- •Художні тропи, мовні засоби та синтаксичні фігури. Практична робота . Види тропів
- •Синтаксичні фігури
- •1. Які з наведених нижче фраз містять у собі метафори?
- •10. Визначте, до якого виду тропів належить назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар»
- •13. Установіть відповідність
- •15. Установіть відповідність
- •16. Установіть відповідність
- •17.Яка стилістична фігура використана у поезії в.Стуса "у цьому полі, синьому, як льон":
Синтаксичні фігури
Анафора – повторення однакових звуків, слів або словосполучень на початку речення або віршового рядка, строфи.
Без вітру не родить жито,
Без вітру вода не шумить,
Без мрії не можна жити,
Не можна без мрії любить. (М. Сом)
Епіфора – стилістична фігура, заснована на поєднанні однакових слів у кінці речень, поетичних рядків або строфи. Наприклад:
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні. (В. Симоненко)
Симплока – складна синтаксична конструкція, в якій граційно поєднується анафора з епіфорою. Широко вживається у фольклорі:
Чи не ті ж мене саблі турецькі порубали, що і вас?
Чи не ті ж мене стрілки яничарки постріляли, що і вас?
Антитеза – це зворот мови, у якому протиставляються протилежні явища, поняття, людські характери. Наприклад:
Навіть трудно розказати,
Що за лихо стало в краю, -
Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, мов у раю. (Леся Українка)
Інверсія (лат. inversio – перестановка). При інверсії порушується прямий порядок слів у реченні. Група підмета може стояти після групи присудка: "І шумів весняним шумом широкий шлях, велично і легко здіймаючись над притихлим перед пробудженням безмежним привіллям" (М. Стельмах).
Поширеним видом інверсії є постпозитивна постановка прикметників: прикметники стоять після іменників. Наприклад:
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать. (Леся Українка)
Паралелізм – аналогія, уподібнення, спільність характерних рис.
Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой той то Хмельницький ,
Що з ляхами б’ється.
Градація – це стилістична фігура, в якій кожне наступне однорідне слово означає посилення або послаблення певної якості. "І в'яне, сохне, гине, гине, твоя єдиная дитина " (Т.Шевченко).
Дивлюсь: цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо
Аж загуло!., а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого.
А той дрібних.
(Т. Шевченко)
Риторичні запитання — це такі запитання, які не вимагають відповіді. Вони зосереджують увагу на питанні, про яке йдеться у творі:
Хто може випити Дніпро,
Хто властен виплескати море,
Хто наше золото-серебро
Плугами кривди переоре?
Хто серця чистого добро
Злобою чорною поборе? (М. Рильський)
Риторичні звертання – це звертання до абстрактних понять, неживих предметів або відсутніх людей як до присутніх: "Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно... Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі" (О. Довженко).
Риторичні вигуки (оклики) або екскламація вживають як засіб заклику, вияву захоплення, радості.
Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала! (Леся Українка)
Риторичні заперечення. Вони мають форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного співрозмовника.
Ні, друже мій, не та родина!
Сучасна пісня – не перина. (І. Франко)
О недаремно, ні, в степах гули гармати. (В. Сосюра)
Риторичні ствердження — фігури, які підкреслюють незаперечність сказаного автором. Наприклад:
Так! Я буду крізь сльози сміятись. (Леся Українка)
Асиндетон – стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова і фрази. Асиндетон надає розповіді стислості і динамічності: "Полк тоді саме наступав у горах північним берегом Дунаю. Безлюдний похмурий край. Голі шоломи сопок, темні масиви лісів. Урвища. Провалля. Розмиті проливними дощами дороги" (О. Гончар).
Полісиндетон або багатосполучниковість — стилістична фігура, яка полягає в повторенні однакових сполучників. Полісиндетон використовується для виділення окремих слів, він надає мові урочистості:
І беруть його під руки,
І ведуть його у хату,
І вітає Яриночка,
Мов рідного брата. (Т. Шевченко)
Тавтологія - це змістовна надмірність вираження, що виявляється в повторенні близьких або одних і тих же за змістом і звуковим складом слів.
«І гудів гудок, що просимо дозволу далі лізти вперед, від одного рідного берега до другого рідного» (Сеник).
Мовні засоби
Алітерація — повторення однакових приголосних звуків чи звукосполучень з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови: Жухне жах на ножах, на тривожних рубежах.
Асонанс —це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії [20,132]. Наприклад: повтор голосних «о», «е» Впали роси на покоси, Засвітилися навколо. Там дівча ходило босе, Білу ніжку прокололо. Д. Павличко
Звуконаслідування - імітація звукових явищ, один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу, дерев тощо. Хвилюється жито й пшениці ярої смужечка. Колосочками тихо так: ш...ш... І що то— молоді: шу-шу, шу-шу. (А. Головко)
Фразеологізми – це стійкі словосполучення, які за значенням дорівнюють одному слову : кривити душею – лукавити, як кіт наплакав – мало.
Афоризм – узагальнена думка, виражена в лаконічній формі, яка відзначається виразністю і несподіваністю судження (зазвичай побудована за допомогою антитези, гіперболи, паралелізму та ін.). У фольклорі до афоризмів відносять приказки та прислів’я, у літературі – яскраві, влучні , повчальні, популярні вислови. Якби ви вчились так, як треба, То й мудрість би була своя… Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь Й свого не цурайтесь. Хто матір забуває, Того Бог карає. Т.Шевченко
Синоніми – це слова, що об’єднані в групи за відношенням подібності, схожості, але, в той же час, обов’язково мають різницю (в семантичному та стилістичному забарвленні). Саме поєднання подібного та відмінного і дають можливість художникам слова використовувати синоніми в тексті досить ефективно та з допомогою різноманітних засобів. Плентався по садках, по городах, заходив від стріхи й відходив за вітрами, такий же невідомий, невідгаданий і мовчазний.
Антоніми — слова з протилежним значенням. Вживаються, коли треба протиставити контрастні явища: радість — горе, добро — зло, любов — ненависть, день — ніч. Як людина мисляча, він розуміє, де добро, де зло, де правда, де брехння.
Омоніми – це слова, однакові за звучанням, але зовсім різні за значенням, виконують у творах дві художні функції: допомагають створити своєрідні рими та жартівливі вислови — каламбури, які будуються на грі слів. Наприклад: Погана та мати, що не хоче дітей мати; Три разів три – дірка буде. Народна творчість Було... як дивний сон це ... Залп одгримів, упало сонце. В. Сосюра
Неологізми — це нові слова. У літературно-художніх текстах загальномовні неологізми використовують переважно для відтворення колориту певного періоду у розвитку суспільства, для відтворення колориту доби. Крім загальномовних неологізмів, є індивідуально-авторські, тобто вжитий "один раз". Індивідуально-авторськими (або оказіональними) є такі неологізми, які створюються письменниками для називання предметів, понять, що вже мають назву в мові, але автор неологізму прагне дати їм нову, образнішу, емоційнішу назву, що краще відтворює його бачення світу, як-от у ліриці П.Тичини: Сестру я Вашу так любив,- Дитинно, злотоцінно.
Діалектизми в літературному творі – то не випадковість, а скоріше закономірність мовного процесу.Вони відтворюють місцевий колорит і є засобом індивідуалізації. За рахунок діалектизмів збагачується літературна мова . У вірші І. Франка "Каменярі" є такі діалектизми: стою, підняли, шляху, своїми, ся схилили, буду робила, ногов, я му ходити, сесю, гостинець (шлях), маржина (худоба), шарта (буря),вуйко (дядько), фіра (підвода), бульба, бараболя, біб, крумплі (картопля). У творі В. Стефаника «Виводили з села»: хоче ми звести зі світа , нас не відтяли від діла, сідаймо, синку, на фіру, бо колію спізнимо.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
