- •«Бериславський педагогічний коледж імені в.Ф.Беньковського»
- •Розділ 1.
- •Педагогічна сутність виразного мовлення як складової частини звукової культури мови
- •Роль компонентів виразності мовлення вихователя у здійсненні завдань навчально – виховного процесу в дошкільному навчальному закладі.
- •Особливості засвоєння засобів виразності мовлення дітьми старшого дошкільного віку
- •Розділ 2.
- •2.1. Програмні вимоги щодо змісту формування виразності мовлення у дітей старшого дошкільного віку
- •2.2. Методи і прийоми формування виразного мовлення у дітей старшого дошкільного віку
- •2.3. Методика формування виразності мовлення засобами поезії у дітей старшого дошкільного віку
- •Розділ 3.
- •Рівень розвитку виразності мовлення
- •Список використаних джерел
- •Додатки
- •Поезії для слухання і заучування напам’ять
- •Дизайнер родягу
- •Лікар, медсестра
- •Головна професія
Особливості засвоєння засобів виразності мовлення дітьми старшого дошкільного віку
Основними засобами навчання дітей виразного мовлення психологи (Г. Леушина, С. Рубінштейн) вважають виразне мовлення дорослих (педагогів, батьків) та використання дитячої художньої літератури.
Під час становлення і розвитку виразності мовлення дітей крім загальних тенденцій велике значення має низка індивідуально-типологічних особливостей, пов’язаних із розвитком емоцій: взаємозв’язок між високим рівнем емоційності дитини, дуже раннім виявом у неї чутливості до емоційної виразності мовлення та відсутністю в ньому характерного спаду виразності у старшому дошкільному віці.
Особливості виразного мовлення дітей дошкільного віку досліджували О. Аматьєва, М. Бухвостова, Н. Карпинська та ін. Так, предметом дослідження М. Карпинської було навчання дітей виразного читання напам’ять і розповідання (складний педагогічний процес, що ґрунтується на глибокому розумінні й переживанні дітьми змісту художнього твору). У зв’язку з цим нею було визначено поняття «читання дошкільників». Виразне читання дошкільників — це проголошення художнього тексту з можливою для їхнього віку свідомістю й виразністю. У цьому разі виразність мовлення впливає на емоції слухачів, загострює їхню увагу.
У навчанні дошкільників виразного читання Н. Карпинська виділяє дві групи вмінь і навичок. Перша група — це формування правильної дикції (уміння зрозуміло і чітко вимовляти звуки та їх сполучення у словах). Друга — навчання вміння керувати своїм голосом (регулювати темп мовлення, силу і висоту голосу). У роботі над технікою мовлення Н. Карпинська вбачає основу культурного, виразного мовлення, підґрунтя для оволодіння елементарними засобами виразності.
Н. Карпинська відзначає наявність в окремих дітей природних здібностей до виразного читання і розповідання. Однак для більшості дошкільників потрібне спеціальне навчання відповідних умінь і навичок. Учена визначила загальну закономірність навчання дітей виразного читання: від переживання почуттів, що передаються у творі, до осмисленого ставлення, а потім — до їх висловлювання відповідно до можливостей дитини. Найкращими формами роботи, в яких почуття, що виникають у дітей під час слухання літературних творів, образи передаються за допомогою засобів виразності, є читання напам’ять віршів, розповідання прозових творів та ігри-драматизації.
Розвиток виразності мовлення у дошкільників має як вікові, так і індивідуальні особливості. У мовленні молодшого дошкільника яскраво виражена мимовільна виразність. У ній наявні окличні речення, вигуки, експресивні звороти (зі сполучного слова як і дієслова), вказівні займенники; стилістичні зображувально-виражальні засоби, а також інтонація, жести, міміка. Жести більш зображувальні, ніж виразні і часто використовуються дітьми для заміни відсутнього слова. Г. Люблінська визнає існування прямого зв’язку між засвоєнням дитиною виразності мовлення і розвитком її емоцій (маленька дитина говорить виразно тоді, коли хоче передати свої бажання, почуття, переживання).
Використання у мовленні молодших дошкільників зазначених засобів виразності має певну специфіку. Вони не виконують експресивної функції в мовленні і не використовуються свідомо дітьми для передачі власних емоцій. На думку С. Рубінштейна, в мовленні дитини мимоволі проривається її імпульсивна емоційність. Мовлення дітей цього віку здебільшого ситуативне. Вчені (Г. Люблінська, Г. Леушина, С. Рубінштейн) вказують на існування зворотного зв’язку між виразністю мовлення дошкільників, рівнем розвитку їхніх емоцій і загальним рівнем володіння мовою.
У середньому і старшому дошкільному віці спостерігається зниження імпульсивності дитячих емоцій. Крім ситуативного, дитина поступово опановує більш складне контекстове мовлення. Це значно знижує виразність мовлення у старшому дошкільному віці. Відбувається перехід до свідомого, довільного використання виразних засобів для передачі емоцій.
Якщо в молодшому дошкільному віці засвоєння виразності мовлення здійснюється шляхом наслідування дорослих, то формування цієї якості мовлення у старших дошкільників потребує цілеспрямованого спеціального навчання. При цьому комплексний педагогічний вплив має бути спрямований на розвиток мислення, мовлення, емоцій дитини.
Видатний педагог К.Д.Ушинський підкреслює значення рідної мови у навчанні і вихованні підростаючого покоління. Маленька дитина входить у навколишній світ за допомогою рідної мови, яку він образно називає чудовим вихователем і педагогом. „Мова, – пише К. Ушинський, – є народним педагогом, наставником, який навчав дітей і тоді, коли не було книг, шкіл і продовжує навчати до кінця історії”. За Ушинським, рідна мова пояснює дитині природу, довкілля так зрозуміло і влучно, як не зміг би пояснити жодний природодослідник, знайомить з історією народу так, як не зміг би познайомити жодний історик, розкриває такі філософські поняття, які не зможе розкрити жодний філософ. Визначаючи роль рідної мови в розвитку особистості дитини, великий педагог ставив три мети. Першою є розвиток дару слова, який повинен розвиватися не інакше як від вправ, що мають бути: по-перше, за можливістю, самостійними, тобто дійсними вправами, які полягають у вправлянні спостережливості, логічності й уміння правильно виражати у словах свої спостереження і доходити логічних з них висновків; по-друге, ці вправи повинні бути систематичними, тобто будь-яка нова вправа повинна перебувати у зв’язку з попередніми, спиратися на них і зробити крок уперед; по-третє, вправи повинні бути логічними; по-четверте, вправи дару слова повинні бути усними і письмовими, і притому усні повинні передувати письмовим. Друга мета у викладанні рідної мови полягає у засвоєнні форм мови, що вироблені як народом, так і літературою, і розвитку дару слова (тобто „чуття мови”). І, нарешті, третя мета, що повинна досягатися при першопочатковому викладанні вітчизняної мови, – це засвоєння граматики, оскільки граматика мови є її логікою, а тому логічні вправи найбільше готують до вивчення граматики. Аналізуючи педагогічну спадщину К.Д. Ушинського, ми дійшли висновку, що його погляди про значення рідної мови у вихованні та навчанні дітей старшого дошкільного мають виняткову педагогічну цінність в умовах відродження національної освіти в Україні, яка будується на засадах рідної мови. Любов до рідної мови, навчання рідною мовою пронизують усі сучасні державні документи про освіту в Україні. Так, у Концепції національного виховання рідну мову визначено одним із головних засобів виховання та навчання особистості. У наш час дослідники (А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Дзюбишина-Мельник, К. Крутій, О. Хорошковська та ін.) цілком підтверджують погляди К.Д. Ушинського щодо значущості рідної мови в житті дитини, зазначаючи, що лише рідною мовою розвивається її душа і розум. На важливості вміння спілкування й мовленнєвого розвитку дошкільника наголошують також П. Блонський, В. Давидов, З. Карпенко, Н. Шиліна та ін. Учені доходять висновку щодо необхідності засвоєння дитиною дії заміщення реальних предметів знаками, акцентуючи на сформованості в дитини культури мовлення, її зв’язності, поширенні словникового запасу, граматичного ладу, послідовності викладу матеріалу.
Методичні розробки К.Д. Ушинського з художнього читання мають неперевершене значення. Вони є підґрунтям для сучасних досліджень щодо читання дітям дошкільного віку художньої літератури, зокрема поезії. Зауважимо, що на сучасному етапі методика читання дітям дошкільного віку художньої літератури досліджується низкою учених, педагогів, науковців (А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Кирста, О. Монке, Т. Котик, К. Крутій та ін.). Зокрема, поради вченого знайшли своє відображення у програмі „Мовленнєвий компонент дошкільної освіти” (автор А. Богуш), в якій виокремлено чотири складові художньо- мовленнєвої діяльності дітей старшого дошкільного віку, які збігаються з поглядами К.Д. Ушинського, з урахуванням вимог сьогодення, а саме: 1) сприймання на слух та розуміння дітьми змісту художніх та поетичних творів; 2) відтворення змісту і виконавча діяльність (декламування, відповіді на запитання, переказування, бесіда за ілюстраціями, узагальнювальні бесіди, читання в особах тощо), 3) театралізована діяльність (інсценування, театральні вистави); 4) творчо- імпровізаторська діяльність (ігри-драматизації, ігри за сюжетами літературних творів, словесно-поетична творчість).
К.Д. Ушинський багато уваги в художньому вихованні дітей, у розвитку художнього образного мислення і мовлення приділяв „поетичному елементу”. У цьому зв’язку він радив використовувати поетичні образи пейзажної лірики, які викликають у дітей яскраві асоціації. Він зазначає: „коли поет помічає в шумі моря схожість із стогоном людини, у блиску очей вбачає відсвіти блискавки, у шумі лісу чує скарги, в чудовому весняному ландшафті бачить усмішку, то по суті, це асоціації за схожістю...”, які є доступними для сприймання, розуміння і відтворення дітьми старшого дошкільного віку. [6; 294]. Вірші, на думку К. Ушинського, мають впливати не тільки на розум, а й на почуття дітей. Головною метою при вивченні віршів має бути розвиток у них смаку, поетичного слуху, розуміння краси поетичної мови. Вихователь не повинен перевантажувати дітей надто докладним розбором віршів, абстрактним словотлумаченням поезії. У ліриці не все можна пояснити, вона здебільшого впливає на почуття, що й сприяє усвідомленню змісту поезії. Не радив він і „зазубрювати” з дітьми вірші, при цьому підкреслював, що тільки свідоме вивчення поетичного твору дає естетичну насолоду дитині, позитивно впливає як на естетичний розвиток, її почуття, так і на розвиток виразного мовлення. Якщо дитина виростає без поезії, то в своєму розвитку вона багато втрачає. Чому маленьким дітям досить часто читають і спонукають запам’ятати і відтворити короткий поетичний твір, а в старшому дошкільному віці нехтують впливом поезії на всебічний розвток особистості. Психологічні дослідження показали, що діти старшого дошкільног віку захоплюються поезією складного змісту.
