1.2. Дослідження походження страху

Страх виробився в процесі еволюції як компонент інстинкту самозбереження. Для того, щоб вижити, тварини повинні не лише знаходити підтримку свого існування, але й уникати різних небезпечних ситуацій ті впливів (вогню, можливості потонути, падіння, отрути). Наявність таких загроз призвело до розвитку специфічних механізмів уникнення. Найпростіший з них – рефлекс відсмикування кінцівок, що приводить до руху в сторону від пошкоджуючого (або потенційно шкідливого) стимулу. У людей зберігається багато з вроджених страхів, хоча тепер вони здаються менш виправданими, ніж в минулому (особливо в останні покоління, які живуть в умовах міської цивілізації). Зазвичай страх послаблюється під впливом адаптації, але достатньо поширені сильні й стійкі страхи, та їх подолання вимагає довгого тренування.

По мірі розвитку психіки людини і ускладнення форм її життя страх набував соціально опосередкований характер й виражав все більш психологічно тонку гаму морально-етичних почуттів та переживань. Як і людина на ранніх щаблинах свого соціального розвитку, дитина перших років життя боїться всього нового й невідомого, одухотворяє предмети й казкових персонажів, боїться незнайомих тварин та вірить в те, що його батьки будуть жити вічно. У маленьких дітей все реальне, як наслідок, їх страхи також носять реальний характер. Й лише поступово складається об’єктивний характер уявлень, коли дитина вчиться розрізняти відчуття, володіти почуттями й мислити абстрактно-логічно. Ускладнюється психологічна структура страхів разом з приходом вміння планувати свої дії та передбачати дії інших, з появою здатності до співчуття, почуття сорому, провини, гордості та самолюбства. Егоцентричні, основані на інстинкті самозбереження страхи доповнюються соціально опосередкованими, порушуючими життя й благополуччя інших людей, спочатку батьків і доглядаючи за дитиною, а потім людей поза сферою його безпосереднього спілкування. Доказом загальних закономірностей розвитку слугує те, що в різних цивілізаціях діти в своєму розвитку відчувають ряд загальних страхів: у дошкільному віці – страх віддалення від матері, страх перед тваринами, темрявою, в 6-8 років – страх смерті. Це виникає тому, що дозрівання психічних структур проходить під впливом соціальних факторів, які стають основою для появи одних і тих же страхів. Наскільки буде виражений той чи інший страх, чи буде він взагалі виражений, залежить від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких проходить формування особистості дитини.

Процес урбанізації продовжується все більше віддаляючи людину від природних умов існування, призводить до ускладнення міжособистісних стосунків, інтенсифікації темпу життя. Напряму чи опосередковано, через батьків, це може несприятливо відобразитися на емоційному розвитку дітей. Дорослі, зайве хвилюючись про дитину, спілкуються з ним, постійно повчаючи, переважно на абстрактно-віддаленому, а не наочно-конкретному, образному рівні. Тому дитина вчиться безпідставно хвилюватися з причини того, що може статися, а не активно й впевнено долати життєві труднощі. Страх, хвилювання у дітей можуть викликати постійні нервово-психічні навантаження, що виникають у матері внаслідок вимушеної чи навмисної переміни сімейних ролей (перш за все, батька). Так, хлопчики й дівчатка бояться частіше всього того, що головною в сім’ї вважають матір, а не батька. Працююча й домінуюча в сім’ї мати часто неспокійна та дратівлива у відношеннях з дітьми, чим і викликані відповідні реакції переживань. Домінування матері також вказує на недостатньо активну позицію батька в сім’ї, що ускладнює спілкування з ним хлопчиків й підвищує можливість передачі хвилювання зі сторони матері.

Честолюбні, не в міру принципові, з загостреним почуттям обов’язку, безкомпромісні матері надмірно вимогливі й формально поводяться з дітьми, які не влаштовують їх у відношенні статі, темпераменту чи характеру. У таких гіперсоціальних матерів турбота – це головним чином тривога з приводу можливих, непередбачуваних нещасть з дитиною. Строгість таких матерів викликана нав’язливим прагненням передбачити її образ життя по заздалегідь складеному плану, який виконує своєрідну роль ритуального наказу. На формування страхів впливає також склад сім’ї . Кількість страхів помітно вища в неповних сім’ях. Оскільки діти найбільше прагнуть ідентифікувати себе з батьками тієї ж статі, тобто хлопчики бажають в усьому бути схожими на батька як представника своєї статі, а дівчатка – на свою матір, що додає їм впевненості у спілкуванні з представниками іншої статі. Відсутність батька у хлопчиків призводить до несамостійності, інфантильності й страхам, а у дівчаток наростають страхи від самого лише факту спілкування з неспокійною, позбавленою підтримки матір’ю.

Найбільше підлягають страху єдині діти в сім’ї – епіцентр батьківської опіки й тривог. Батьки надміру опікають єдину дитину, намагаючись максимально інтенсифікувати й інтелектуалізувати виховання, хвилюючись, що вона не буде відповідати непомірно високим на їх погляд соціальним стандартам. В результаті у дітей виникають навіяні, необґрунтовані страхи не відповідати чомусь, бути невизнаними кимсь.Вік батьків також має чимале значення для виникнення страхів у дітей. У молодих, емоційно безпосередніх, життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів тривоги й хвилювань. У батьків старше 30-35-річного віку діти неспокійні, можуть бути інфантильними, невпевненими у собі.. в той же час життєвий досвід батьків надає іншого впливу на розвиток страхів у дітей. Більш молоді батьки, як правило, менш досвідчені у вихованні, частіше застосовують погрози й фізичне покарання.

Більшість дітей проходить у своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи носять перехідний характер, але вони здатні оживляти аналогічні страхи, збережені в пам’яті неспокійних батьків й передаватися дітям в процесі безпосереднього спілкування в сім’ї. Більшість страхів передається дітям несвідомо, але деякі страхи, а точніше – побоювання, можуть свідомо культивуватися батьками в процесі виховання чи навіювання в нав’язаній системі ціннісних орієнтацій. З огляду більш тісного біологічного й емоційного контакту з дітьми, матері схильні в більшій мірі, ніж батько, передавати свої страхи, інстинктивно намагаючись відгородити їх від повторення своїх страхів. Але саме цим привертається особлива увага до небезпеки, що лежить в основі того чи іншого страху. Це породжує тривожно-підозрілий спосіб реагування у дітей як базис виникнення страхів, побоювань, передчуттів й сумнівів, все більш погіршуючи життя дитини.

Деякі об’єкти та ситуації з більшою силою, ніж інші, сигналізують про небезпеку й називаються природними активаторами страху. Природними сигналами небезпеки являються біль, самотність, незвичайність об’єкта, несподіване наближення об’єкта, несподівана зміна стимуляції, й можливо, висота. Очевидно, що, якби людина при будь-яких умовах сприймала перераховані стимули як небезпечні, її адаптація була б серйозно утруднена. Якби ми зовсім не вміли переносити самотності, у нас ніколи б не розвинулися такі особисті якості, як незалежність та впевненість у собі. Якби ми не вміли зберігати спокій при зустрічі з новим, ми ніколи б не змогли вийти за межі вже відомого. Ознак не варто недооцінювати роль природних активаторів страху. Дуже багато об’єктів і ситуацій, що викликають страх, являються похідними від природних активаторів страху. Механізми, які готують людину до сприйняття можливої загрози, надміру корисні з точки зору адаптації й виживання. Для того, щоб уникнути небезпеки, не потрібно кожного разу переживати страх, тому що саме лише уявлення про можливу небезпеку дозволяє успішно її пережити.

Страхи деяких людей частково пояснюються їх положенням й життєвими умовами; з іншої сторони, деякі страхи пов’язані з такими причинами й умовами, джерело яких залишається закритим для розуміння. З положенням й оточенням, в які входять сім’я, навколишня середа й громадськість, пов’язані деякі страхи, при наявності яких інші страхи начебто відходять на задній план. Нормально розвинена здорова людина, якщо її розвиток не порушений, загалом здатна уникати страхів чи навіть переборювати їх. Порушення чи перешкоди, що виникають в процесі розвитку, викликають як посилення, так і частішання страхів, з переважанням однієї з форм страху.

В доповнення до сказаного, варто враховувати, що характер кожного переживаємого страху і його виразність в значній мірі залежить як від властивої схильності, спадковості, так і від навколишніх умов, в яких знаходиться дитина після народження, а також від соматичної й душевно-духовної конституції, біографії, історії становлення особистості. У зв’язку з цим страхи мають свою історію, і як видно, велике значення в цьому має дитинство.