціальних зобов'язань для сучасного рівня економічного розвитку країни: існують витратні зобов'язання, які не забезпечені, або забезпечені частково (безплатне одержання ліків, безплатне зубопротезуавання, санаторно-курортне лікування та ін.).

2. Неповне фінансування соціальних зобов'язань державою, що зумовлено їх завищеним об'ємом. За різними оцінками, вартість задекларованих пільг на рік складає 120-140 млрд грн. на рік (половина державного бюджету), що в декілька разів перевищує обсяг бюджетних коштів, які виділяються на ці цілі. Але фактично тільки частина цих пільг реально фінансується з бюджету.

Так, відповідно у державному бюджеті на 2009 рік було закладено лише близько 30 млрд.грн. Саме тому щорічно Законом України про Державний бюджет призупиняється або обмежується дія значної частини законодавчих актів, які регулюють надання відповідних пільг та компенсацій.

3. Недоліки нормативно-правової бази. Право на отримання значної кількості пільг встановлено на основі неоднорідної правової бази як за видами пільг, так і за категоріями отримувачів. Систему пільг регулюють що найменше 58 законів України. За останні роки було прийнято цілу низку законів, якими встановлено додаткові численні державні соціальні пільги громадянам (у 2009 році зміни до Гірничого закону України, Закону України «Про охорону дитинства»). Проте за цей час не прийнято жодного нормативно-правового акту, який би визначав єдиний порядок надання пільг громадянам. Законодавчі акти приймалися безсистемно, і в більшості випадків не містять в собі механізмів реалізації прав, що надаються громадянам, не вказані джерела фінансування, вони суперечать бюджетним відносинам, що склалися. Як наслідок, залишаються неврегульованими взаємовідносини між громадянами, які отримують пільги та підприємствами, що надають відповідні послуги, а також між господарюючими суб'єктами та бюджетами різних рівнів.

Діючі закони потребують додаткової розробки актів Уряду або органів виконавчої влади, що передбачають регламентацію надання пільг.

4. Непрозорість та заплутаність системи соціальної допомоги як наслідок несистемності законодавства. Динаміка розвитку системи соціальних пільг йде шляхом ускладнення. Пільги за соціальною ознакою мають 45 категорій громадян, 57 категорій – за професійною, 14 – за заслуги перед державою. Загалом ці 116 категорій мають право на понад 125 видів пільг. Але і ця цифра не враховує членів сім′їпільговика, на яких поширюються пільги.

Окрім цього, є 76 видів соціальних виплат, компенсацій, відшкодувань, право на

які має 132 категорії громадян.

Значна чисельність пільговиків ускладнює контроль за наданими послугами й створює передумови для їх неповного фінансування.

На сьогодні в області 311,8 тис. пільговиків, які мають на руках більше600 тис. пільгових посвідчень, які дають їм право на різного роду пільги.

5. Низька адресність пільг. В Україні відсутні чітка система диференціації отримувачів пільг. Пільги надаються за принципом формальної належності до тієї чи іншої соціальної або професійної групи. Деякі види пільг фактично отримують члени сімей пільговиків.

Сучасна система пільг розбудована таким чином, що не сприяє підтримці найбідніших, частка осіб, які отримують соціальну допомогу, серед тих, хто не належить до числа бідних за критерієм поточних доходів, навіть перевищує кількість отримувачів серед бідних. 2/3 загальної суми пільг та допомоги припадають на частку домогосподарств з середнім доходом, більшим за прожитковий мінімум. Окремі категорії громадян отримують пільги за багатьма підставами протягом тривалого періоду часу без оцінки потреби в них. Розміри допомоги, яку отримують «бідні» та «небідні», практично не різняться між собою. Оскільки пільги переважно надаються незалежно від доходу та потреби в них (від чого потерпають найбідніші), вони неспроможні забезпечити бідним прожитковий мінімум.

Існуюча система надання пільг не забезпечує рівного доступу до них всім, хто має на них право згідно з існуючим законодавством, що порушує принцип соціальної справедливості. Співвідношення кількості законодавчо існуючих пільг та обсягу їх фактичного надання свідчить, що реально пільгами користується менш, ніж 50 % загальної кількості громадян, які мають право на пільги.Доступ до пільг вкрай нерівномірний. Так, частка міських сімей, що користуються пільгами на проїзд, втричі перевищує аналогічний показник для сільського населення (12,6% та 30,9%). Крім того, середній розмір компенсації за пільговий проїзд у місті (м.Кіровоград – 16,5 грн. на одну особу в місяць) в кілька раз (по районах області – 4,1 грн.).

6.Моральний дискомфорт, пов'язаний із забюрократизованою процедурою отримання соціальних пільг. Таким чином:

• діючий порядок надання пільг сформовано безсистемно, без урахування особливостей економічних процесів у країні та її фінансових можливостей; надмірне розширення категорій громадян, які мають право на пільги за соціальною ознакою, знецінює саму ідею надання пільг ветеранам війни та праці, ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи та іншим важливим категоріям населення;

• сучасне недосконале нормативно-правове забезпечення надання державних соціальних пільг не сприяє вирішенню питань соціального захисту населення і приведенню чинного законодавства соціальної спрямованості до норм міжнародного права;

• пільги не виконують належним чином функцій соціального захисту населення.

Виходячи з вищезазначеного, основними шляхами реформування системи соціальних пільг в Україні мають стати:

1. підвищення адресності;

2. перехід грошової форми;

3. скорочення фінансово не забезпечених пільг.

Практична реалізація вказаних напрямків вимагає вирішення низк наступних завдань:

1. Згідно з статтею 22 Конституція при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускає звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тому, необхідне ініціювання внесення змін статті 22 Конституції України та інших законодавчих актів.

2. Крім того, необхідно встановити єдиним законодавчим актом єдиний порядок надання пільг і визначення кола осіб, які мають на них право. Розмежувати в законодавстві поняття «пільга», «компенсація», «соціальна допомога».

3. Спростити систему пільг і скоротити кількість осіб, яких вона охоплює, з метою встановлення відповідності системи пільг державним зобов'язанням.

4. При класифікації соціальних пільг, що підлягають реформуванню, слід керуватися наступними критеріями:

• рівень доходу отримувача;

• ступінь дієздатності пільговика;

• соціальний статус того, кому надається пільга.

5.За кожним видом соціальної пільги закріпити нормативно-правовий документ та джерело фінансування, а також альтернативні джерела.