Тема 1.Методологія економічної науки та сучасні моделі економічної теорії.

План

1.1. Роль методології в економічному дослідженні

1.2. Сучасні методи економічного дослідження

1.3. Цивілізаційна парадигма – методологічна основа СЕТ

1.1. Роль методології в економічному дослідженні

Методологія (гр.methodos – спосіб, метод; logos – наука) – наука, знання, вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

Методологія – це наука про методи пізнання явищ природи, суспільства і мислення. Методологія економічної науки є наукою про методи пізнання економічних процесів господарського життя.

Предметом дослідження економічної науки виступають:

а) об’єкт дослідження – економічні явища;

б) суб’єкт дослідження – людина, фірма, держава, їх економічна поведінка;

в) сфера дослідження – середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини, фірми, держави.

В процесі свого історичного розвитку методологія економічної науки опиралася на різні підходи і принципи, серед яких найвідоміші:

– раціоналістичний;

– суб’єктивний,

– емпіричний;

– діалектичний.

Раціоналістичний підхід базується на спробі відкрити «звичайні» і раціоналістичні закони економіки. Найвище втілення цього підходу – вчення А.Сміта і Д.Рікардо.

Суб’єктивний підхід основним предметом дослідження вважає людину як господарюючий суб’єкт. Найвище втілення цього підходу – це теорія споживчої поведінки, яка ґрунтується на граничній корисності

Емпіричний підхід базується на глибокому вивченні реальних факторів економічного життя. Найвище його втілення – це економічні моделі, мікроекономіка та макроекономіка.

Діалектичний підхід висуває тезу, що емпіричного досвіду для пізнання недостатньо і що потрібен аналіз явищ в їх розвитку, русі. Кожен підхід містить в собі елементи істини. Сучасна методологія економічної науки використовує всі наведені вище підходи та принципи

Процес наукового пізнання проходить три етапи:

– живе «споглядання» реального життя, збір фактів, їх первинна обробка;

– абстрактне наукове мислення;

– нове повернення до практики з метою її поліпшення.

Іншими словами, на першому етапі пізнання аналізуються факти та події реального життя; на другому етапі виробляються теоретичні положення, принципи; економічні категорії, що відображають основоположні, сутнісні риси властиві новій моделі. На третьому – приймаються рішення та виробляється економічна політика згідно абстрактно створеної моделі.

Варто наголосити на тому, що в процесі пізнання активну роль відграє практика, реальне економічне життя. Її роль полягає в тому, що, по-перше, вона є основною вихідною базою процесу пізнання; по-друге, економічна реальність являє собою ціль процесу пізнання, бо економічну науку вивчають не в якості самоцілі, а в якості засобу покращення власного життя; по-третє, економічне життя, господарська практика є критерієм істинності чи оманливості триманих знань про економічне життя.

При всій важливості практики основна ланка наукового пізнання знаходиться в межах другого етапу – абстрактного наукового мислення, що передбачає використання певних методів пізнання. Методи пізнання потрібні для того, щоб зрозуміти економічні категорії, розтлумачити економічні закони.

Економічні категорії – це поняття, які відображають найбільш суттєві властивості економічних явищ, їх відношення одних до одних. Прикладами таких категорій є товар, гроші, мінова вартість, споживча вартість, обсяг попиту тощо. Знання категорій вже передбачає наукове знання.

Основну увагу економічна наука приділяє знанню економічних законів. Закон є виразом наявних, стійких, повторюваних, причинно-наслідкових зв’язків між явищами. Відповідно, економічні закони – це відображення даних відносин між економічними явищами.

Кожне явище утримує в собі загальне і особливе, або специфічне та індивідуальне. Щодо економічних законів загальним є те, що всі закони природи, суспільства та мислення є об’єктивними, тобто економічні закони, так само як і інші закони природи, не залежать від свідомості, від того, чи знає людина про їхнє існування чи ні. Так, закони ринку – закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції – існують незалежно від того, чи відомо про них учасникам ринку чи ні.

Функції методології:

– визначення способів здобуття наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

– передбачення особливого шляху, на якому досягається певна науково-дослідницька мета;

– забезпечення всебічного отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

– сприяння введенню нової інформації до фонду теорії науки;

– уточнення, збагачення, систематизації термінів і понять у науці;

– створення системи наукової інформації, яка базується на об’єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Такий чином, методологія — це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методологія, як вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності має свою структуру. Нині розрізняють:

– фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію,

– конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі,

– систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

Філософська, або фундаментальна, методологія є вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, процесів, сфер діяльності.

Розвиток методології — одна зі сторін розвитку пізнання в цілому. Спочатку методологія ґрунтувалася на знаннях, які диктувала геометрія як наука, де містилися нормативні вказівки для вивчення реального світу. Потім методологія виступала як комплекс правил для вивчення всесвіту і перейшла у сферу філософії. Платон і Аристотель розглядали методологію як логічну універсальну систему, засіб істинного пізнання.

Тривалий час проблеми методології не посідали належного місця в науці через механістичність або релігійність тих чи інших поглядів на світ. 3разком пізнання були принципи механіки, розроблені Г. Галілеєм і Ф. Декартом. Емпіризм протягом багатьох століть виступав вихідною позицією при розгляді всіх проблем.

Ідеалісти І. Кант і Г.В.Ф. Гегель дали новий поштовх розвиткові методології, спробували розглянути закономірності в самому мисленні: сходження від конкретного до абстрактного, суперечності розвитку буття і мислення та ін.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в основу якого було покладено зв'язок теорії і практики, принципи пізнання реального світу, детермінованості явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного.

Діалектична логіка пізнання стала універсальним інструментом для всіх наук, при вивченні будь-яких проблем пізнання і практики.

Діалектика як метод пізнання природи, суспільства і мислення, розглянута в єдності з логікою і теорією пізнання, є фундаментальним науковим принципом дослідження багатопланової і суперечної дійсності в усіх її проявах. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об’єктивність в оцінюванні дійсності.

Досвід і факти є джерелом, основою пізнання дійсності, а практика — критерієм істинності теорії. Діалектика як фундаментальний принцип і метод пізнання має величезну пояснювальну силу. Однак вона не підмінює конкретно наукові методи, пов'язані зі специфікою досліджуваної сфери. Діалектика виявляється в них і реалізується через них відповідно до вимог спадкоємності і не протиріччя в методології.

Особливостi сучасної методологiї економiчної теорiї.

1. Насамперед цiльова спрямованiсть методологiї. Вона означає пiдпорядкування всiх дослiджень задоволенню потреб людини, забезпеченню соцiальної справедливостi в умовах соцiальне орiєнтованої економiки та iснування громадянського суспiльства.

2. У процесi дослiдження цiльова спрямованiсть методологiї досягається за допомогою вiдповiдних засобiв її забезпечення через визначення провiдного орiєнтира. I таким орiєнтиром господарювання мають бути зростання виробництва при мiнiмальних витратах живої та уречевленої працi на одиницю продукцiї, досягнення високих кiнцевих господарських результатiв.

3. Перетворення методологiї на способи докорiнних перетворень i практичних дiй засноване на свiдомому використаннi економiчних законiв у сферi господарської дiяльностi.

4. У структурi методологiї розширюється застосування економiчних експериментiв i наукового прогнозування.

5. Методологiя передбачає творчий пiдхiд до дослiдження, усунення канонiзацiї окремих поглядiв, допущення плюралiзму думок, боротьбу проти догматизму.

6. Методологiя має враховувати поєднання державного управлiння з саморозвитком пiдприємств, з наданням переваг економiчним методам управлiння.

7. Методологiя спирається на єднiсть полiтичного i господарського пiдходiв до розв'язання економiчних завдань.