Виготовлення чоловічої сорочки «чумачки»

Чоловіча сорочка без зборів (крій «вперекидку») з бочками поширена на півдні України під назвою «чумачки». Цю сорочку шиють вільно з симетричним розміщенням швів.

Схема крою чоловічої народної сорочки «Чумачки»

Сорочка «чумачка»

На переді від глибини горловини позначають довжину пазухи, розрізають і загортають рубці на 0,5 см. Після цього під рубцями вишивають прутик і ще яку-небудь мережку стовпчик, гречечку тощо. Від мережки через три-чотири нитки розміщують вишивку, яку починають і виконують знизу вгору, закінчують по формі горловини. Ширина вишитої смуги 1,5-5,0 см. Розріз пазухи зашивають (змережують) подвійним черв'ячком, не доходячи до горловини на 13-15 см.

Низ рукава загортають на рубець завширшки 1 см. Під рубцем вишивають таку саму, як і на перед, мережку, Замість рубця можна виковувати зубцювання із штапівкою. Після мережки виконують обвідку й узор такої самої ширини, як і на пазусі, або наполовину вужчий. Якщо орнамент без діагонального напрямку, то вишивка на другому рукаві є продовженням вишивки на першому. Якщо ж динамічний, то напрямок перших елементів узору йде до середини переду або спинки.

Комір перегортають по довжині навпіл. Відступивши від країв 1,5 см, по лінії перегину виконують зубцювання. Ширина узору становить 13 або 14 основної вишивки пазухи. Вишивку починають від країв до середини або навпаки.

Розміщення вишивки на чоловічій сорочці чумачці Народний крій сорочок

З історії вишивального промислу на фабриці "Полтавчанка"

Вже до кінця 20-х років були створені всі умови для організації широкої мережі кооперативних вишивальних артілей, які об'єднували б велику кількість вишивальниць. Так, у 1927 р. створюється в м. Полтаві артіль ім. Лесі Українки. Розміщується вона в підвальному приміщенні полтавського краєзнавчого музею. Артіль об'єднувала кустарів, вишивальниць-надомниць.

Першими її організаторами були Н. Залозна, Г. Тихонова, Л. Барбарич, А. Білявська. Артіль мала філії в селах Тахтаулове, Нехвороща, Парасковіївка, Мар'ївка, Абазівка.

Наявність на Полтавщині великої кількості кустарів-одиночок вишивальних промислів привела до більш ранньої організації артілей у м. Полтаві, В.Сорочинцях, Опішні, Н.Санжарах, Лубнах, Решетилівці. Провідну роль у розвитку вишивального промислу на Полтавщині зіграла так звана Решетилівська школа, яка зосередила в собі всі види промислів: вишивання, килимарства, ткацтво, лозоплетіння.

Організація в місті Полтаві артілі ім. Лесі Українки дала змогу організувати кращих творчих майстрів вишивального промислу в організоване виробництво. Воно дало змогу розширити асортимент: рушники, скатертини, доріжки, декоративні подушки, речі для дітей, традиційні чоловічі сорочки “чумачки”, “українки”, блузки жіночі. Вишивка цього періоду відзначається насиченістю орнаментальних мотивів, багатством різноманітної техніки традиційної полтавської вишивки.

Орнамент полтавських вишивок глибоко реалістичний. Його назви – “калинка”, “гарбузове листя”, “гречечка”, “терен”, “дубове листя”, “виноград”, “хміль”, “ламане дерево” – говорять про поетичність душі народу, про його зв'язки з природою. Орнаментальні мотиви здебільшого складалися у великі композиції, якими оформлялися речі декоративного вжитку: рушники, скатертини, доріжки, традиційний чоловічий та жіночий а також, сучасний одяг.

Полтавська вишивка відзначається багатством техніки і ювелірністю її виконання. Характерною особливістю є поєднання в різноманітних композиціях техніки вишивання: лиштви (точної гладі) з мережками, “виколками”, “солов'їними вічками”, “ретязем”, “вирізуванням”. Техніка виконання одержала назву від вигляду: - “гладь” відзначається гладенькою поверхнею, яка утворюється в результаті рівномірного, строго паралельного накладання стібків, “солов'їні вічка” – круглі, як око соловейка, “вирізування” – ажурний квадратик вирізується і виходить ажурна, прозора техніка, “виколка” виконується методом виколювання голкою в одне місце по рахунку ниток, “прутик”, “роздільний прутик”, “гречечка”, “ляхівка” та багато інших видів технік.

У виставці 1936 року в Москві та Ленінграді брала участь полтавчанка Г.Тихонова. За її ескізом вишивальниця П.Грінченко вишила панно “Жнива”. За участь у цій виставці Г.Тихонова була відзначена Дипломом 1 ступеня.

У 1944 році артіль ім. Лесі Українки перейшла на вул. Балакіна 20, де на її території було 5 одноповерхових будинків. В цих приміщеннях розташовувалися цехи: ручної вишивки, розкрійний, пошиву, машинної вишивки, прально-прасувальний.

Облхудожпромспілка об'єднувала в той час 36 артілей Полтавщини. Вишивання – процес не такий простий, як здається з першого погляду. Гаптування на тонких і коштовних тканинах – робота тривала і копітка.

Тому дуже вчасною виявилася пропозиція начальника відділу технічного контролю фабрики ім. Лесі Українки Любові Степанівни Барбарич. Вона запропонувала вишивати по трафарету.

У 1957 р. артіль ім. Лесі Українки обновилась новими кадрами художників. Це Черепок С.В. (закінчила Вижницьке профтехучилище) та Фадіна І.І. (працювала в Московському науково-дослідному інституті художніх виробів), відмінний фахівець з машинної вишивки. Так зване “рішельє” виконували методом машинної вишивки. Творчий колектив артілі став розробляти та впроваджувати у виробництво вироби машинної вишивки з полтавським орнаментом. Розвиток народного мистецтва удосконалювався, збагачувався.

У 1967 році у Києві була організована виставка українського декоративного мистецтва. На ній були представлені вироби фабрики: 6 ювілейних виставкових рушників, 4 блузки жіночі, 3 чоловічі сорочки. Їх автори – Григоряк М.О., Гаркуша Л.П., Великодна О.К. В цьому ж році вишивальниці Великодній О.В. було присвоєне почесне звання “Творчий майстер”.

16 вересня 1972 року фабрика ім. Лесі Українки реорганізована в головне підприємство виробничо-художнього об'єднання “Полтавчанка”.

Основною метою створення об'єднання була спеціалізація, підвищення ефективності виробництва, покращення якості виробів, збільшення випуску високохудожніх виробів. До складу об'єднання увійшло 6 фабрик художніх промислів з чисельністю 2800 чоловік: фабрика ім. Лесі Українки; фабрика “Червоне Проміння” в Н.Санжарах; фабрика ім. Крупської в Опішньому; фабрика ім. Зої Космодем'янської в м. Кременчуці; фабрика ім. Крупської в с. Великих Сорочинцях; фабрика ім. Клари Цеткін м. Лубнах.

Марія Григоряк та Лідія Гаркуша, випускниці Київського художньо-промислового технікуму, полюбили неповторну красу полтавської вишивки і пов'язали з нею своє життя. Ці художниці не тільки збагачували і розвивали традиційні форми орнаменту, а й надавали їм нового змісту і звучання, створювали нові композиції, розробляли сучасний асортимент виробів, пов'язаних з побутом .

В об'єднанні “Полтавчанка” натхненно працювали художники Тетяна Кияшко, Лідія Богинич. За ескізами художників М.Л.Півторацького та Г.П. Гриня з Опішні створені чоловічі сорочки, жіночі блузи, тематичні панно, рушники.

За 1975-1977 рр. присвоєно звання “Майстер-художник вищого класу” кращим майстрам-виконавцям: Вірченко М.І., Кононенко Г.А., Щербатих Н.І., Каніболоцькій, Мілашенко Л.Я., Закорці О.І. та іншим.

В 1977 році за сумлінну працю Олександрі Кузьмівні Великодній присвоєно почесне звання “Заслужений майстер народної творчості УРСР”. Вироби, які створила Олександра Кузьмівна - справжнє мистецтво. За 30 трудових років роботи в лабораторії її золоті руки і світлий розум створили більше 600 унікальних, неповторної краси вишивок, які отримали високі оцінки на різних виставках. Це жіночі блузки, чоловічі сорочки, скатертини, столові комплекти, доріжки, сувенірні вироби, малюнки для чоловічого та жіночого одягу. Творчий діапазон художниці надзвичайно широкий. Свої вироби майстриня оздоблювала нитками білого, пісочно-жовтого, світло-сірого та світло-коричневого кольорів. По сліпучо-білому тонкому маркізеті чи мармурово-блідому шовковому полотні мережила вона свої диво-візерунки.

Роботи майстрині народної творчості демонструвалися на виставках і ярмарках у Києві, Москві, Брюсселі (Бельгія), Кошаліні (Польша), Лос-Анжелосі (США), Монреалі (Канада) –1977р., Марселі, Парижі (Франція), Токіо (Японія), Лейпцігу (НДР) 1978 р., Буейнос-Айресі ( 1985р.).

Об'єднання “Полтавчанка” часто виконувало спеціальні замовлення, які потребували великої художньої майстерності. Це – вироби для реставрації музеїв ім. В.Г.Короленка та ім. І.П.Котляревського в м. Полтаві, ескізи та костюми для народного хору ім. Григорія Верьовки, до Олімпіади в 1980 році.

У 1986 році посаду директора об'єднання обійняла Петрова А.Я. Творчий колектив об'єднання проводив активну роботу по пропаганді мистецтва вишивки, брав участь в усіх обласних, республіканських та міжнародних виставках і конкурсах. Основним завданням колективу булорозширення асортименту виробів на основі збереження народних традицій, які віками зберігалися і збагачувалися поколіннями. Художниками, творчими майстрами фабрики створена колекція високохудожніх виробів сучасного одягу, оформленого вишивкою з введенням елементів біжутерії, бісеру та інших, які гармонійно поєднуються з елементами традиційної вишивки. Так, художником-модельєром Двойних Л.В., конструкторами Ткаченко В.І., Михайленко С.М. створені сучасні моделі блузок жіночих, комплектів одягу, оформленого малюнками художників Гаркуші Л.П., Григоряк М.О., Зиріна Г.А., Цибух О.В.

Особливо слід відзначити роботу художників і творчих майстрів зі створення нових видів текстильної галантереї. Це прекрасні скатертини, рушники, в яких народна традиційна вишивка вдало поєднана з мереживом машинного та ручного вишивання. Авторами цих робіт є Гринь Г.П. (Опішня), Теряник Л.І. (В.Сорочинці), Розсоха О.І. (Н.Санжари), Закорка О.І. (Лубни).