1.3. Теорії міжнародного бізнесу та їх еволюція

Виокремлення підприємницької, бізнесової діяльності в особливу, самостійну сферу суспільного життя, зростання ролі та впливу зовніш­ньоекономічних зв'язків на внутрішній соціально-економічний розви­ток держав і народів - усе це об'єктивно потребувало теоретичного осмислення, обґрунтування та узагальнення. Уже в XVI ст. окремі роз­різнені знання про взаємозв'язки й закономірності розвитку економі­ки, в тому числі й таких видів бізнесу, як зовнішня торгівля, кредитні операції, банківська діяльність, починають оформлюватися в перші теоретичні системи. Упродовж XVI-XVIII ст. йде активний процес ста­новлення теоретичних економічних шкіл, течій і концепцій, в яких по­ряд з аналізом внутрішніх економічних проблем розглядаються й дос­ліджуються питання міжнародної бізнесової, підприємницької діяльно­сті. Оскільки домінуючим видом міжнародного бізнесу в цей період виступають зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародна торгівля з її ві­дповідними атрибутами, то й перші теоретичні концепції концентру­ються навколо проблем саме цих видів міжнародного бізнесу.

Аналіз та узагальнення еволюції поглядів на підприємництво й між­народний бізнес дозволяють виокремити три основні етапи:

S класичні описові концепції підприємництва, зовнішньої торгі­влі та бізнесу (XVI-XIX ст.);

S регулятивні теорії розвитку міжнародного бізнесу (XIX -70-ті pp. XX ст.);

■S сучасні теорії міжнародного підприємництва та бізнесу (кі­нець XX - початок XXI ст.).

Перші спроби систематизованого висвітлення питань зовнішньої торгівлі, торговельного й платіжного балансу, грошової політики, співвідношення експорту та імпорту містяться в роботах меркантилі­стів (від італ. mercante - торговець, купець) Ф.В. фон Хорніка,

Т. Мана, Дж. Ло, Дж. Стюарта та ін. Головна ідея, яка обґрунтовуєть­ся цими вченими - максимальне заохочення й стимулювання розвит­ку з боку держави зовнішньої торгівлі, зокрема експорту, з метою за­лучення грошей у вигляді золота й срібла, всіляке обмеження імпорту, захист національного ринку від припливу іноземних товарів. Водно­час у роботах меркантилістів містяться ідеї щодо раціонального управління (менеджменту) зовнішньоекономічною діяльністю, необ­хідності дослідження ринку (маркетингу). Пройшовши складний і су­перечливий історичний шлях, окремі положення меркантилізму збе­регли свою актуальність і сьогодні й використовуються державами при здійсненні своєї зовнішньоекономічної політики, так званої полі­тики неомеркантилізму, або неопротекціонізму (наприклад, тарифні та нетарифні методи регулювання зовнішньої торгівлі).

Формування класичної школи економічної науки, що прийшла на зміну меркантилізму з її ідеями лібералізму та невидимої регулюючої «руки ринку», домінування «людини економічної» (homo economicus) надало нового імпульсу подальшому дослідженню сутності підприємс­тва й підприємництва, окремих форм і видів міжнародного бізнесу й, безумовно, міжнародної торгівлі, оскільки в цей період вона продов­жує залишатися домінуючою в міжнародній бізнесовій діяльності.

Уперше феномен підприємництва виділено, а сам термін «підприє­мництво» введено в науковий обіг і досліджено в середині XVIII ст. банкіром Р. Кантільоном (1680-1734), ірландцем за походженням, який жив у Франції. В єдиній, опублікованій уже після його смерті книзі «Нарис про природу торгівлі взагалі» (1755) Кантільон, поряд із спробою систематичного викладу економічної теорії та розробки ба­зової системи наукових абстракцій, сформулював тезу про можли­вість окремими суб'єктами ринкових відносин купувати товари де­шевше й продавати їх дорожче внаслідок існуючої різниці між; попи­том і пропозицією на ринку. Структуруючи суспільство на класи, він розрізняє землевласників, найманих працівників і підприємців, при­чому дві останні категорії - за типом доходу: фіксований (у найманих робітників) та нефіксований (у підприємців). За Кантільоном, підпри­ємець - це той, хто має свою справу, продає послуги й товари власної праці, той, «хто дає певну визначену ціну в місці й часі купівлі, щоб потім перепродати за невизначеною ціною». На його думку, підприє­мництво пов'язане з інноваціями та ризиком, передбаченням і відпо­відальністю за прийняті рішення в умовах невизначеності. Він також звернув увагу на те, що підприємці досягають успіху й у виробництві, але не обов'язково вони є власниками функціонального капіталу. По­дібний погляд на підприємництво та підприємця розвивали у своїх працях німецький економіст Й.-Г. фон Тюнен (1783-1850) та амери-

канський Ф.Х. Найт (1885-1972). У роботі «Ізольована держава» (1850) Тюнен прибуток підприємця розглядає як такий, що пов'язаний з не­передбаченим ризиком, від якого неможливо застрахуватися. Пред­ставник Чиказької школи економічної теорії Найт у праці «Ризик, не­визначеність і прибуток» (1921) уточнює поняття ризику, поділяючи його на власне ризик, який можна обчислити, та невизначеність (uncertainty), яку обчислити неможливо. За Найтом, підприємницький дохід - це різниця між очікуваною та реальною грошовою виручкою фірми. Сам підприємець характеризується як людина, що наділена особливими якостями й рисами, зокрема здатністю до ризику, при­йняття нестандартних рішень, відповідальністю за прийняті рішення й дії в умовах невизначеності.

Значний внесок у подальший розвиток теорій підприємництва й бі­знесу зробив французький економіст XIX ст. Ж.Б. Сей (1767-1832). У своїй книзі «Трактат політичної економії, або простий виклад спосо­бу, яким формуються, розглядаються та споживаються багатства» (1803) він дав визначення підприємництву як діяльності щодо об'єд­нання та комбінування трьох класичних факторів виробництва - землі, капіталу й праці. Водночас він підкреслював відмінності підприємця від капіталіста у вузькому значенні цього слова: підприємець - це ак­тивна людина, навколо якої «обертаються» виробництво й розподіл і талант якої сприяє розвитку промисловості. За його висловом, підпри­ємець переміщує ресурси з площини низької продуктивності та низь­ких доходів у площину вищої продуктивності та вищої прибутковості.

Головну функцію підприємця (франц. entrepreneur) Сей вбачав у ко­ординації згаданих факторів виробництва. При цьому людський фактор включає не лише працю, але й наукові знання, які необхідні для органі­зації процесу виробництва продукту. Він обґрунтовує тезу про те, що дохід підприємця складається із заробітної плати, відсотків за належний йому капітал і премії за ризик. У цілому підприємець у Сея за своєю сут­тю ближчий до менеджера й досить чітко відрізняється від капіталіста.

Класики економічної теорії А. Сміт (1723-1790) і Д. Рікардо (1772-1823) розглядали підприємницьку діяльність лише в контексті дії рин­кового механізму саморегулювання. Проте поглиблене дослідження но­вих економічних відносин потребувало аналізу розвитку економіки як кругообігу. У праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» Сміт характеризує підприємця як власника капіталу, який заради реалізації певної комерційної ідеї та одержання прибутку йде на ризик. Підприємець сам планує й організовує виробництво, реалізує вигоди, пов'язані з поділом праці, розпоряджається результатами ви­робничої діяльності. Його поведінка регулюється центральним механі­змом ринкової системи - конкуренцією. Рікардо вважав, що підприє-

мець є лише інвестором, тобто звичайним капіталістом, і його діяль­ність виступає обов'язковим елементом ефективного господарювання.

Аналізуючи зовнішню торгівлю як форму міжнародного бізнесу, Сміт обґрунтував теорію абсолютних переваг, згідно з якою міжнаро­дний обмін є сприятливим для кожної країни, кожна знаходить у ньому абсолютну перевагу. Рікардо сформулював теорію порівняль­них переваг країн у зовнішній торгівлі, показавши, що в інтересах кожної з них спеціалізуватися на виробництві, в якому ця країна має найбільшу перевагу й відносна вигода від якого є найбільшою.

Значно глибше трактував роль підприємця К. Маркс (1818-1883), який пов'язував її з глибинними підвалинами капіталістичного спосо­бу виробництва - відносинами власності. Дослідження руху позичко­вого капіталу, коли власність на капітал «цілком відокремлюється від функції в дійсному процесі відтворення», дозволили визначити від­мінності привласнення у процесі розвитку економічних відносин. Грошовий капіталіст привласнює відсотки на підставі того, що він володіє певною сумою грошей, а функціонуючий (підприємець) -здійснює привласнення у формі підприємницького доходу. Розуміння відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності набуває особ­ливого значення з розвитком кредиту та поширенням корпоративних відносин у ринкових економічних системах, у тому числі й в умовах трансформаційних процесів в Україні.

Серед результативних теорій підприємництва й бізнесу кінця XIX -початку XX ст. чільне місце посідають концепції «інноваційності підпри­ємництва» А. Маршалла (1842-1924), Дж.Б. Кларка (1847-1938) та Й.А. Шумпетера (1883-1950). Ці економісти змінили існуючі уявлення про підприємця, збагнувши значення творчих, новаторських засад його діяльності для економічного зростання. Розвиток системи кредитних ві­дносин остаточно роз'єднав поняття «власник» і «підприємець» у провід­них сферах індустріального суспільства. Маршалл першим додав до трьох класичних факторів виробництва (землі, капіталу й праці) четвер­тий - організацію (або підприємницьку здатність). Особливо підкреслю­вались активна роль підприємця, інноваційна спрямованість його дія­льності, застосування нових машин і технологічних процесів. Подібна розширена сутність підприємництва та функцій підприємця є характе­рною й для Кларка. У своїй праці «Розподіл багатства» він наголошує на такій функції підприємця, як координування факторів виробництва.

Інший спосіб визначення підприємницької функції запропонував австрійський економіст Й.А. Шумпетер у своїй роботі «Теорія еконо­мічного розвитку» (1912). У межах сформульованої концепції іннова­ційного підприємництва вчений визначає діяльність підприємця як процес «творчого руйнування», а його особистості мають бути прита-

манні такі властивості, як «специфічна мотивація» (не стільки задово­лення потреб, скільки активна діяльність, перемога над суперником, радість творчості), інтелект, сильна воля та розвинута інтуїція.

Шумпетер стверджував, що джерелом розвитку економічної систе­ми слугують внутрішні процеси, нові комбінації факторів виробницт­ва та обігу, а також; різні нововведення в галузі технології або органі­зації виробництва. Інновація розглядається ним як залучення нових технологій, результатів наукових відкриттів і винаходів до соціально-економічної практики. На його думку, інновації спрямовані на під­вищення продуктивності і, як правило, на одержання додаткового доходу шляхом упровадження нововведень і розробки якісно кращих ідей і технологій. Інакше кажучи, бути підприємцем, за Шумпетером, означає «робити не те, що роблять інші», й «робити не так, як роблять інші». Важливою є його думка про те, що підприємництво є універса­льною загальноекономічною функцією будь-якої економічної системи, органічно поєднуючись з виконанням таких видів діяльності, як управління, маркетинг і наукові розробки, а тому «розпорошуючись» на різних фахівців. При цьому право власності не є визначальною ознакою підприємця. Головний імпульс, який приводить у дію й підт­римує капіталістичний механізм, надходить від нових споживчих пропозицій, нових методів виробництва й транспортування товарів, нових ринків і нових форм економічної організації. За цих умов ви­значальна роль належить не конкуренції цін або якості, а конкуренції введення нових продуктів, нових технологій, нових джерел забезпе­чення, нових організаційних форм, тобто конкуренції нововведень.

Відомою регулятивною концепцією розвитку підприємництва й бі­знесу початку XX ст. є сформульована американським економістом і соціологом Т. Вебленом (1857-1929) концепція «дихотомії індустрії та бізнесу». Засновник інституціоналізму та технологічного детермінізму Веблен у роботах «Теорія дозвільного класу. Економічне вивчення ін­ститутів» (1899) та «Теорія ділового підприємства» (1904) аналізує причини виникнення й природу економічних інститутів суспільства і, зокрема, такого як інститут «дозвільного класу» (рос. «праздного клас-са»). Він протиставляє неробство та виробничу діяльність, формулює концепцію дихотомії індустрії та бізнесу. Детально аналізуючи куль-туротвірне значення великого машинного виробництва, він доводить, що управління останнім вимагає технічних знань і раціонального ми­слення й поведінки. Проте ця раціональність суперечить ірраціональ­ності, яку привносить в економічний процес гонитва за прибутком. Підпорядкування індустрії меті нагромадження грошового багатства деформує індустріальну систему, викликає кризи недо- й перевироб­ництва. Політику великих корпорацій Веблен характеризує як «сабо-

таж», оскільки вони цілеспрямовано скорочують виробництво заради утримання монопольних цін. На його думку, менеджери в міру розви­тку індустріальної системи перестануть бути «лейтенантами бізнесу», візьмуть на себе владу й відповідальність, виведуть суспільство на третій шлях - між «плутократією капіталізму й диктатурою пролета-ризму» на основі критеріїв науково-промислової раціональності.

Ідея Веблена щодо дихотомії індустрії та бізнесу й переходу влади в корпораціях до менеджерів знайшла свій логічний розвиток у роботах представників неоінституціоналізму, а також; у сучасних концепціях си­стемного підходу до управління міжнародним бізнесом. Визначальне мі­сце в неоінституціоналізмі посідають теорії «нового індустріального сус­пільства» Дж.К. Гелбрейта та «постіндустріального суспільства» Д. Белла.

У 60-70-ті pp. XX ст. домінуючою в різноманітних теоріях і конце­пціях міжнародного бізнесу стала ідея панування техноструктури ко­рпорацій, становлення індустріального, а пізніше й постіндустріаль­ного суспільства, в яких головну роль відіграють вищі менеджери, на­уковці, техніка й технологія, нововведення й знання. Гелбрейт розг­лядає корпорації як єдино можливі форми організації виробництва, діяльність яких спрямована на досягнення високої ефективності ви­робництва товарів і послуг, а не на максимізацію прибутку. Причи­ною такої трансформації корпорацій як головних суб'єктів національ­ного й міжнародного бізнесу є, на думку Дж. Гелбрейта, Д. Белла, Р. Арона та інших, прихід до влади техноструктури, широкого кола осіб управлінської праці, фахівців з менеджменту та маркетингу, рек­лами й торговельних операцій, дизайнерів та інших фахівців, метою діяльності яких стає зростання фірми.

Корпоративний сектор економіки в цих теоріях постає як «планую­ча система», де створюються ринки нових товарів, формується попит на них, а головним суб'єктом виступає велика корпорація, в якій вла­да відокремлена від власності на капітал.

Серед сучасних теорій міжнародного бізнесу чільне місце посідають такі теорії: поведінки фірми Г. Саймона, Р. Сайєрта, Дж. Марча (фірма як коаліція індивідів і підрозділів; застосування при дослідженні еконо­мічної сутності фірми кейс-методу Гарвардської школи бізнесу (методу «case studies»); транзакційних витрат Р. Коуза (транзакційні витрати -витрати часу й ресурсів на здобуття й обробку інформації про ціни, то­вари та послуги, постачальників і споживачів, ведення переговорів, за­хист прав власності, опортуністична поведінка); суспільного вибору; ін-ституціональної динаміки Д. Норта і Р. Томаса; економічного імперіаліз­му; людського капіталу Г. Беккера.

Крім того, теоретичні дослідження проблем сучасного міжнародного бізнесу концентруються на широкому колі питань, пов'язаних зі зміна-

ми в умовах, масштабах, географії й структурі міжнародної торгівлі та прямих і портфельних зарубіжних інвестицій (теорія Хекшера-Оліна, парадокс Леонтьєва, концепція експортних та імпортних можливостей, теорема Столпера-Самуельсона, теорія технологічного розриву, життє­вого циклу продукту, інвестиційних полів), з трансформаціями ТНК, що відбуваються під впливом глобалізації та науково-технологічної револю­ції (теорії інтернаціоналізації, еклектична парадигма Дж. Даннінга, кон­курентних переваг М. Портера) в міжнародному менеджменті та марке­тингу, а також з появою нових форм і видів міжнародного бізнесу. Осо­блива увага в сучасних теоріях міжнародного бізнесу приділяється кон­курентоспроможності фірм на глобальних ринках.

Американські вчені Г. Хамел і К. Прахалад («Революція в бізнесі», 2001, «Конкуруючи за майбутнє», 2002) вважають, що важливою умо­вою інтелектуального лідерства виступає вміле використання «базо­вих функціональностей продукту» й «ключових компетенцій», під якими вони розуміють потенційні можливості розвитку та нового ви­користання продукту, а також знання, навички, кваліфікацію персо­налу, які допоможуть у разі втрати попиту на продукцію вийти на ринок з іншими нововведеннями. На думку вчених, XXI ст. є етапом революційних рішень та інновацій у бізнесі. Конкуренція - це вже не «продукт проти продукту», «ефективність проти неефективності», а «нелінійна інновація проти лінійної». Стверджується, що «ера посту­пу», лінійного еволюційного розвитку та безперервних поетапних змін завершилася у XX ст., в постіндустріальному суспільстві переможуть ті фірми, які займатимуться новими видами бізнесу, знаходитимуть нестандартні рішення, використовуватимуть нелінійні інновації.

Для отримання максимального прибутку від інновацій компанія має випереджати конкурентів у глобальному масштабі. Хамел і Пра­халад запропонували нову категорію «глобальне випередження», що включає такі аспекти:

•S близькість до ринку - характеризується доступністю до най­важливіших національних ринків і каналів збуту;

S сприятливе ставлення споживачів - для випередження конку­рентів необхідно, щоб споживачі в усьому світі намагалися прид­бати нові продукти компанії;

■S канали збуту - здатність до створення переваг на світовому ринку базується як на переміщенні нової продукції, так і на рекла­муванні її переваг, моніторингу успіхів чи невдач. Дещо інших поглядів дотримуються англійські дослідники Дж. Тідд, Дж. Вессант і К. Павітт у роботі «Менеджмент інновацій» (2001), які вважають, що фірми мають вчитися управляти одночасно обома процесами:

■S менеджментом традиційних інноваційних процесів типу «ро­бити те, що ми вже робимо краще за інших»; S інноваціями радикально нових поколінь.

Учені підкреслюють, що інновації сприяють посиленню конкурен­тоспроможності компаній, оскільки спостерігається сильна кореляція між ринковою діяльністю й новими продуктами. Продуктові й техно­логічні інновації допомагають завойовувати та утримувати частку ринку й збільшувати прибутковість на таких ринках.

Інтенсивне використання інформаційних технологій у всіх сферах економіки - це найважливіша технологічна особливість розвитку світо­вої економіки впродовж: останніх десятиліть. Високими темпами впро­ваджуються внутрішньокорпораційні інформаційні системи, які дають змогу підвищити якість управління й ефективність діяльності фірм.

Р. Кантер у роботі «Як досягнути успіху в цифровій культурі майбу­тнього» (2001) підкреслює, що «цифрова», «електронна культура» поси­лює конкурентні переваги та інноваційні можливості фірми, привно­сить елементи постійних змін у діяльність підприємства, активізує людський фактор, творчість персоналу.

Відомий американський фахівець з питань менеджменту А. Сли-воцький зазначає, що особливість сучасного підприємництва полягає в тому, що самі по собі технологічні інновації не є головним рушієм щодо зростання ринкової вартості компаній, якщо вони не використовують «ефективні ділові моделі». Технологія може забезпечити отримання прибутку й утримання капіталу, якщо вона залишається рідкісною (раритетною). Але глобальне поширення ділових відносин, значний обіг капіталу та загальне розповсюдження інформації не сприяють тому, щоб технологічні інновації залишались актуальними тривалий час.

Крім того, ділові моделі мають базуватися на пріоритетах споживачів. Згідно з теорією Сливоцького, ділова модель - це система, яка надає по­слуги споживачам й отримує прибуток, її створення базується на стра­тегічному розумінні головних пріоритетів клієнтів, що значно ширше, ніж їхні потреби. На думку вченого, успішність ділової моделі у створен­ні капіталу не залежить від розміру компанії, а лише від її потужності.

Проблематика міжнародного бізнесу в останні роки досить активно досліджується і в роботах лауреатів Нобелівської премії з економіки. Зо­крема, американські вчені Дж. Акерлоф, М. Спенс, Дж. Стигліц, а та­кож Д.Канеман зробили значний теоретичний внесок в аналіз ринків з асиметричною інформацією, у механізм прийняття рішень в умовах не­визначеності і ризиків (Нобелівська премія 2001-2002 років). Відомий американський економіст П.Кругман присвятив свої роботи досліджен­ню структури міжнародної торгівля та розміщення ділової активності (Нобелівська премія за 2008р.). Подальший розвиток теорії трансакцій-

них витрат, природи корпорацій та механізму їх діяльності в сучасних умовах, суті колективної власності знайшли відображення в роботах ла­уреатів Нобелівської премії за 2009 рік, американських економістів Е.Остром та О.Вільямсон. Однією з проблем сучасного міжнародного бі­знесу є проблема пошуку і теоретичного обґрунтування механізму опти­мальної взаємодії економічних агентів. На основі застосування теорії ігор і використання математичних алгоритмів американські вчені Е.Рот та Л.Шеплі, лауреати Нобелівської премії за 2012 рік, розробили еконо-міко-математичні моделі, які обґрунтовують основи поведінки, вибору преференцій та механізму функціонування ринків.

У міжнародному бізнесі як науці внесок згаданих вчених відомий як «вектор Шеплі» - принцип оптимальності розподілу виграшу між; грав­цями на ринку, а також; алгоритм Гейла-Шеплі, який гарантує принцип стабільної відповідності.

Отже, теорії міжнародного бізнесу, пройшовши значний історич­ний етап свого становлення та розвитку, в концентрованій, найбільш узагальненій формі відбивають найактуальніші проблеми, що поста­ють перед сучасним підприємництвом і слугують вагомим підґрунтям для практичної підприємницької діяльності компаній.