Капітуляція п.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби

Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина І його округ.

У жовтні 1676 р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і московські гарнізони, П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність московському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б.Хмельницький.

Падіння гетьманства п.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-визвольної війни та її поразку.

Була ліквідована українська державність на Правобережжі, й усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель існувала лише короткий період.

Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати становили 65-70% усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.

Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., незважаючи на поразку, мала велике історичне значення. Вона:

- зумовила виникнення ідеї утворення незалежної соборної української держави;

- привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Московщини до 80-х рр. XVIII ст.;

- вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;

- сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;

- збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;

- сприяла розвитку української культури, перш за все усної народної творчості, літератури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в українських землях між Московщиною, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запорожжя перебували під владою Московщини; Правобережжя - під владою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами. Єдиний народ був розколотий і опинився у сферах впливу різних держав.

Гетьман усієї України Іван Самойлович

1672 Року лівобережна старшина скинула з гетьманства д. Многогрішного і на Конотопській раді обрала гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича, якого підтримала Росія.

Конотопські статті. 17 червня 1672 року після обрання на загальній козацькій раді в Козачій Діброві поблизу Конотопа гетьманом Лівобережної України Івана Самойловича між гетьманським урядом і царською адміністрацією був підписаний договір. Ця угода проголошувала основні принципи міждержавних відносин між Гетьманщиною та Московським царством. Під час підписання статей було присутнє московське посольство на чолі з Г. Ромодановським, свідками також стали архієпископ Л. Баранович, генеральна й полкова старшина, козацькі війська (4 тис. осіб) і делегація ніжинських міщан. Конотопські статті, які нараховували 10 нових пунктів, були складені на основі Глухівських статей 1669 року з деякими доповненнями. Статті обмежували політичні права гетьманського уряду, особливо в галузі зовнішньої політики:

• новообраному гетьманові заборонялося без царського указу й старшинської ради висилати посольства до іноземних держав і, особливо, підтримувати відносини з гетьманом П. Дорошенком;

• лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу П. Дорошенку в його боротьбі проти Польщі;

• гетьманська влада значно обмежувалася на користь старшини;

• гетьман не мав права позбавляти старшину урядів [посад] або карати їх без згоди старшинської ради чи вироку військового суду.

Скасувавши компанійські полки як реальну військову силу, на яку міг опертися гетьман, Конотопські статті створили передумови для посилення колоніальних впливів московського уряду в Гетьманщині.

17 березня 1674 року І. Самойловича проголосили гетьманом усієї України. Новий гетьман готував похід проти П. Дорошенка. Десятки правобережних полків визнали І. Самойловича своїм гетьманом. У червні 1674 року московська армія під командуванням воєводи Г. Ромодановського та козацькі полки на чолі з гетьманом І. Самойловичем уступили на Правобережжя й узяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Протягом двох тижнів гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу П. Дорошенку до Чигирина підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кари-Мустафи, яка змусила армію І. Самойловича й московські війська відступити.

Правобережна Україна знову перейшла під владу П. Дорошенка. Проте ситуація на Правобережжі була надзвичайно складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста й села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі залоги, закріпившись у стратегічно важливих містах, вимагали сплати данини турецькому султанові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували й захоплювали в полон місцеве населення. Мешканці цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет гетьмана серед українського населення падав.

Спостерігаючи таку ситуацію, розчарований політикою Туреччини П. Дорошенко вирішив зректися булави. Восени 1676 року на козацькій раді в Чигирині він склав гетьманські клейноди, а І. Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Проте московський уряд вимагав від П. Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра й у присутності І. Самойловича та Г. Ромодановського, від чого П. Дорошенко рішуче відмовився.

Восени 1676 року 30-тис. московська армія разом з полками Івана Самойловича знову обложила Чигирин. 19 вересня 1676 року розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв двотисячний загін стрільців. Після кількагодинного запеклого бою П. Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір (За «Довідником з історії України»).

Іван Самойлович (?-1690) Гетьман Лівобережної та Правобережної України (1674—1687). Походив із сім'ї священика з Ходоркова на Житомирщині. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Очолював козацькі війська під час боротьби з турецько-татарською навалою у 1677 та 1678 pp. Козацька старшина звинуватила І. Самойловича в зраді. У липні 1687 р. заарештований і засланий до Сибіру.