V. Зміст теми заняття:

Здоров’я з точки зору особистості можливо визначити як гармонійне поєднання біологічних і соціальних якостей, обумовлених вродженими і набутими біологічними і соціальними впливами. Це стан, який дозволяє людині вести повноцінне, не обмежене в своїй свободі життя, якісно, вільно виконувати властиві людині функції, насамперед, трудові, вести здоровий спосіб життя, тобто відчувати душевне, фізичне і соціальне благополуччя.

Здоров’я, в певному сенсі, - це дар природи, але від самої людини і від суспільства залежить, чи збережеться і примножиться, чи розтратиться марно цей безцінний дар.

Суспільне здоров’я може відображатись через здоров’я індивідуумів, з яких складається суспільство. Однак, таке визначення не може бути повним: рівень такого визначення є занадто примітивним. Більш раціональним є узагальнююче поняття – суспільне здоров’я – такий стан, така якість суспільства, яка забезпечує умови для активного, продуктивного способу життя, не обмеженого хворобами, фізичними та психічними розладами.

Здоров’я як медико-соціальна категорія це – інтегральний критерій якості життя в повному суспільстві, важливий прояв соціальної справедливості, стабільності, індикатор виміру досягнень держави і суспільства, потужний чинник суспільного розвитку; що забезпечує збереження «людського капіталу» держави, майбутнє економічне зростання її, підвищення економічного, соціального і культурного рівня розвитку країни і суспільства.

Стан суспільного здоров’я залежить від наступних чинників:

• соціально-економічні, політичні умови і чинники: умови праці, побуту, харчування, відпочинку, житлові умови; виховання, культурні потреби, освітній рівень; матеріальна забезпеченість і рівень життя населення; порушення здорового способу життя. В зв’язку з останнім ВООЗ виділяє первинні великі чинники ризику порушення здоров’я – тютюнопаління, зловживання алкоголем, нераціональне харчування, вживання наркотиків, гіподинамія, залежність від азартних, в т.ч. комп’ютерних ігор;

• стан оточуючого середовища: екологічні та природні умови і чинники – погодні умови, клімат, ландшафт місцевості, її флора та фауна; забруднення оточуючого середовища;

• стан служб та систем охорони здоров’я: доступність, обсяг та якість медичної допомого як профілактичної так і лікувальної; рівень медичної науки, підготовки кадрів, матеріальної та фінансової забезпеченості закладів охорони здоров’я;

• біологічні, психологічні властивості людей (стать, вік, конституція, спадковість, темперамент, тип вищої нервової діяльності, тонус).

Слід також виділити групи населення у суспільстві, які є групами ризику порушення їх здоров’я:

• група ризику за демографічними ознаками: діти, підлітки, особи похилого та старечого віку, одинокі люди, вдови та вдівці, мігранти, біженці, переміщені особи;

• група професійного, виробничого ризику: особи, які працюють в шкідливих умовах праці – машинобудівна, хімічна, металургійна промисловість, транспорт, шахти; робота з отрутохімікатами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, тощо;

• група ризику за біологічними та медикобіологічними чинниками: вагітні жінки, недоношені діти та діти з малою або дуже високою масою тіла при народженні, інваліди дитинства, особи з вродженим ризиком порушення здоров’я;

• група осіб з низьким рівнем матеріальної забезпеченості: малозабезпечені, бідні та особи, що живуть за межею бідності, безробітні; особи без визначеного місця проживання;

• група осіб з порушенням здорового способу життя, девіантною поведінкою та наявністю соціально-психологічних проблем: особи, зо зловживають алкоголем, вживають наркотики, токсичні речовини; повії, представники груп «сексуальних меншин»; особи, які мають деформації психічного здоров’я і поведінки, соціальні і інші фобії; релігіозні і інші сектанти з психічними і фізичними відхиленнями;

• особи, які живуть в умовах недоступної або неякісної медичної допомоги.

Оцінка суспільного здоров’я викликає необхідність абстрагування від окремої, конкретної людини, рівня її індивідуального здоров’я і переходу до узагальнених і узагальнюючих показників здоров’я:

1. Показник якості життя населення як показники його здоров’я (за визначенням ВООЗ):

• питома вага (%) валового національного продукту, яка виділяється на охорону здоров’я і організацію медичного обслуговування населення;

• доступність для населення якісної медичної допомоги, у тому числі – ПМСД, рівень її адекватності, ефективності;

• освітній рівень населення;

• доступність для населення якісної питної води;

• вживання населенням якісного збалансованого харчування;

• забезпечення якісного, адекватного віку, харчування дітей;

• питома вага дітей, які народились з низькою (до 2500г) масою тіла;

2. Прямі показники здоров’я населення:

• показники фізичного (морфо-функціонального, біологічного) розвитку, його гармонійність;

• рівень стоматологічного здоров’я;

• стан репродуктивного здоров’я;

• рівень психічного здоров’я населення;

3. Розповсюдженість серед населення донозолоічних (преморбідних) станів і порушень здоров’я: зниження опірності організму, імунітету, порушення постачання в організм людини, або обміну і засвоєння мікроелементів, вітамінів тощо.

4. Непрямі показники здоров’я населення (посвідчують порушення здоров’я).

4.1. показники захворюваності та поширеності хвороб:

4.1.1. рівні та структура захворюваності населення (згідно класів хвороб);

4.1.2. рівні та структура поширеності хвороб;

4.1.3. рівні та структура захворюваності та поширеності хвороб в окремих статевих, вікових, професійних групах, за окремими причинами (класами) хвороб, за місцем проживання, тощо;

4.1.4. показники захворюваності з тимчасовою втратою працездатності: частота тимчасової непрацездатності в випадках на 100 працюючих, частота тимчасової непрацездатності у днях на 100 працюючих, середня тривалість одного випадку непрацездатності, структура тимчасової непрацездатності як у випадках, так і у днях. Показники поглибленого аналізу тимчасової втрати працездатності.

4.2. Медико-демографічні показники:

4.2.1. показники статики населення – чисельність, склад населення (за віком, статтю, місцем проживання, соціальними групами; показник демографічного навантаження, тощо);

4.2.2. показники динаміки населення – механічного руху та природного руху (коефіцієнт народжуваності, коефіцієнт смертності та коефіцієнт природнього приросту);

4.2.3. спеціальні показники народжуваності (фертильності, плодючості): показники загальної, шлюбної, по вікової фертильності ; сумарний показник відтворення населення; брутто – коефіцієнт (очищений показник) відтворення населення;

4.2.4. спеціальні показники смертності населення: смертність за статтю, за віком, смертність в окремих соціальних або професійних групах, смертність згідно її причин; структура причин смертності: перинатальна смертність, мертвонароджуваність.

4.3. Захворюваність за стійкою втратою працездатності (інвалідність): первинна інвалідність (інвалідізація); загальна інвалідність (контингенти інвалідів), структура первинної та загальної інвалідності згідно причин, видів інвалідності, ступеня втрати працездатності (групи інвалідності), тощо.

5. Ключові показники здоров’я населення:

5.1. смертність немовлят, її вікові особливості (рання неонатальна, неонатальна, постнеонатальна смертність), структура причин;

5.2. середня очікувана тривалість життя;

5.3. материнська смертність.

Вивчення популяційного здоров’я населення ґрунтується на певних джерелах, найважливішим з яких слід вважати:

- офіційні, затверджені МОЗ України облікові документі: медична карта амбулаторного хворого (ф. № 025/01); історія розвитку дитини (ф. № 112/0); статистичний талон для реєстрації заключних (уточнених) діагнозів (ф. № 025-2/0); контрольна карта диспансерного спостереження (ф. № 03/0); екстрене повідомлення про інфекційне захворювання (ф. № 058/0); медична карта стаціонарного хворого, яких вибув із стаціонару (ф. № 066/0); історія пологів (ф. № 096/0); карта розвитку новонародженого (ф. № 102/0); повідомлення про хворого, якому вперше в житті встановлений діагноз активного туберкульозу, венеричної хвороби, мікозів, трахоми, психічного захворювання (ф. № 089/0); повідомленні про хворого, з уперше в житті встановленим діагнозом злоякісного новоутворення (ф. № 089/0); листок непрацездатності, довідка про непрацездатність, медичне свідоцтво про народження (ф. № 103/0-95); лікарське свідоцтво про смерть (ф. № 106-1/0-95); лікарське с свідоцтво про перинатальну смерть (ф. № 106-2/0-95), тощо.

Всі перераховані облікові документи з позицій медичної статистики слід вважати програмами спостереження:

• офіційні звіти лікувально-профілактичних закладів і органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, Загсу і статистичних органів, зокрема – звіт про окремі інфекційні та паразитарні хвороби (ф. №1), звіт про число захворювань, зареєстрованих у хворих, які проживають в районі обслуговування лікувального закладу (ф. №12); звіт лікувально-профілактичного закладу (ф. №20); звіт про медичну допомогу вагітним, роділлям і породіллям (ф. №21); звіт про медичну допомогу дітям (ф. №31-здоров); звіт про хворих на туберкульоз (ф. №33-здоров); звіт про хворих на злоякісні новоутворення (ф. №35-доров), тощо.

Всі перераховані звітні документи є прикладом програм зведення:

- дані анкетування, опитування населення;

- дані лікарських оглядів;

- дані лабораторних та інструментальних досліджень.

Визначення стану здоров’я населення проводиться шляхом розрахунку та аналізу статистичних показників. Система цих показників повинна відповідати певним вимогам:

1. вона повинна мати всеохоплюючий характер, тобто поширюватись на всі аспекти здоров’я населення;

2. показники системи, які стосуються різних аспектів повинні бути методологічно погоджені; вони мають бути базовані на гармонізованих концепціях, визначеннях і класифікаціях.

Опора на статистичні показники, аналіз умов їхнього формування і тенденцій зміни дозволяє перейти від суб’єктивних думок і суджень про стан суспільного здоров’я до об’єктивної оцінки процесів, що відбуваються в досліджуваній області.

Для комплексної оцінки демографічної ситуації в Україні та окремих її регіонах застосовуються медико-демографічні показники (група 4.2, сторінка ). Вони представлені в абсолютних величинах, а також таких статистичних відносних величинах (показниках), як інтенсивні – для характеристики частоти, поширеності серед населенні таких явищ, як народжуваність, смертність, фертильність, тощо; екстенсивних – для характеристики складу, структури – віково-статевого складу населення, структури причин смерті, структури причин смертності немовлят, тощо.

З метою оцінки динаміки демографічних процесів, для порівняння, може бути застосований показник наочності, а також побудовані динамічні ряди і розраховані показники динаміки – показник темпу росту (зростання), показник темпу приросту, абсолютне значення одного відсотка приросту.

Можуть застосовуватись середні величини (щільність населення)) і чинники, які її зумовлюють, будучи відбиттям об’єктивної дійсності, взаємозалежні. Тому вони звичайно розглядаються не окремо один від одного, а в певному зв’язку, оскільки за одним показником, що характеризує тільки одну або кілька сторін явища, не можна скласти цільне уявлення про досліджувані процеси. Таким чином, суттєво важливим для аналізу демографічної ситуації у взаємозв’язку з чинниками, які на неї впливають, слід вважати застосування таких статистичних методів, як кореляційно-регресійний, факторний, дисперсійний аналіз.

Оцінка вірогідності різниці між демографічними показниками в різних регіонах, або суттєвості їх змін протягом певного часу може проводитись за допомогою критерію суттєвості (вірогідності) відмінностей t.

Демографічна ситуація в Україні викликає занепокоєння в зв’язку з досить негативними тенденціями в ній: з 1993 р відбувається щорічне зменшення чисельності населення: в 1998 р в Україні проживало 52,2 млн. осіб, але щорічне скорочення склало 300-500 тис. осіб, що визначається як депопуляція. На початок 2010 р число населення в Україні становило 45962900 осіб. Найбільш відчутне зменшення чисельності населення у деяких південних, північних і східних областях (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська); найменше – в західних – Рівненська, Закарпатська, Івано-Франківська області.

Для України характерна досить висока щільність населення – 83 особи/км², найменшим цей показник є на північному заході та півдні – 60 осіб/км² (в Чернігівській області – 39 осіб/км²); найвищий в індустріальних районах України - 90 осіб/км² (Донецька область - 183 особи/км²⁾ .

Співвідношення осіб чоловічої і жіночої статі – відповідно 46,3% та 53,7%. Найбільші диспропорції зберігаються в старшій віковій групі та серед сільського населення.

Процес постаріння населення – збільшення чисельності і питомої ваги старших (60-65 р і старше) вікових груп характерний для більшості економічно розвинених країн, є притаманним і Україні; серед міського населення частка осіб старше 60 років становить 19,9%, серед сільських жителів – 29,5%. Зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд з суттєвім підвищенням долі осіб у віці старшому за працездатний значно ускладнюють сучасну демографічну ситуацію в країні і зумовлюють наростаюче постаріння населення, особливо у регіонах де переважає сільське населення.

Згідно прогнозам до 2025 р в Україні питома вага осіб в групі молодшої за працездатну сягне 16,8%, а старшої за працездатну – зросте до 30,0%. Сьогодні трудові ресурси України становлять 57,4% від усього населення; серед них 56,3% припадає на осіб працездатного віку. Питома вага населення працездатного віку в загальній його чисельності найбільша в Одеській, Львівській областях, АР Крим. Тип вікової структури населення в Україні може бути визначений як регресивний – питома вага осіб у віці 50 років і старше переважає частку людей у віці 0-14 років.

Показник «демографічного навантаження» - число дітей та осіб пенсійного віку, яке припадає на 1000 осіб працездатного віку – особливо для сільського населення в деяких регіонах України має несприятливий для країни вигляд: в Чернігівській області 1418 чол.; В Вінницькій області – 1285 чол.; в Сумській – 1230 чол.; Хмельницькій – 1221 чол. Для України, як і для багатьох країн світу, притаманним є процес урбанізації – зростання чисельності та питомої ваги міського населення. Вона становить 68% серед усього населення країни. У промислових регіонах цей показник найвищий і сягає в Донецькій, Дніпропетровській, Луганській областях 83-91%, а найнижчий – в Закарпатській, Чернівецькій, Тернопільській областях – 39-44%.

Суттєво важливим для оцінки ситуації в країні є аналіз показників природного руху – коефіцієнтів народжуваності, смертності та природного приросту.

Поступове зниження народжуваності і зростання смертності відбувалось в Україні протягом другої половини 20 століття. З 1990 року ці процеси набули вкрай негативної характеристики - рівень смертності став вищим ніж рівень народжуваності, що зумовило негативний природній приріст населення: в 1999 р коефіцієнт народжуваності 7,8‰, смертності 14,8‰, природного приросту (зменшення)- (-7,0‰). За останні 5 років відбувається поступове зростання народжуваності (з 9,0‰ до 11,2‰ в 2009 р) та зниження смертності (з 16,6‰ до 15,4‰ – в 2009 р), що обумовлює і динаміку природного приросту (з (-7,2‰) до (-4,2‰)). Зростання народжуваності найбільш суттєве в АР Крим, Вінницькій, Волинській, житомирській, Івано-Франківській, Черкаській та Чернігівській областях. Зниження смертності зафіксовано в усіх регіонах України, однак смертність продовжує залишатись високою в Чернігівській (18,08‰), Кіровоградській (18,23‰), Полтавській (15,69‰), Сумській (16,08‰), Донецькій (15,4‰), Херсонській (15,12‰) областях.

За останній (2009 р) в Волинській, закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській областях та м. Києві число народжених перевищило число померлих.

Більш ґрунтовну характеристику відтворення населення можна дати базуючись на спеціальних показниках народжуваності (плодючість, фертильність): динаміка показника сумарної фертильності за останні 10 років – з 1,1 до 1,46, нетто-коефіцієнта відтворення – з 0,47 – 0,5 до 0,62 свідчить про наявні позитивні, хоча і невеликі, зміни.

Характеристика спеціальних показників смертності є також досить важливою для оцінки медико-демографічної ситуації в Україні: смертність сільського населення в 1,5 рази вища, ніж серед міських жителів; рівень смертності осіб чоловічої статі в усіх вікових групах вищий, ніж у осіб жіночої статі - особливо вражаючою є частота смертності серед чоловіків працездатного віку – вона в 3,5 рази вища, ніж у жінок цієї ж вікової групи.

В структурі причин загальної смертності населення України з 2000 року суттєвих змін не відбулось: питома вага серцево-судинних хвороб є найвищою – 61,2%-62,99%; друге рангове місце посідають злоякісні новоутворення – 12,5% - 11,8%; третє – нещасні випадки, отруєння і травми (зовнішні причини) – 9,7%-8,7%.

Динаміка смертності немовлят та материнської смертності за останнє 10-річча має позитивний характер: смертність немовлят знизилась з 12,8‰ до 9,3‰(2009рік); материнська смертність – з 26,2‰₀₀ до 14,9‰₀₀.

Динаміка середньої очікуваної тривалості життя в Україні за останні 10 років мала певні особливості: на початку цього періоду цей показник дещо знизився (з до ), однак в 2009 р. він досяг 67,5 років (для осіб чоловічої статі 61,7 роки, для жінок – 73,4 р.) Середня тривалість здорового життя в Україні 56 років.

Серед суттєво важливих непрямих показників суспільного здоров’я слід назвати захворюваність – сукупність вперше виявлених та зареєстрованих хвороб серед певного контингенту населення за певний проміжок часу, незалежно від терміну їх первинного виявлення (хвороби, виявлені в даному році + ті хронічні хвороби, що перейшли з минулих років).

Статистика захворюваності включає в себе показники, які характеризують рівні (інтенсивні показники) та структуру (екстенсивні показники) захворюваності і поширеності хвороб. Додатково визначають спеціальні показники рівнів та структури захворюваності і поширеності хвороб в окремих віково-статевих, професійних групах, для міського та сільського населення; показники інфекційної захворюваності; госпіталізованої захворюваності; захворюваності на найважливіші неепідемічні захворювання та захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Рівень захворюваності загалом в Україні в 2009 р становив 706,05‰. Більш високими цей показник є в Львівській (816‰), Черкаській (792‰), Волинській (774‰) областях, найнижчі показники в Кіровоградській (557‰), Тернопільській (552‰), Миколаївській (523‰) областях.

Поширеність захворювань в цілому по Україні – 1787,7‰, з найбільшими показниками в Волинській (1788‰), Чернігівській (1701‰), Вінницькій (1688‰), Черкаській (1682‰) областях; найнижчі показники в Харківській (1207‰), Житомирській (1191‰), Миколаївській (1136‰) областях та АР Крим (1153‰).

Існують суттєві відмінності як захворюваності, так і поширеності хвороб в окремих віково-статевих групах; загалом поширеність хвороб вища у осіб жіночої статі, а захворюваність майже не залежіть від статі. Рівень захворюваності та поширеності хвороб становив відповідно у дітей – 1326,3‰ та 1879,5‰; у населення працездатного віку – 632,52‰ та 1443,12‰ в після трудовому періоді – 507,12‰ та 2691,38‰.

Таким чином, вивчаючи стан здоров’я населення, окремих його груп, в окремих регіонах країни, визначаючи взаємозв’язок показників здоров’я з різними чинниками, медична (біомедична статистика) виконує завдання по обґрунтуванню нормативно-організаційних потреб населення у надані окремих видів допомоги, плануванню подальшого розвитку галузі охорони здоров’я, визначенню якості, ефективності медичної допомоги, розробці заходів щодо поліпшення.

Все вище означене сприяє розробці управлінських рішень, спрямованих на покращення здоров’я населення і поліпшення медичної допомоги.