2. Форми і види екологічної експертизи

Форми екологічної експертизи представлені державною, гро­мадською та іншими екологічними експертизами.

Державну екологічну експертизу здійснюють еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи або комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров’я України, їх органів на місцях. До вирішення екологічних питань можуть залучатися інші органи дер­жавної виконавчої влади, фахівці інших установ, експерти міжнарод­них організацій.

Для об’єктів, які становлять небезпеку, екологічна експертиза є обов’язковою. Перелік небезпечних об’єктів визначає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства охорони навколишньо­го середовища і Міністерства охорони здоров’я.

Об’єкти державної екологічної експертизи мають державний ха­рактер і стосуються глобальних проблем, таких як:

• інвестиційні програми;

• державні проекти розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

• « проекти генеральних планів населених пунктів різних рівнів;

• проекти законодавчих та нормативно-правових актів стосовно екологічної безпеки;

• документація з впровадження нової техніки, технології, ма­теріалів і речовин, в тому числі імпортованих.

До документації на об’єкти державної екологічної експертизи ви­суваються визначені вимоги, виконання яких сприяє комплексній оцінці впливу діяльності на навколишнє середовище; забезпечує ви­користання сучасних ефективних технологічних процесів; захист на­селення і навколишнього середовища від шкідливого впливу антро­погенних фізичних, хімічних та біологічних факторів; сприяє визна­ченню методів комплексної переробки, утилізації і ефективного ви­користання відходів виробництва.

Громадська екологічна експертиза може стосуватися екологічних питань з будь-якої галузі і сфери діяльності, де потрібні екологічні вис­новки стосовно впливу на стан екологічної діяльності. Громадська екс­пертиза може здійснюватися паралельно з державною.

Інші екологічні експертизи можуть проводитися на замовлення зацікавлених осіб на основі угод, виконувати їх можуть спеціалісти еколого-експертних органів і формувань.

Експерт екологічної експертизи повинен бути професійно компе­тентним, що повинно забезпечуватися його вищою освітою і до­статнім терміном практичної роботи — три роки; професійна компе­тентність передбачає наявність навичок аналізу експертної інфор­мації і методик еколого-експертної оцінки. Експерти екологічної екс­пертизи мають відповідні права і обов'язки, які забезпечують ефек­тивність їхньої роботи.

Експерт державної екологічної експертизи має право:

• одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи;

• ставити питання про відхилення поданих на екологічну експер­тизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного за­конодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділен­ня додаткових капіталовкладень;

• вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази;

• на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов ’язаний:

• дотримуватися відповідних строків та порядку здійснення еко­логічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навко­лишнього середовища, раціональне використання і відтворення при­родних ресурсів, встановлення екологічної безпеки;

• забезпечувати всебічне, комплексне, об’єктивне, якісне і ефек­тивне проведення екологічної експертизи;

• готувати своєчасно об’єктивні та обґрунтовані висновки;

• обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об’єкти екологічної експертизи на доопрацювання;

• вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і ме­тодів проведення екологічної експертизи;

• заявляти самовідвід за наявності особистої зацікавленості що-

• до конкретного об’єкта екологічної експертизи.

Як було відзначено раніше, цілями екологічної експертизи є попере­дження негативного впливу антропогенної діяльності, прогнозування такого впливу і оцінка ступеня впливу окремих об’єктів на екологічну ситуацію. Стосовно традиційної і нової продукції є попередження мож­ливого перевищення допустимого рівня шкідливого впливу на навко­лишнє середовище в процесі її виробництва, споживання або експлуа­тації, переробки або знищення.

Домашнє завдання.

Порядок проведення екологічної експертизи

Для проведення екологічної експертизи еколого-експертними ор­ганами формулюється завдання екологічного дослідження, яке вклю­чає коло питань, необхідних для вирішення, оцінки об’єктів еко­логічної експертизи, підготовки науково обґрунтованого, неупередженого, об’єктивного висновку.

Еколого-експертна діяльність при проведенні екологічної експер­тизи включає такі етапи: підготовчий, аналітичний, заключний.

Підготовчий етап експертизи передбачає вивчення документів, матеріалів на об’єкт експертизи, формування експертної групи, виз­начення відповідності поданих матеріалів вимогам чинного законо­давства.

Аналітичний етап полягає у дослідженнях, які включають обсте­ження об’єктів, вимірювання, порівняльний аналіз і оцінку ступеня екологічної безпеки об’єкта, визначення повноти та ефективності екологічних обґрунтувань дії об’єктів на людей, навколишнє середо­вище.

Заключний етап включає підготовку висновку на основі проведе­них досліджень, узагальнення і аналізу отриманих даних, подання висновку зацікавленим органам і особам.

Висновок екологічної експертизи — це юридичний документ, який містить узагальнені дані екологічної експертизи і оцінку ступе­ня впливу об’єкта на безпеку людини і навколишнє середовище, що складає науково обґрунтовані підсумки для прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. Висновок містить три частини: протокольну, основну, узагальнюючу.

Протокольна частина висновку містить відомості про орга­нізацію, що проводила експертизу, склад експертів, виконавців, за­мовників, час проведення експертизи, найменування об’єкта, його кількісні і якісні показники: дані про організацію, що приймала рішення стосовно реалізації об’єкта екологічної експертизи.

Основна частина висновку містить коротку характеристику про­ведених досліджень, аналізу можливого впливу на стан навколишнь­ого середовища і здоров’я людей, визначення ступеня небезпеки та екологічного ризику з встановленням способів його інтерпретації; обґрунтування дотримання екологічної безпеки, при необхідності визначення заходів з безпеки.

Узагальнююча частина включає оцінку об’єкта дослідження з наведенням зауважень і пропозицій стосовно екологічного обґрунту­вання об’єкта екологічної експертизи, а також висновки і рекомен­дації.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи затверд­жуються Міністерством охорони навколишнього природного середо­вища та ядерної безпеки України, строк дії позитивного висновку — З роки.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть оголошу­ватися через засоби масової інформації для формування громадської думки і інформування населення. Висновки подаються до відповідних місцевих рад народних депутатів, органів державної еко­логічної експертизи, іншим зацікавленим сторонам.

Кожне харчове підприємство повинно мати екологічний паспорт, який являє собою нормативно-технічний документ, що містить дані про використання підприємством ресурсів і визначення впливу ви­робництва на навколишнє середовище.

Паспорт розробляється за рахунок коштів підприємства, узгод­жується з радою народних депутатів і територіальним органом Міністерства охорони навколишнього середовища.

У випадках невідповідності промислового підприємства, машин, матеріалів нормативам безпеки і екології, проводиться комплекс за­ходів, спрямованих на покращання показників безпеки.

Відповідно до санітарних норм (СанПіН) основними напрямами поліпшення показників безпеки є:

• заміна шкідливих речовин нешкідливими або менш шкідливи­ми;

• заміна сухих методів переробки матеріалів, які обумовлюють запиленість підприємства, мокрими (борошномельне, цукрові вироб­ництва);

• заміна процесів і технологічних операцій, які пов’язані з виник­ненням шуму, вібрації та інших шкідливих факторів, на більш без­печні;

• повне вловлювання та очищення технологічних викидів, про­мислових стоків;

• застосування маловідходних і безвідходних технологій.

При отриманні висновку, внаслідок якого відхиляється діяльність, виробництво нових видів товарів, матеріалів, об’єктів, зацікавлені юри­дичні або фізичні особи можуть подати обґрунтовану заяву до відповідних рад народних депутатів на спростування висновку або окремих його положень або оскаржити в судовому порядку. Відповідні ра­ди народних депутатів, органи державної екологічної експертизи зо­бов’язані в місячний термін розглянути заяву і за наявності обґрунтова­них підстав призначити проведення додаткової екологічної експертизи із залученням незалежних експертів.

Однак, висновки державної екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними у разі:

• порушення вимог законодавства під час проведення експертизи;

• недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, вимог стосовно безпеки навколишнього середовища, здоров’я людей;

• неповного врахування факторів небезпеки;

• порушення умов і вимог щодо процедури проведення експерти­зи — упередженість висновків, розбіжності і неузгодженість наведе­них даних тощо.

Висновки додаткової державної експертизи є остаточними для прийняття відповідного рішення. В Законі України «Про екологічну безпеку» в ст. 50 визначено правопорушення при проведенні еко­логічної експертизи і відповідальність за порушення.

Випадки правопорушень спостерігаються в галузі еколого-експертної процедури при порушенні вимог проведення експертизи; це такі порушення як дезінформація здійснення екологічної експертизи, фальсифікацію її результатів; підготовка свідомо неправдивого вис­новку державної екологічної експертизи.

За правопорушення накладається дисциплінарна, адміністратив­на, кримінальна і майнова відповідальність.

Екологічний контроль здійснюється і на кордоні України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 198 від 20 березня 1995 року «Про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон». Контроль здійснює державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природ­ного середовища та ядерної безпеки.

В пунктах пропуску через державний кордон контролюють транспортні засоби, у тому числі літаки, судна, військові кораблі; вантажі, які містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні, хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для навколишнього середовища і здоров’я людей речовини, засоби захисту рослин, стимулятори їх росту, добрива; всі види риб, диких тварин і рослин, зоологічні, ботанічні колекції.

Екологічний контроль здійснюється за плату, розміри якої зале­жать від видів і кількості вантажів та транспортних засобів. Конт­роль проводиться з метою попередження попадання на територію України шкідливих речовин, що може заподіяти небезпеку навко­лишньому середовищу, здоров’ю людей.

Згідно із законами і положеннями про державну екологічну екс­пертизу визначається необхідність, обов’язковість її виконання. Зако­ни сприяють збереженню екологічної безпеки, покращанню стан} навколишнього середовища.

Експерти ООН підрахували, що в теперішній час на послаблення найгостріших екологічних проблем світу потрібно близько 600 млрд. доларів. До 1990 року на Землі зникло близько 1 тис. видів рослин і тварин, майже 20 тис. видів перебуває під загрозою знищення, тому захист навколишнього середовища є найактуальнішою справою сьо­годення.