3. Бактеріофаг.

Бактеріофаги (фаги) – це віруси, що вражають клітини бактерій. Вони не мають клітинної структури, нездатні самі синтезувати нуклеїнові кислоти і білки, тому є облігатними внутрішньоклітинними паразитами.

Віріони фагів складаються з голівки, яка містить нуклеїнову кислоту вірусу, і відростка.

Нуклеокапсид головки фага має кубічний тип симетрії, а відросток – спіральний тип, тобто бактеріофаги мають змішаний тип симетрії.

Фаги можуть існувати у двох формах:

1) внутрішньоклітинної (це профаг, чиста ДНК);

2) позаклітинної (це вирион).

Фаги, як і інші віруси, володіють антигенними властивостями і містять групоспецифічні і типоспецифічні антигени.

Розрізняють два типи взаємодії фага з клітиною:

1) літичний (продуктивна вірусна інфекція). Це тип взаємодії, при якому відбувається репродукція вірусу в бактеріальної клітці. Вона при цьому гине. Спочатку відбувається адсорбція фагів на клітинній стінці. Потім слід фаза проникнення. У місці адсорбції фага діє лізоцим, і за рахунок скорочувальних білків хвостовій частині в клітку впорскується нуклеїнова кислота фага. Далі слід середній період, протягом якого пригнічується синтез клітинних компонентів і здійснюється діскон’юнктівний спосіб репродукції фага. При цьому в області нуклеоида синтезується нуклеїнова кислота фага, а потім на рибосомах здійснюється синтез білка. Фаги, що володіють литическим типом взаємодії, називають вірулентними.

У заключний період в результаті самосборки білки укладаються навколо нуклеїнової кислоти і утворюються нові частинки фагів. Вони виходять із клітки, розриваючи її клітинну стінку, тобто відбувається лізис бактерії;

2) лізогенів. Це помірні фаги. При проникненні нуклеїнової кислоти в клітину йде інтеграція її в геном клітини, спостерігається тривалий співжиття фага з клітиною без її загибелі. При зміні зовнішніх умов можуть відбуватися вихід фага з інтегрованою форми і розвиток продуктивної вірусної інфекції.

Клітина, що містить профаг в геномі, називається лизогенной і відрізняється від вихідної наявністю додаткової генетичної інформації за рахунок генів профага. Це явище лизогенной конверсії.

За ознакою специфічності виділяють:

1) полівалентні фаги (лизируют культури одного сімейства або роду бактерій);

2) моновалентні (лизируют культури тільки одного виду бактерій);

3) типові (здатні викликати лізис тільки певних типів (варіантів) бактеріальної культури всередині виду бактерій).

Фаги можуть застосовуватися в якості діагностичних препаратів для встановлення роду та виду бактерій, виділених у ході бактеріологічного дослідження. Однак частіше їх застосовують для лікування і профілактики деяких інфекційних захворювань.

4. Антибіотики.

Антибіотиками (anti - проти, bios - життя) називають речовини мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні та синтетичні аналоги і похідні, що вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин.

Величезним досягненням, яке суттєво вплинуло на розробку методів етіотропної терапії, було відкриття й впровадження в медичну практику антибіотиків. Сьогодні це самостійна галузь мікробіології, біохімії, фармакології, а наш час не випадково називають ерою антибіотиків.

У 1928-1929 рр. Александер Флемінг встановив, що культуральна рідина гриба Penicillium notatum більш ефективна, ніж усі найвідоміші на той час антисептичні речовини. Флемінгу не вдалось виділити антибіотик у чистому вигляді. Це зробили через 13 років Х. Флорі, Е. Чейн. За відкриття пеніциліну А. Флемінгу, Х. Флорі та Е. Чейну в 1945 р. було присуджено Нобелівську премію в галузі медицини.

В основі відкриття антибіотиків як нового класу антибактеріальних засобів лежить явище антагонізму, широко поширене у мікробному світі. Його вперше з наукових позицій оцінив Л. Пастер, який звернув увагу, що бацили сибірки могли рости у стерильній сечі. Однак, якщо вона була контамінована так званим “загальним збудником”, росту збудника сибірки не спостерігали. Для позначення цього явища Л. Пастер увів термін “антагонізм” і в 1877 р. повідомив про існування мікробного антагонізму не тільки in vitro, але й in vivo.

Почесне місце серед учених, які присвятили себе пошуку різноманітних засобів у боротьбі з інфекціями, по праву займає Зельман Ваксман. У 1944 р. він повідомив про одержання стрептоміцину, продуцентом якого були актиноміцети. Невдовзі антибіотик стає признаним і широко поширеним засобом для лікування туберкульозу, а у 1952 р. З. Ваксману присуджують Нобелівську премію.

Виды антибиотиков (химическая структура)	Механизм действия	Названия препаратов
В-лактамные антибиотики: Пенициллины; Цефалоспорины; Карбапенемы.	Ингибирование бактериального синтеза клеточной стенки	Пенициллины: Пенициллин; Амоксицилин; Флуклоксациллин. Цефалоспорины: Цефокситин; Цефотаксим; Цефтриаксон; Карбапенемы: Имипенем.
Макролиды	Ингибирование бактериального синтеза белка	Эритромицин; Азитромицин; Кларитромицин.
Тетрациклины	Ингибирование бактериального синтеза белка	Тетрациклин; Миноциклин; Доксициклин; Лимециклин.
Фторхинолоны	Ингибирует синтез бактериальной ДНК	Норфлоксацин; Ципрофлоксацин; Эноксацин; Офлоксацин.
Сульфамиды	Блокирует бактериальный метаболизм клеток путем ингибирования ферментов	Ко-тримоксазол; Триметоприм.
Аминогликозиды	Ингибирование бактериального синтеза белка	Гентамицин; Амикацин.
Имидазолы	Ингибирует синтез бактериальной ДНК	Метронидазол
Пептиды	Ингибирование бактериального синтеза клеточной стенки	Бацитрацин
Линкозамиды	Ингибирование бактериального синтеза белка	Клиндамицин; Линкомицин.
Другие	Ингибирование бактериального синтеза белка	Фузидиевая кислота; Мупироцин.