7.Психофізіологічна адаптація до болю
Саморегуляція болю і її вплив залежить від того, як саме люди справляються з болем, адаптуються до болю і мінімізують стрес, обумовлений болем, іншими словами, від їхніх стратегій психофізіологічної адаптації. Психофізіологічна адаптація припускаєспонтанно вживаються цілеспрямовані і навмисні дії, вона оцінюється в термінах зовнішнього і прихованого поведінки. Зовнішні поведінкові стратегії адаптації включають відпочинок, використання технік релаксації або застосування лікарських препаратів. До прихованих стратегіям психофізіологічної адаптації відносяться різні способи самоотвлеченія від болю: самонавіювання, пошук інформації та вирішення проблеми. Стратегії психофізіологічної адаптації призначені для впливу на сприйняття інтенсивності болю і наздатність справлятися з болем або переносити біль, продовжуючи виконувати повсякденні обов'язки.
У дослідженнях виявлено, що стратегії активної психофізіологічної адаптації (зусилля для продовження функціонування, незважаючи на біль, абосамоотвлеченіе від болю, наприклад, занурення в роботу або ігнорування болю) пов'язані з адаптивним функціонуванням, в той час як стратегії пасивної психофізіологічної адаптації (залежність від інших людей, які допомагають контролювати біль, і зниженнявласної активності) призводять до посилення болю і до депресії[70]. Однак доказів переваги якої-небудь однієї стратегії активної психофізіологічної адаптації в порівнянні з іншими не існує. Найімовірніше, ефективність різних стратегійіндивідуальна.
Реакції на біль
1. Симпатична нервова система реагує більш незначною або помірною інтенсивністю чи тяжким поверхневим, ко роткотривалим болем.
Реакції симпатичної нервової системи включають:
• шкіра: бліда, холодна, липка на дотик;
• життєві показники: збільшення тиску крові, частоти пульсу та дихання;
• значне потовиділення;
• розширення зіниць.
2. Парасимпатична нервова система реагує болем значної інтенсивності, довготривалим чи глибоким болем.
Ці реакції включають:
• блідість шкірного покриву;
• зменшення життєвих показників (тиску крові та частоти пульсу);
• нудоту і блювання;
• слабкість, запаморочення;
• можливу втрату свідомості.
3. М'язево-скелетні реакції та реакції поведінки:
• повідомлення про біль;
• вимушене положення;
• судоми м'язів;
• напруження м'язів;
• гримаса, здавлювання щелеп або кулаків;
• швидке блимання очей, стрімкий погляд, косоокість;
• смикання м'язів обличчя;
• стогін, крик;
• невгамовність;
• нерухомість, поводиться тихо;
• анорексія, нудота і блювання.
4. Психологічні реакції:
• боязкість, страх;
• неспокій;
• гнів чи роздратування;
• депресія;
• нездатність сконцентруватися; отреба додаткової уваги від інших.
5. Деякі пацієнти демонструють атипові форми реакцій на
біль, це залежить від таких факторів:
• особисте сприйняття відповідної поведінки;
• здатність до нервово-психічного збудження;
• намагання пристосуватися до довготривалого болю.
Висновки Біль є виключно суб'єктивним, особистим переживанням, але вона незмінно описується в термінах сенсорних і емоційних чинників. Згідно з визначенням Міжнародноїасоціації дослідження болю, «біль - це неприємні відчуття і емоції, пов'язані з дійсним або можливим пошкодженням різних тканин людського організму»[39]. Ключова і согласующая ролі сенсорної інформації та емоційного стану підтримуютьсявеличезною кількістю доказів.
До емоційних компонентів болю відноситься безліч різних емоцій, але вони носять, головним чином, негативний характер. При лікуванні пацієнтів з хронічним болем найбільшу увагу привертають страх, тривога ідепресія.