3. Конфліктне призначення права. Теорії походження права.

Конфліктне призначення права (пов’язане із теоріею примирення): Конфлікт, як і будь-які відносини між людьми регулюється соціальними нормами. Причини конфлікту піддаються нормативному регулюванню як зі сторони мотивування конфлікту, так і з точки зору впливу на об'єктивні обставини, що сприяють його появі. Право впливає на причини конфлікту, його виникнення (конфліктну ситуацію), розвиток і дозвіл, а також на наслідки конфлікту, їх вплив на учасників конфліктного зіткнення. Законний шлях вирішення конфлікту майже завжди існує, однак у багатьох випадках конфліктуючі сторони прагнуть вирішувати конфлікт неправовим шляхом, розраховуючи вирішити його на свою користь. Результати конфлікту підлягають правовій оцінці в тих випадках, коли при фактичному вирішенні конфлікту постраждала одна із сторін або були порушені суспільні або державні інтереси. Фахівці з конфліктології відзначають негнучкість юридичного шляху попередження конфліктів при всій його значимості. Мабуть, сучасні правові системи розгубили ті свої якості конфліктного призначення, які характеризували право у момент його виникнення.

За теологічною теорією (Ф. Аквінський, Ж. Марітен, XII ст.) право було створено Богом і дароване людині через пророка чи правителя. Воно виражає волю Бога, вищий розум, добро і спра­ведливість. Фома Аквінський підкреслював, що світ заснований на ієрархії форм (божественної, духовної, матеріальної), на чолі якої стоїть Бог. Підпорядкування існує і в системі законів — вічних, природних, людських, божественних. Теологічна теорія відповідала релігійній ідеології, яка панувала в епоху середньо­віччя, виправдовувала дії правителів, оскільки право є божест-в.енним за природою і не може бути результатом волі і бажань людей. Раціональні дослідження питань про походження права обмежувались рамками віри.

Представники теорії природного права (Конфуцій, Арісто-тель, М. Т. Цицерон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін., XVII-XVIII ст.) вважали, що природне право на відміну від позитивно­го (встановленого з волі держави) виникає як закон доброчес­ності, як право справедливого розуму. Природне право належить людині від народження, однак будь-які закони (навіть закони природи) потребують гарантій. Тому люди відмовились від мож­ливості самостійно захищати свої права і домовились утворити державу, яка має право видавати закони і супроводжувати їх санкціями. В теорії природного права домінує антропологічне пояснення причин виникнення права. Вона дозволяла оцінювати чинне право з позицій справедливості і розумності, закликала до його змін у разі невідповідності природним правам, але висновки стосовно вічності права у зв'язку з обумовленістю його приро­дою людини не можна вважати науково обґрунтованими.

Історична школа (Г. Гюго, К. Савіньї, Г. Пухта, XIX ст.) відстоювала тезу про те, що право виникає спонтанно, як мова народу. Воно виростає з національного духу, народної свідомості і набуває специфічного характеру, притаманного тільки певному народові в найбільш ранній період його історії. Тому право ви­ключає всі фактори випадкового, повільного походження. Зако­нодавча діяльність — заключна стадія утворення права, законо­давці тільки виражають у юридичній формі те, що диктує народ­ний дух. Право не має універсального характеру, його інститути слід вивчати в контексті конкретного часу, місця, особливостей національного духу того чи іншого народу. Прихильники істо­ричної школи права правильно стверджували, що право — об'єк­тивне історичне явище, обумовлене етнокультурними фактора­ми, і водночас вони перебільшували значення суспільної свідо­мості, відхиляли абстрактні методи оцінки права, не давали однозначної відповіді на питання про те, що слід розуміти під «народним духом», який проявляється у звичаях.

Психологічна теорія (Л. Петражицький, Т. Тард, XIX ст.) пов'язувала витоки права з різними проявами людської психіки (індивідуальної або колективної). Серед них — потреба у впоко­ренні, почуття наслідування, бажання і вірування, вольові імпульси, пристосування як спосіб вирішення соціальних суперечностей і т. ін. Л. Петражицький, зокрема, зводив право до правових емоцій імперативно-атрибутивного характеру. Правові переживання він поділяв на два види: переживання позитивного права (уявлення про те, що норма — результат зовнішнього рішення) і переживання інтуїтивного, автономного права, не пов'язаного з позитивним. Інтуїтивне право — абсолютне, а по­зитивне — відносне. Законодавство є тільки «проекцією» право­вих переживань, «фантазмом» психіки. Віддаючи перевагу в про­цесі виникнення права психологічним чинникам, ця теорія не вра­ховувала впливу на нього інших об'єктивних факторів. Проте слід визнати позитивний внесок психологічної теорії у вчення про формування правосвідомості.

Марксистська теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, XIX ст.) спирала­ся на історико-матеріалістичне вчення про суспільство і суспільний розвиток. Генезис права пов'язувався з класовою боротьбою. Панівний у суспільстві клас змінює звичаї на свою користь, при­стосовує їх до своїх потреб, а в разі необхідності цілеспрямовано створює нові закони, в яких виражається його воля. Право є зна­ряддям створення жорстких рамок діяльності для пригніченого класу. Як і інші форми свідомості, воно виникає і розвивається відповідно до змін в економічній структурі суспільства. Саме спосіб виробництва матеріальних благ детермінує загальний ха­рактер політичного, правового, соціального, духовного життя людини. Оцінюючи цю теорію, слід наголосити, що дійсно еко­номічні фактори зіграли значну роль у походженні права, але во­ни не є єдиною причиною, яка породила правові явища в історії людства. Крім того, в праві часто-густо виражена не тільки воля панівного класу, а й загальна воля людей, які живуть у суспільсті. Теорія примирення (Г. Берман, Е. Аннерс) пояснювала поход­ження права необхідністю упорядкування відносин між родами. Вона виходила з того, що в розв'язанні конфліктів між родами було зацікавлене все первісне суспільство. Договори про прими­рення спочатку в усній, символічній формі укладалися з допомо­гою народних зборів, ради старійшин. З часом такі договори че­рез повто рення ситуацій однорідного характеру поступово переросли в правила, юридичні норми (право примирення). Ця теорія, хоча й заснована на історичних фактах, але є однобічною, оскільки право виникло не тільки для примирення родів, а й для регулювання різних сторін життєдіяльності суспільства, захисту особистих і загальни