1). Методи організаційно-стабілізуючого впливу:

• Регламентація (розподіл та порядок виконання управлянських задач, утвердження відповідальності окремих осіб);

• Організаційне нормування (встановлення допустимих меж діяльності організації у форматі утвердження нормативів і норм витрачання ресурсів (праці, капіталу тощо). Наприклад, нормативи чисельності персоналу для виконання заданого обсягу робіт, нормативи часу на виконання окремих елементів трудового процесу, нормативи режимів роботи обладнання тощо).

• Організаційне проектування - це процес знаходження відповідності між ключовими елементами організації (менеджмент і персонал, корпоративна культура, організаційна структура) та її стратегією, що забезпечує успіх та конкурентоспроможність на ринку. У структурному плані організаційне проектування розрізняється залежно від об'єкта за орієнтацією: на створення нової системи; на часткове удосконалення або на її радикальні перетворення.

2). Методи організаційно-технологічного впливу:

• Плановий (розроблення стратегічних і тактичних планів);

• Програмний (сукупність узгодженої діяльності менеджменту і персоналу по реалізації плану);

• Мережевий (узгодження взаємопов'язаних робіт, організація паралельно-послідовного фронту робіт);

• Програмно-цільовий (орієнтація управління на досягнення кінцевих результатів);

• Алгоритмічний (розроблення алгроритмів виконання завдань).

3). Соціально-психологічні методи – використовується менеджерами для управління соціально-психологічними процесами, враховуючи особливості взаємодії людей, форм спілкування, норм і цінностей (моральна підтримка, заохочення новаторства, ціннісне орієнтування, переконання, особистісний приклад тощо).

4). Методи організаційно-розпорядницького впливу – додатковий управлінський вплив на виконавців (розпорядження, вказівки, директиви, накази).

5).Методи самоменеджменту (самоорганізація, саморегуляція, самовиховання. Наприклад, планування професійної кар’єри, метод саморегуляції стресу, методи психологічного захисту (самоактивізація, самозаохочення) тощо).

Формування зовнішньоекономічної стратегії підприємства:

«Стратегія - це процес створення стійких конкурентних переваг компанії та їх зниження у суперників» (Девід Аллен Аакер (David Allen Aaker) –професор бізнес-школи імені Хааса Університету Каліфорнії - Берклі , спеціаліст у сфері  маркетингу, реклами і брендингу);

Зокрема в працях відомих фахівців з питань стратегічного менеджменту наводиться п’ять підходів до визначення категорії «стратегія» — так звані 5П (Книга «Стратегічне сафарі» Г.Мінцберг, Б.Альстранд, Ж.Лампель):

• стратегія як план;

• стратегія як принцип поведінки;

• стратегія як позиція;

• стратегія як перспектива;

• стратегія як прийом з метою перехитрити конкурента.

1). Стратегія як план (задекларовані цілі діяльності підприємства) є найбільш поширеним визначенням. Стратегія як план є узагальнюючий результат стратегічного планування, що забезпечує реалізацію довгострокових цілей розвитку підприємства.

Цілі підприємства мають відповідати наступним критеріям:

• конкретність;

• вимірюваність;

• реалістичність (досяжність);

• актуальність;

• орієнтованість у часі;

• письмове формулювання;

• оцінка (екологічність);

• гнучкість (коректированість).

2). Стратегія як принцип поведінки (реальна модель розвитку), формується на основі минулого накопиченого досвіду ведення діяльності підприємства. Всі майбутні кроки детермінуються (визначаються) досвідом діяльності підприємства.

3). Стратегія як перспектива (алгоритм дій, ідеологія діяльності компанії) – покрокове наближення підприємства до своєї високої цілі діяльності.

4). Стратегія як позиція (положення певних товарів/послуг на конкретних ринках) – це життєздатна позиція, якої прагне підприємство. Стратегія як позиція характеризує місце зосередження ресурсів у зовнішньому середовищі, в яких зацікавлений суб’єкт ринку.

5). Стратегія як прийом (маневр) має на меті здійснення тиску на конкурентів на основі дезінформації, приховування власних намірів (Наприклад, компанія, переслідуючи мету справити враження про свої грандіозні плани, оголошує про придбання низки земельних ділянок, а насправді вона прагне змусити конкурента відмовитися від будівництва нового заводу).

(Більш детально з визначенням стратегії як 5П, ви можете ознайомитись за посиланням - http://www.management.com.ua/strategy/str023.html - фрагмент з книги «Статегічне сафарі» Г.Мінцберга, Б.Альстранда, Ж.Лампеля)

В теорії та практиці менеджменту розрізняють три рівні стратегій підприємства (піраміду стратегій):

• загальнокорпоративна стратегія;

• стратегія бізнесу (структурні підрозділи);

• функціональна стратегія (функціональні служби).

1). Опрацювання вищим керівництвом загальнокорпоративної стратегії має на меті визначення головного напрямку діяльності компанії, окреслює її місію, види та ринки діяльності, бажані темпи зростання та рентабельність.

2). Стратегія бізнесу визначає конкурентні переваги окремих структурних одиниць організації (заводів, виробництв, цехів) на певному ринку.

3). Функціональні стратегії опрацьовуються з метою оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не за структурними підрозділами. Функціональні стратегії розробляються для для кожної функціональної сфери діяльності – виробництво, маркетинг, фінанси, персонал, інновації, тощо.

Процес розробки стратегій охоплює декілька етапів, які реалізуються в наступній логічній послідовності:

1. визначення місії та політики організації;

2. зовнішній та внутрішній аналіз (SWOT, SLEPT аналіз);

3. визначення конкретних цілей діяльності організації;

4. аналіз стратегічних альтернатив;

5. вибір стратегії.

Місія – конкретний орієнтир, загальний напрям діяльності підприємства. Іншими словами - основна комплексна мета, призначення, причина діяльності підприємства. Місія не є відображенням планових завдань, вона встановлює лише напрямки розвитку, відношення підприємства до процесів і явищ всередині підприємства і у зовнішньому середовищі.

Політика підприємства – набір правил формування відносин в середині підприємства і у зовнішньому середовищі (корпоративні принципи діяльності).

Мета (ціль) діяльності підприємства – конкретний стан окремих характеристик підприємства, досягнення яких є бажане. Мета відображає зміст функціонування місії у вигляді цілей. Структурно цілі підприємства розподіляють на стратегічні і тактичні, оперативні.

Результативність (досягнення цілей) зовнішньоекономічної діяльності підприємства залежить від:

• Зовнішніх факторів: рівня розвитку міжнародних економічних відносин, рівня розвитку національно зовнішньоекономічної політики, тощо.

• Внутрішніх факторів: політики підприємства щодо ведення господарської діяльності, організаційної структура підприємства, гнучкості системи управління підприємства, якості і швидкості одержання інформації, тощо.

Напрямки аналізу зовнішнього ринку для визначення зовнішньоекономічної стратегії підприємства:

1). Ринкове середовище:

• Природно-географічне;

• Економічне;

• Науково-технічне;

• Політичне;

• Правове;

• Культурне;

• Соціальне.

2). Вимоги до товару (оцінка з позицій покупців та споживачів):

• Споживчі властивості;

• Мотиви покупки;

• Конкурентоспроможність.

3). Місткість ринку (потенціал продажів):

• Кон’юнктура ринку;

• Еластичність попиту;

• Тенденції зміни місткості ринку;

• Прогноз продажу частки ринку;

• Аналіз регіональних ринків.

4). Рівень світових цін (купівельна сила споживачів):

• Витрати виробництва, збуту;

• Ступінь конкуренції;

• Державне регулювання цін;

• Курс валют;

• Стадія життєвого циклу товару.

5). Фірмова структура ринку:

• Фірми-покупці;

• Фірми-конкуренти;

• Фірми-посередники;

• Фірми-нейтрали.

6). Характер ринкової конкуренції:

• Види конкуренції (цінова, нецінова);

• Позиції конкурентів на ринку;

• Специфіка маркетингової політики.

7). Форми комерційних угод:

• Види розрахунків (готівковий, у кредит, компенсаційні операції (зустрічної торгівлі));

• Форми торгівлі (прямий/непрямий метод);

• Методи стимулювання збуту.

8). Споживчі пріоритети (соціально-психологічні особливості споживачів на зовнішньому ринку):

• Мотивації прийняття рішень про купівлю;

• Типи покупців;

• Типи покупок.

Експортна стратегія підприємства - це комплексний план експортної діяльності підприємства, розроблений для забезпечення конкурентоспроможності її продукції на зовнішніх ринках.

Три форми реалізації експортної стратегії (за Майклом Портером):

• диференціювання;

• лідерство у витратах;

• фокусування.

1). Стратегія диференціювання (Лозунг - «Ніхто не зробить це краще»). Дана стратегія вимагає розробки унікальної продуктової, цінової політики, політики просування і дистрибуції на зовнішньому ринку, яка б суттєво відрізняла товари чи послуги даного підприємства від товарів чи послуг конкурентів. Основою цієї відмінності може бути висока якість, надійність, високий рівень обслуговування клієнтів та інші характеристики (прикладом можуть бути автомобілі Mersedes, ручки Parker).

2). Стратегія лідерства у витратах (Лозунг - «Ніхто не зробить це дешевше»). Дана стратегія може бути досягнута через систематичне зменшення витрат на виробництво і збут продукції або встановлення меншої норми прибутку. Просування товару відбувається завдяки низькій ціні або економним каналам збуту (інтернет-магазини, великі складські приміщення, розташовані за містом, тощо). Такої стратегії дотримується, наприклад, фірма Bic.

3). Стратегія фокусування (спеціалізації) (Лозунг - «Виготовлене саме для тебе»). Дана стратегія передбачає зосередження зусиль на певних сегментах споживчого ринку або на певних регіонах географічного ринку (наприклад, швейцарська компанія Ste. Suisse Microelectronique at d’Horlogerie SA (SMH), що випускає годинники Swatch, зосереджує увагу на продажу цієї недорогої лінії годинників молодим людям, що слідкують за модою).

Інші різновиди стратегій зовнішньоекономічної діяльності підприємства:

І з пошуку зовнішніх ринків збуту;

ІІ з проникнення на зовнішні ринки.

І Стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства з пошуку зовнішніх ринків збуту:

• Стратегія концентрованого пошуку зовнішніх ринків (стратегія «мурахи»);

• Стратегія дисперсного пошуку зовнішніх ринків (стратегія «бабки»).