Робота:

Самостійна В парах Групова

Додаткові позначення:

Дай відповіді на питання

Повторення По новому матеріалу

Для тебе творче завдання Увага дотримуйся техніки безпеки

А тепер дозволь мені тебе познайомити з членами нашої експедиції.

• В ін усі науки знає і в навчанні помагає.

Ангел – охоронець дає алгоритми і приклади розв’язання задач .

• На всі руки мастак, цей науковець чудак.

Надасть історичні, і не тільки, факти.

• Г оловний наш лаборант, експерименти в його руках

• Мишка - не проста, по Інтернету стрибка, сайти корисні для нас відшука.

Мій друже, зверни увагу на колонку в таблиці №1

, вона для тог, щоб ти зміг оцінити свою роботу.

Ти можеш ставити + знаю, вмію, - ні,або бали від 4 до 12. Це допоможе тобі побачити, що вже зроблено, а над чим ще треба попрацювати.

Бажаю тобі наповнитися знаннями!

Молодчина, правильно - третій стовпчик, третя строчка знизу, третя з правого боку. Ти гарно зосередився і коли будеш виконувати завдання , будь ласка зосередься!

1. В чому полягає різниця між поняттями «прості речовини» та «хімічний елемент»?

2. За яким принципом речовини відносять до простих?

3. На які дві групи поділяють прості речовини?

4. Що називається валентністю?

5. Яку інформацію можна дізнатися про хімічний елемент , виходячи з його положення в періодичній системі?

6. Чим відрізняється суміш від чистої речовини?

7. Чим відрізняється фізичні та хімічні явища?

8. Перелічи явища, що супроводжують хімічні реакції

Світовий пріоритет відкриття кисню належить Китаю. Китайський вчений VIII ст. Мао-Хоа виявив у складі повітря два гази, один з яких мав властивість підтримувати дихання і горіння.

Однак в Європі кисень відкрили майже через 1000 років. Видатний шведський хімік Карл Вільгельм Шeєле y 1771 р. встановив, що повітря складається з кисню й азоту.

Вчитель біології: Англійський вчений Дж. Прістлі у 1774 р. провів дослід: під ковпак помістив мишу і поклав гілочку м'яти. Миша продовжувала жити, незважаючи на те, що повітря не надходило. Прістлі дійшов висновку, що зелені рослини "покращують" повітря, зіпсоване диханням і горінням, роблять його придатним для життя.

У той час, коли Дж. Прістлі "відкрив факт першочергової важливості", науці не було відомо, ні складу вуглекислого газу, ні складу води, не були в ужитку ще і слова "кисень", "водень", і сам учений не уявляв того великого значення, яке мало його відкриття.

Усе ж - головні особи в історії відкриття кисню не Шеєле і не Дж. Прістлі, а праці А. Лавуазьє. Він (1775 p.) встановив, що кисень - складова частина повітря, створив кисневу теорію горіння (за 200 років вона не тільки не була спростована, a й отримала безліч підтверджень своєї правильності), яка прийшла на зміну теорії флогістону.

Кисень 6ув відкритий у 1774 р. Дж. Прістлі -протестантським священиком, що був глибоко зацікавлений хімією. Він досліджував газоподібні речовини, що утворюються в результаті розжарювання різних речовин сфокусованим за допомогою лінзи сонячним промінням. При нагріванні ртуті на повітрі утворюється цегляно-червона <<окалина>> (меркурій оксид). Прістлі помістив окалину в пробірку та нагрівав її. Окалина при цьому знову перетворювалася на ртуть, у верхній частині пробірки з'являлися блискучі кульки металу. При розкладанні окалини виділявся газ із незвичайними властивостями. Речовини горіли в цьому газі швидше та яскравіше, ніж на повітрі. Тліюча скіпка в цьому газі спалахувала яскравим полум'ям. Оскільки в чистому кисні легше дихалося, то відкритий газ Прістлі назвав <<покращеним повітрям>>. Незалежно від Прістлі приблизно в той же час кисень був відкритий і K. Шеєле. Через здатність кисню підтримувати горіння Шеєле назвав його <<вогненним повітрям>>. Шеєле добув кисень раніше, ніж Прістлі, але опублікував свої результати пізніше. Тому першовідкривачем кисню вважають Дж. Прістлі.

Антуан Лавуазьє займався дослідженням властивостей кисню й дав йому назву оксиген (oxygen).

Величезна заслуга у вивченні складу повітря належить французькому вченому Антуанові Лавуазьє. Лавуазьє за освітою був юристом, але велику частину свого часу присвячував природничим наукам. 1774 року, аналізуючи результати своїх дослідів із спалювання речовин, Лавуазьє дійшов висновку, що повітря - це не просте тіло, як гадали вчені того часу, a суміш різних за властивістю речовин. Одна з частин суміші підтримує горіння й бере участь у диханні. 3годом Лавуазьє встановив, що ця частина повітря має киснеутворюючу властивість, тому що після згоряння в ній різні речовини перетворюються на кислоти. У зв'язку з цим з'явилася назва <<оксисен>>, тобто той, що народжує кислоти, чи кисень. Вивчаючи іншу частину повітря, Лавуазьє встановив, що вона не підтримує дихання та горіння (миші, поміщені в це повітря, швидко гинули). Цю частину повітря Лавуазьє назвав <<азотом>>, що французькою означає <безжиттєвий>>.

Вважається, що пріоритет у вивченні й установленні складу повітря належить Лавуазьє. Незважаючи на те, що вчений установив не всі відомі сучасній науці компоненти повітря, він відкрив два головних гази, вивчив і описав їх властивості, визначив їх об'ємні співвідношення.

Які ще відкриття зробив Антуан Лавуазьє

Історія відкриття кисню цікаво переплітається з історією появи підводних човнів. Є відомості, що кисень був відкритий ще в XVII CT. голландським ученим К. Дреббелем. Він використовував цей газ для дихання в підводному човні власної конструкції. Але це відкриття належало до військової техніки й трималося в секреті, тому не вплинуло на подальші дослідження.

Карл Шеєле - аптекарський учень, сидів в лабораторії дні й ночі. Уважно вивчав старі хімічні книги, про які навіть досвідчені аптекарі казали, що розібратися в них дуже складно. A господар аптеки з побоюванням косився на цю метушню, задаючись питанням, чи не злетить він коли-небудь у повітря разом зі всім своїм закладом. Але трапилося абсолютно інше!

B другій половині XVIII століття в Швеції жив на рідкість старанний молодий аптекар Карл Вільгельм Шеєле. Він працював спочатку учнем, потім лаборантом і завжди вражав своїх господарів незвичайною старанністю.

Виготовлення пігулок, мікстур і пластирів - ось в чому полягали його обов'язки. Але Шеєле робив значно більше, чим від нього вимагали господарі. Покінчивши з приготуванням зілля і ліків, вiн влаштовувався де-небудь у вільному кутку або на підвіконні і починав товкти, випаровувати і досліджувати усілякі хімічні речовини. Він сидів в лабораторії дні і ночі. Копітко вивчав старі хімічні книги, про які навіть досвідчені аптекарі говорили, що розібратися в них дуже складно. І, якби його експерименти не кінчалися іноді несподіваними вибухами, господарі не могли 6 натішитися на свого лаборанта.

Його руки вічно були роз'їдені лугами і обпалені кислотами начорно. Він із задоволенням вдихав гострі запахи лабораторії, і навіть їдкий сірчаний дим або задушливі пари азотної кислоти не були йому осоружні. Одного разу Шеєле приготував з'єднання, яке пахло гірким мигдалем. Він вдихнув пари цієї речовини, щоб точно встановити його дійсний запах. Потім спробував визначити його смак і відчув в роті незвичайну теплоту. Повторити такий досвід не ризикнула 6 тепер жодна людина, яка дорожить своїм життям: з`єднання, що пахне гірким мигдалем, ми зараз називаємо синильною кислотою, і воно відоме як сильна отрута. Добре, що Шеєле проковтнув тільки нікчемну краплю його.

Шеєле не знав про отруйні властивості відкритої ним кислоти. Але якби він і здогадувався про них, то, напевно, не утримався і все одно спробував би її на смак. Для аптекаря не було більшої радості, чим відкриття нової речовини, що не бачила до нього жодна людина в світі, або відкриття нових властивостей у речовин вже відомих. Він всіляко випробовував природу і кожного разу з хвилюванням чекав результатів. "Який щасливий дослідник, коли знаходить те, що шукав! Як радіє його серце!" - писав він одного разу своєму товаришу.

На долю Шеєле припало багато такого щастя, і цим він був зобов'язаний, мабуть, тільки самому собі. У школах і в університеті він не навчався, помічників не мав. Вчився всьому сам і сам майстрував свої нехитрі прилади з аптекарських банок, скляних реторт і бичачих міхурів. Чотирнадцяти років його віддали в учні до аптекаря Бауха. І, коли дев'ятнадцять років опісля Шведська Академія наук вибрала Шеєле своїм членом, він все ще був простим лаборантом провінційної аптеки, який, як і в юні роки, витрачав велику частину своєї мізерної платні на книги і хімічні реактиви. Шеєле був природженим хіміком. І, як справжній хімік, він прагнув дізнатися, що з чого складається.

Він хотів знати, з яких простих складових частин, або елементів, утворені речовини, що оточують нас. A багаторічний досвід переконав його в тому, що цього не можна встановити, не зрозумівши дійсної природи вогню: адже рідко який хімічний експеримент можна здійснити без нагрівання і вогню. Коли Шеєле став вивчати природу вогню, йому скоро довелося замислитися над тим, яку участь приймає в горінні повітря. Дещо він міг про це дізнатися з книг старих хіміків. Ще за сто років до Шеєле англієць Роберт Бойль і інші учені довели, що свічка, вугілля і всяке інше горюче тіло може горіти тільки там, де достатньо повітря.

Якщо накрити, наприклад, свічку, що горить, скляним ковпаком, вона погорить ще трохи і потухне. A якщо абсолютно видалити повітря з-під ковпака, то свічка згасне миттєво. І, навпаки, коли у вогонь підкачують багато повітря, як це роблять ковалі, то полум'я розгорається яскравіше і сильніше. Ніхто в ті часи не міг, проте, до ладу пояснити, чому все так відбувається і навіщо, власне, повітря потрібне тілу, що горить. Щоб розібратися в цьому, Шеєле став проводити досліди з різними хімічними речовинами в судинах, щільно закритих з усік боків.

"У закритій судині міститься тільки строго обмежена кількість повітря, a ззовні туди нічого не може потрапити, - міркував Шеєле. - Якщо з повітрям що-небудь трапляється при горінні і інших хімічних перетвореннях, то тут це легко буде виявити". Повітря тоді вважали елементом - однорідною речовиною, яку ніякими силами не можна розщепнути на ще простіші складові частини. Шеєле теж спочатку був такої думки. Але скоро він повинен був її змінити.

Чому гасне вогонь?

Одного разу вночі Шеєле сидів в лабораторії аптеки міста Упсали і готував черговий дослід. Мертва тиша панувала в будинку. Давно вже закрилися двері за останнім покупцем, давно пішов до себе спати господар аптеки. Тільки один Шеєле не спав над своїми колбами і ретортами. Він дістав з шафи велику банку, наповнену водою. На дні її лежав шматок чогось жовтого, схожого на віск. У напівтемряві вода і воскоподібна маса світилися таємничим зеленуватим світлом.

Це був фосфор - речовина, яку хіміки завжди зберігають у воді, тому що у повітрі воно швидко змінюється, втрачаючи всі свої звичайні властивості. Шеєле просунув ніж в банку, примірявся і, не виймаючи фосфору з води, відрізав від нього невеликий шматок. Потім витягнув відрізаний шматок, кинув в порожню колбу, заткнувши її пробкою, і підніс до свічки, що горіла. Ледве тільки краєчок полум'я торкнувся колби, як фосфор зараз же розплавився і розтікся на дні калюжкою. A ще через секунду він спалахнув яскравим полум'ям, і колбу відразу наповнив густий туман, який скоро осів на стінках білим інеєм. Все відбулося в одну мить, фосфор відразу згорів і перетворився на суху фосфорну кислоту (Тепер ми називаємо цю речовину фосфорним ангідридом, a її водний розчин - фосфорною кислотою, але за часів Шеєле обидві речовини однаково називалися кислотою).

Це був дуже ефектний дослід, але Шеєле, здавалося, залишався до нього абсолютно байдужим. Не вперше йому доводилося запалювати фосфор і спостерігати, як він перетворюється на кислоту. I зараз його займав не сам фосфор, a абсолютно інше: він хотів знати, що стало з повітрям, яке знаходилося в колбі під час горіння фосфору.

Як тільки колба охолола, Шеєле опустив її в балію з водою горлом вниз і витягнув пробку. Тут відбулося щось дивне: вода з балії хлинула B колбу від низу до верху і заповнила п'яту частину її об'єму.

- Знову! - прошепотів Шееле. - Знову те ж саме. П`ята частина повітря, зникла, і замість неї набралася вода...

Дивовижна справа! Які 6 речовини не намагався Шеєле спалювати в закритих судинах, він завжди виявляв одне і те ж цікаве явище: повітря, яке знаходилося в судині, обов'язково зменшувалося при горінні на одну п'яту частину. I тепер вийшло те ж саме: фосфор згорів, фосфорна кислота залишилася вся в колбі, a повітря випарувалося. Куди ж воно могло дітись з щільно закритої колби, в горлі якої туго сиділа пробка? Поки остигала колба, де згорів фосфор, Шeєле встиг підготувати новий досвід. Він вирішив спалити тепер в закритій судині ще одну горючу речовину - той газ, який утворюється, коли метал розчиняється в кислоті.

Горючий газ був приготований в декілька хвилин. Шеєле насипав в маленьку склянку залізних стружок, облив їх розчином купоросної олії і заткнув склянку пробкою, куди була вставлена довга скляна трубка... Стружки зашипіли, кислота завирувала, і в ній запінилися срібні бульбашки газу. Шеєле підніс до верхнього кінця трубки свічу. Газ, що відразу ж виходив з трубки, зажеврів тоненьким, блідим вогненним язичком. (Читач, якщо ти захочеш сам виконати такий же дослід, будь обережний - може статися вибух. Перш ніж запалювати газ, треба почекати декілька хвилин, поки він не заповнить всю трубку. Краще всього такі досліди робити не самому, a під керівництвом викладача).

Тоді Шеєле вставив склянку у високу скляну чашку з водою, a над полум`ям перекинув вверх дном порожню колбу. Горло колби входило у воду, так що повітря ззовні ніяк не могло до неї потрапити. І ось в цьому замкнутому просторі горіло бліде полум'я газу.

Як тільки колба була перекинута над полум'ям, зараз же в неї від низу до верху спрямувалася вода. Вгорі горів газ, a знизу піднімалася вода. Вона йшла все вище і вище, і чим далі піднімалася, тим гірше горів газ. Нарешті полум'я зовсім згасло. Шеєле відмітив, що вода до цього часу знову встигла заповнити тільки біля п'ятої частини об'єму колби. "Ну добре, - думав він, - припустимо, що повітря з невідомої мені причини повинне зникнути під час горіння. Але чому ж тоді зникає тільки частина його, a не воно цілком? Адже газу зараз вистачило 6 для горіння ще надовго. Стружки ще киплять, кислота в склянці вирує. Якщо я зараз зніму колбу і підпалю газ на відкритому місці, він знову зажевріє. Чому ж газ потухає під колбою, де ще залишилися чотири п'ятих повітря?"

Раптом смутний сумнів, що не раз вже зароджувався у Шеєле в останні дні, знову промайнув в його голові: “А чи не означає це, що повітря, яке залишається в колбі, зовсім не таке, як те повітря, яке зникає з неї під час горіння?"

Шеєле готовий був зараз же приступити до нових експериментів, щоб перевірити свою здогадку до кінця. Але, поглянувши на годинник, він з жалем відмовився від цього: було вже далеко за північ, a йому з ранку належало знову сидіти тут і готувати ліки. Жалкуючи, Шеєле погасив свічку і покинув лабораторію. Але думка про два різні види повітря не виходила більше у нього з голови. 3 цією думкою він і заснув.

Повітря "мертве" і повітря "живе"

Наступного дня, ледве впоравшись з аптечними справами, Шеєле з жаром почав перевіряти свою нову ідею. Він переглянув всі записи, які зробив в лабораторному журналі з тих пір, як став вивчати вогонь I горіння. Деякі досліди були повторені ним наново. І з особливою наполегливістю він став досліджувати повітря, яке залишалося в колбі після того, як там згорала яка-небудь речовина. Мертвим, ні нащо не придатним виявилося це повітря.

У нім ніщо не бажало горіти. Свічки потухали, немов їх задував якийсь невидимка, розжарене вугілля остигало, лучина, що горіла, миттєво гаснула, неначе її обдавали струменем води. Навіть горючий фосфор i той відмовлявся палати. A миші, яких Шеєле пробував садити в банку, наповнену цим мертвим повітрям, подихали в ньому відразу від задухи. 3 вигляду ж воно було таке саме прозоре і безбарвне, як і звичайне повітря, i так же позбавлене запаху і смаку.

Пригадав Шеєле, що не раз доводилося йому спостерігати, як несподівано спалахують порошинки кіптяви, проносячись над тиглем, де плавиться селітра, та сама, з якої готується чорний порох. Чому так легко спалахують ці порошинки над вируючою селітрою? Чи не тому, що з неї струмує якраз та частина повітря, яка сприяє горінню? На деякий час Шеєле закинув всі інші досліди і зайнявся селітрою. Він плавив її, перегонив на вогні з купоросною олією i без неї, товк з сіркою, з вугіллям. A господар аптеки з побоюванням косився на цю метушню, задаючись питанням, чи не злетить він коли-небудь у повітря разом зі всім своїм закладом. Адже від селітри до пороху не так вже далеко! Але трапилося абсолютно інше.

Одного разу, коли аптекар розхвалював якомусь вередливому покупцеві високі якості гірчичного пластиру, з лабораторії в аптеку увірвався Шеєле і, розмахуючи порожньою банкою, закричав:

- Вогняне повітря! Вогняне повітря!

- Заради Бога, що трапилося? - закричав, у свою чергу, аптекар.

3наючи тиху вдачу Шеєле, він подумав, що відбулося щось страшне, якщо лаборант такий збуджений.

- Вогняне повітря! - повторював Шевле, ударяючи no порожній банці. - Пішли, я вам покажу справжне диво. Він потягнув здивованого господаря разом з покупцем B лабораторію.

Тут Шеєле вихопив совком з жаровні декілька напівпрогорілих вуглин, відкрив свою банку і кинув їх туди. 3араз же вугілля дружно запалало сильним білим полум'ям.

- Вогненне повітря - з гордістю пояснив Шеєле.

Аптекар і покупець мовчали, з подивом дивлячись один на одного. A Шеєле дістав лучину, запалив її, тут же задмухав і сунув в іншу банку з "вогняним повітрям".І знову вогонь, майже зовсім було згаслий, зажеврів з надзвичайною яскравістю.

- Що за чаклунство? - пробелькотав бідолашний покупець, ледве вірячи своїм очам. - B банці-то нічого не було!

- Там був газ - вогняне повітря, - намагався пояснити Шеєле. - Я отримав його, перегонивши селітру. У звичайному повітрі, яке нас оточує, міститься тільки п'ята частина його. Покупець кліпав очима, нічого не розуміючи. Аптекар же солідно заявив:

- Перепрошую, Карле, але ви, здається, верзете дурниці. Хто ж повірить, ніби в повітрі є що-небудь інше, окрім самого повітря? Хіба ми не знаємо, що воно скрізь і усюди одне й теж? Але ваш дослід з лучиною, звичайно, дуже забавний. Чи не можна виконати його ще раз?

Шеєле без зусиль примусив ще раз яскраво спалахнути тліючу лучину, але переконати свого господаря йому не вдалося. Люди звикли вважати повітря однорідною і незмінною стихією, і їх важко було відразу переконати в цьому. По правді кажучи, Шеєле і самому-то ще здавалося дивним, що повітря складається з таких несхожих один на одного газів, як "непридатне повітря" I “вогняне повітря". A тим часом сумніватися в цьому абсолютно не доводилося.

Як можна було ще сумніватися, коли Шеєле сам, своїми руками штучно приготував звичайне повітря з однієї частини "селітряного" і чотирьох частин "непридатного"? У цій суміші свічки горіли так само не яскраво і миші дихали так само спокійно, як і в справжньому повітрі, яке нас оточує з усіх боків. Шеєле скоро навчився отримувати чисте "вогняне повітря" дуже простим способом - нагріванням селітри.

Він насипав суху селітру в скляну реторту, ставив її на жаровню і, коли селітра починала плавитися, прив'язував до шийки реторти порожній, добре вичавлений бичачий міхур. Поступово міхур починав роздуватися, наповнюючись "вогняним повітрям", яке переходило в нього з реторти. A вже з міхура Шеєле перепускав його потім майстерним прийомом в банки, в стакани, в колби - усюди, куди було потрібно. Шеєле знайшов й інші способи отримання чистого "вогняного повітря" - наприклад, з червоної окалини ртуті. Але "селітряний" спосіб був дешевший за всіх, тому Шеєле переважно і користувався їм для своїх дослідів.

Його абсолютно захопило це нове відкриття. Не було для Шеєле в ту пору більшого задоволення, ніж спостерігати, як горять різні речовини в чистому "вогняному повітрі". Вони згорали в ньому дуже швидко, випускаючи сліпуче світло, куди яскравіше, ніж при горінні в звичайному повітрі. A саме "вогняне повітря" під час горіння зникало з судини, все до кінця. Особливо наочно це виявилося, коли Шеєле спробував спалити фосфор в закупореній колбі, наповненій "вогняним повітрям". Полум'я спалахнуло так яскраво, що на нього боляче було дивитися. A потім, коли колба остигнула і він доторкнувся до неї, маючи намір опустити у воду, пролунав оглушливий тріск, і колба розлетілася у нього в руці вщент.

На щастя, він залишився неушкодженим і настільки зберіг присутність духу, що тут же здогадався про дійсну причину вибуху; все "вогняне повітря" під час горіння пішло з колби і в ній утворилася повна порожнеча - ось і розчавило її тиском зовнішнього повітря, як порожній горіх щипцями.

Вдруге Шеєле виявився вже обачнішим. Він узяв для досвіду з фосфором таку міцну, товстостінну колбу, що вона цілком могла витримати тиск повітря. Коли фосфор згорів і колба остигнула, Шеєле опустив її горлом у воду, щоб подивитися, скільки залишилося усередині "вогняного повітря". Але він ніяк не міг витягнути пробки. У колбі була, мабуть, абсолютна порожнеча, тому повітря втиснуло пробку в горло колби із страшною силою. Здавалося, хтось тримає її залізними обценьками.

Тоді Шеєле вирішив проштовхнути її всередину, що зараз же йому вдалося. Ледве це відбулося, як вода з балії кинулася в колбу від низу до верху і заповнила її до самого дна. Таким чином він остаточно переконався, що при горінні "вогняне повітря" цілком зникає. Пробував Шеєле і дихати чистим "вогняним повітрям" - прямо з міхура. Але нічого особливого не відмітив: здавалося, що дихається так само, як завжди. Насправді "вогняним повітрям", звичайно, набагато легше дихати, чим звичайним. I недаремно у наш час його дають тяжкохворим і вмираючим. Тільки називають його тепер не "вогняним повітрям", a киснем.

https://www.youtube.com/watch?v=o1UZkYt3_3I

Щоб самому пересвідчитись скільки кисню в повітрі зроби простий прилад з підручних матеріалів.

Він складається з маленької 1-1,5 см свічки невеликого діаметру, пінопластового кружка діаметром 4-5 см та товщиною 1 см, склянки та блюдця чи іншої ємкості до

200мл. Спочатку вирізається з упаковочного пінопласту кружок на нього ставиться шматок свічки: потім в посудину

наливаємо воду ставимо та підпалюємо свічку

яку згодом

накриваємо будь-якою склянкою

місткістю 200-250 мл розділеною

на п’ять частин.

К оли свічка згасне,

то рівень води в склянці

підніметься 1/5 частину склянки,

то говорить про наявність

приблизно 20% кисню в повітрі.

Першим це зробив великий італійський фізик,

механік і астроном Галілео Галілей (1564—1642), причому двома способами. У першому, якісному, експерименті Галілей, досягнувши термічним шляхом розрідження повітря в колбі з довгою шийкою, ретельно закритою пробкою, переконався, що якщо пустити цю посудину плавати у воді, то вона занурюється менше, ніж у тому випадку, коли повітря не було розріджене. У інших, кількісних, експериментах Галілей за допомогою насоса закачував у флягу повітря і вимірював збільшення ваги фляги. За допомогою дотепних прийомів Галілей зміряв об’єм повітря, накачаного у флягу, і на підставі цього результату визначив відношення питомої ваги повітря до питомої ваги води. Він отримав значення 1:400. Якщо зіставити це значення з істинним (1:773) і врахувати, які засоби тоді мав в своєму розпорядженні Галілей, то точність його вимірювань є чудовою.

№ 1 Заповни схеми:

1 Будова атома Оксигену

2 Доповніть схему числом приєднаних атомом

електронів, що утворилось ?

O⁰ + ? → O^2-

3 Що утворюється, якщо атоми елементів сполучаються між собою?

Атоми Оксигену ? .

Атоми Оксигену ? .

Мій друже, не забувай про колонку

в таблиці №1, вона чекає .