28 Червня – 1 липня 1569р
Королівство Польське + Велике князівство Литовське
Річ Посполита (республіка)
1569р - Rzeczpospolita Obojga Narodów - 1795р
Герб Речі Посполитої
загальна кількість населення складала 7 млн. чоловік з яких
близько 4,5 млн. були етнічними поляків,
2 млн. русинів (українців і білорусів),
0,75 млн. литовців
0,7 млн. євреїв.
Передбачалося, що Річ Посполиту
Очолюватиме виборний король, який титулувався Королем польським і Великим князем Литовським. Коронуватиметься він у Кракові.
Унія передбачала спільний Сейм і Сенат (Сейм вищий орган державного управління (збирався один раз на два роки, палати – сенат (король, найвищі урядовці, духовні особи) + ізба (палата послів – шляхта, обрана на земельних зборах),
договори з іноземними державами укладатимуться від імені Речі Посполитої.
Пани обох держав діставали право на володіння маєтками на всій території Речі Посполитої.
Митні кордони ліквідовувалися, запроваджувалася єдина монетна система.
За Литвою зберігалася лише обмежена автономія у вигляді власного права й суду, адміністрації, війська, скарбу й державної мови.
Кожний депутат мав право вето (Liberum Veto)
Діяльність короля контролювалася сенаторами-резидентами
Шляхта мала право не підкоряться владі короля
Українські землі увійшли під владу Польщі й ділилися на 6 воєводств (Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське (Східне Поділля), Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатами Деулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство
Окремими залишались деякі ознаки держави (печатка, герб, мова, військо, закони).
Виборна монархія зі шляхетською демократією
Наслідки: + -
Майже всі укр. землі в одній державі
Розвитку економіки посилення експлуатації
селян (1588р – кріпацтво)
Укр. міста – центри розвитку торгівлі і ремесел 80% власність магнатів
поширенні католицизму,
полонізація
Оцінка значення унії:
Демократія, долучитися до західноєвропейської культури
Виграла лише місцева шляхта, український народ втрачав свою політичну верхівку, посилення експлуатації селян (Литовський статут 1588р), поширенні католицизму, полонізація
Об'єднання в одній державі Польщі, України та Литви поставило Річ Посполиту в один ряд з наймогутнішими країнами Європи, дало змогу одержати перемогу у війні з Московією.
Суспільно-політичні зміни після Люблінської унії
Укладення Люблінською унії спричинило пришвидшену інтеграцію центральних українських земель та місцевої знаті до західноєвропейської політико-соціальної спільноти.
Українські землі у складі Речі Посполитої об’єднувалися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське. З 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, що утворилося на землях, відторгнутих від Росії. Воєводства поділялися на повіти (староства). Для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію Литовського статуту й української мови в діловодстві.
Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Вони керували шляхетським ополченням, головували на місцевих сеймах і стежили за діяльністю шляхетських земських судів. Воєводства поділялися на повіти (землі). Їх очолювали старости й каштеляни (коменданти фортець).
Зміни в законах, що сталися після Люблінської унії, закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 року. Цей кодекс діяв як на території Великого князівства Литовського, так і на українських землях. Згідно з ним селяни, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Феодали одержали право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років. Третій Литовський статут остаточно зробив селянство закріпаченим станом.
Особливої гостроти після Люблінської унії набули проблеми віри та мови. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони сприяли поширенню освіти: багато українців отримали змогу, закінчивши їх, навчатися в західноєвропейських університетах. Проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови та батьківської віри. Через те, що в XVI столітті представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили здатної очолити боротьбу за відновлення державності.