4.2. Інфраструктура агропромислового виробництва

Галузі промисловості і види діяльності які створюють оптималь­ні умови для ефективного функціонування сільськогосподарських і переробних підприємств складають інфраструктуру агропромислового виробництва. За характером та ступенем впливу на виробничі проце­си в системі агробізнесу і рівнем створення умов для нормального функціонування ринкових відносин інфраструктура в сільській місцевості поділяється на виробничу, ринкову та соціальну.

До виробничої інфраструктури належать , підприємства, фірми і організації, які здійснюють продаж матеріально-технічних засо­бів, ремонт техніки і її технічне обслуговування в господарст­вах; монтаж обладнання тваринницьких ферм, агрохімічне та ветери­нарно-санітарне обслуговування.

Важливими ланками виробничої інфраструктури є організації, що здійснюють будівництво, транспортне обслуговування, меліорацію та іригацію, агролісомеліорацію, протиерозійні заходи, захист рос­лин, землевлаштування, а також інформатизаційне обслуговування.

Необхідною умовою оптимального функціонування агропромислового виробництва та ринку є наявність ринкової інфраструктури. Основні її елементи - комерційні й акціонерні банки, ринок, аудиторські фірми, товарні біржі, біржі сільськогосподарської техніки, сільськогосподарської сировини та готових продуктів харчування, біржі праці, торгово-посередницькі кооперативи, асоціації й фірми, інформаційні центри.

Призначення соціальної інфраструктури на селі - це створення сприятливих умов для життя і творчої діяльності сільських трудів­ників. Основними ланками соціальної інфраструктури в сільській місцевості є: житлове та культурно-побутове будівництво; медичне обслуговування, поліпшення умов праці та розвиток освіти, благо­устрій сільських поселень, розвиток торговельної мережі, розвиток транспортних комунікацій.

Галузі та організації, які безпосередньо обслуговують сільсько­господарське виробництво утворюють систему агросервісу.

Функції агросервісу в умовах ринкової економіки можуть бути роз­поділені на такі основні напрямки: матеріально-технічне постачан­ня, технічне, агрохімічне, зоотехнічне, ветеринарно-санітарне об­слуговування виробничих процесів у рослинництві й тваринництві, сільське будівництво, меліоративне обслуговування, транспортне об­слуговування.

Матеріально-технічне постачання сільського господарства визначається принципами організації, що випливають з особливостей ви­робництва та структури матеріально-технічних засобів, які вико­ристовується, а саме:

- у сільському господарстві період виробництва не збігається з ро­бочим періодом, на виробничий процес впливають природні фактори. А тому постачання техніки, добрив та інших засобів виробництва має різко виражений сезонний характер, що викликає необхідність створен­ня великих запасів матеріально-технічних засобів;

- із сезонного характеру сільськогосподарського виробництва випливає те, що більшість сільськогосподарської техніки використовуєть­ся протягом невеликого періоду, що призводить до швидкого фізично­го та морального зношування техніки;

- використання матеріально-технічних засобів у сільському господарстві визначається специфічними умовами грунтово-кліматичних зон

- номенклатура матеріально-технічних засобів, призначених для сис­теми агросервісу, нараховує близько 500 тисяч найменувань.

Значення матеріально-технічного постачання полягає в тому, що у вартості основних фондів сільського господарства більше 60% при­падає на будівлі й споруди і більше 20% - на машини, обладнання та транспортні засоби (Перестройка аграрного сектора экономики, Под ред. Р.И. Тонконога. - М. Агропромиздат. 1990. - с.2І7-22І).

Формами агросервісного обслуговування в умовах ринкової економіки можуть бути: оптова торгівля засобами виробництва, розвиток прямих зв'язків між сільськогосподарськими споживачами й виробниками технічних засобів, створення розгалуженої мережі торгово-посеред­ницьких організацій, товарних, лізингових фірм, сервісних центрів і комісійних крамниць, брокерських та ділерських фірм, центрів та пунктів прокату, у тому числі частково-зношеної техніки.

Одним з перспективних засобів підвищення забезпеченості сільсь­когосподарського виробництва й переробних галузей АПК машинами й обладнанням, а також засобом їх оновлення є лізинг. Він являє собою особливу форму фінансування капіталовкладень і дещо схожий з орендою. За використання машин орендатор сплачує її власникові, частіше фінансовій установі, спожиту вартість, процент за кредит, сплачує послуги орендодавця і необхідний йому прибуток. Для користувача (орендатора) лізинг одночасно розв’язує проблему придбання нової техніки й проблему фінансування покупки.

На підставі закордонного досвіду розрізняють фінансовий лізинг і оперативний. Фінансовий лізинг ближчий до звичайної довгостроко­вої оренди засобів виробництва і закінчується, як правило, переходом майна, яке орендується, від орендодавця у власність орендатора.

Оперативний лізинг ближчий до довгочасного прокату основних за­собів. Обслуговування та ремонт здійснюється їхнім власником або проміжною ділерською фірмою. У сільському господарстві за кордо­ном переважно застосовується оперативний лізинг. У нас впроваджу­ється фінансовий лізинг. Актуальним є використання лізингу закор­донної сільськогосподарської техніки й обладнання. Головна пози­тивна риса міжнародного лізингу полягає у використанні більш дос­коналого іноземного обладнання, отриманні різноманітних валютних, фінансових і податкових пільг.

Після закінчення терміну дії контракту у межах фінансового лі­зингу орендатор має право вибору одного з трьох варіантів:

• купівля матеріальних цінностей за залишковою вартістю, яка заздалегідь передбачається у контракті (від 1 до 7% початкової ціни);

• укладення нової лізингової угоди, як правило, на менший строк за пільговою ставкою;

• повернення лізинговій компанії матеріальних цінностей (Черенев Г. Сельськохозяйственная техника по лизингу. АПК: экономика, управление. - 1992. - №1, с. 56 –58).

Необхідним елементом інфраструктури АПК є його інформатизаційне обслуговування. Сьогодні без всебічної інформатизації неможли­ве успішне ведення справ в агробізнесі.

Інформатизація АПК - це процес створення та впровадження новітніх засобів мікроелектроніки та обчислювальної техніки в усі сфери виробничої, організаційно-економічної, наукової та соціальної діяльності сільського господарства й переробної промисловості з метою отримання високих кінцевих результатів при максимально ефек­тивному використанні природних, трудових, інтелектуальних і мате­ріальних ресурсів (АПК: экономика, управление, 1991 - № 3, с.43-44).

Основні етапи робіт із впровадження нових інформаційних техно­логій в АПК пов'язані зі створенням автоматизованих робочих місць (АРМ) спеціалістів різного профілю.

АРМ являють собою комплекс програмно-технічних засобів ПЕОМ, прикладні програми, орієнтовані на розв'язання тих чи інших профе­сійних завдань АПК. Усю різноманітність типів АРМ можна класифіку­вати за професійними ознаками, наприклад, АРМ агронома, зоотехні­ка, ветлікаря, бухгалтера. (АПК: экономика, управление. - 1991, №4. с. 45 – 50).