Сорочка «українка»
Відстань між смужками вишивки сорочки 4,5 см, у готовому вигляді — 3,0 см. Розріз переду виконують посередині між мережкою і правою смужкою вишивки. Ширина вишитої смуги на переді і рукавах 2,5...3,0 см.
Вишивати комір починають з кута у двох напрямках: до середини і до низу коміра на відстані 1 см від зовнішнього краю.
Довжина вишивки на рукаві 40 см. На підгин залишають тканину відповідно до розмірів вишивки і з виворітного боку закріплюють її машинною строчкою.
Сорочка «гуцулка».
На передній частині станка сорочки вишивають дві половини узору. У процесі пошиття вони складаються разом і утворюють манишку, що може мати ширину від 4,5 до 20 см.
Комір починають вишивати з правого краю узору; ширина вишитої смуги становить 1/2,1/3 або 1/4 основного узору.
Довжина вишивки на рукаві 40 см. На підгин краю рукава залишають 4 см і виконують зубцювання. Ширина вишитої смуги на рукаві становить 1/2 або 1/3 основного узору.
Сорочка «чумачка»
На переді від глибини горловини позначають довжину пазухи, розрізають і загортають рубці на 0,5 см. Після цього під рубцями вишивають прутик і ще яку-небудь мережку — стовпчик, гречечку тощо. Від мережки через три-чотири нитки розміщують вишивку, яку починають і виконують знизу вгору, закінчують по формі горловини. Ширина вишитої смуги 1,5...5,0 см. Розріз пазухи зашивають (змережують) подвійним черв'ячком, не доходячи до горловини на 13...15 см.
Низ рукава загортають на рубець завширшки 1 см. Під рубцем вишивають таку саму, як і на перед, мережку. Замість рубця можна виковувати зубцювання із штапівкою. Після мережки виконують обвідку й узор такої самої ширини, як і на пазусі, або наполовину вужчий. Якщо орнамент без діагонального напрямку, то вишивка на другому рукаві є продовженням вишивки на першому. Якщо ж динамічний, то напрямок перших елементів узору йде до середини переду або спинки.
Комір перегортають по довжині навпіл. Відступивши від країв 1,5 см, по лінії перегину виконують зубцювання. Ширина узору становить 1/3 або 1/4 основної вишивки пазухи. Вишивку починають від країв до середини або навпаки.
Жіночі сорочки призбирані біля шиї поділяють за кроєм на дві основні групи (таблиця 2): сорочки з уставками і без уставок.
Уставка — це вшивне шгічко, що з'єднує передню і задню частини сорочки і призбирується біля шиї разом із станком сорочки. Типовий крій сорочки з уставки подано в табл. 2 . Рукава сорочок з уставками вшивають під прямим кутом до станка — по пітканню.
Сорочки без уставок мають суцільні рукава, вшиті паралельно станку сорочки — по основі. Край рукава вгорі призбирують разом із станком, утворюючи шийний виріз. Ці сорочки іноді мають окремий пришивний комір. Внизу такі рукава закінчують призбируванням над зап'ястями руки.
Поряд з основними кроями українських жіночих сорочок на західноукраїнських землях поширено кілька місцевих кроїв. Наприклад, існує бойківська сорочка Довжанської долини . У сорочки Яворівського району Львівщини уставки пришивають до скошених горішних ріжків станка На Буковині крім сорочки, призбираної біля шиї, шиють ще «хпап'янт». За кроєм вона мало чим відрізняється від чоловічих сорочок «вперекидку».У Тячівському районі Закарпаття останнім часом поширилася сорочка румунського крою «волошка»: у ній станок призбирують і пришивають до багато вишитої кокетки. Подібний крій зустрічається і на Дніпропетровщині.
Типове розміщення вишивки на жіночих народних сорочках показано в.
У сорочці з уставками вишивкою звичайно оздоблюють уставку, рукава і поділок; іноді вишивають комір, чохли, пазуху.
У сорочці без уставок вишивають рукава, поділок, чохли, комір, а іноді ще й погрудки: 2—4 поздовжні смуги по обидва боки пазухи. Відповідно до погрудок вишивають поздовжні смуги і на спинці сорочки.
Жіноча блузка за кроєм така сама, як і сорочка, відрізняється лише довжиною станка. Для вишивання станок блузки перегортають по ширині і довжині навпіл, від точки перетину позначають глибину і ширину горловини по 8см. Від глибини горловини по поздовжній лінії згину тканини вишивають дві качалочки 15... 17см завдовжки. Через 2...3 м від качалочки вишивають окремі елементи орнаменту — розкидай або обвідки. Пазуха повинна мати довжину 22...24см.
Від верхнього краю відрізка тканини, призначеного на рукав, відступають 12... 13см. Позначають поперечну смугу вишивки, довжина якої від 28 до 32см, залежно від розміру. Вниз від поперечної смуги через 2...3см вишивають розкидку з окремих елементів, що розміщуються в межах довжини поперечної смуги орнаменту, не доходячи до низу рукава на 7см.
Ширина вишитої смужки на комірці-стійці і чохлах 1см.
Типологія вишитих виробів
Вишивка є найбільш поширеним видом оздоблення різних виробів. Вона виконує різноманітні традиційні функції. Серед них важлива роль належить естетичній, пізнавальній, комунікативній, святковій, символічній функціям, а також зоровій передачі інформації від покоління до покоління, від творця до творця.
Всі вишиті вироби за призначенням поділяють на чотири групи .
І група – вишивка одягу (носильне вбрання).Це давня слов’янська традиція, яка особливого розвитку набула на Україні в ХУІІІ – ХІХ ст. Протягом віків визначилися сталі принципи розміщення вишивки на головних уборах, натільному, нагрудному, поясному, верхньому одязі та взутті.
Вишивка головних уборів – стрічок, хустин, капелюхів, шапок характеризується оригінальним композиційним вирішенням.
Вишивка сорочок ( чоловічих і жіночих) виділяється логічністю розміщення, особливим багатством вишивальних технік. Здавна сорочці приписувалась чарівна сила, з нею пов’язано чимало звичаїв, обрядів. Її здавна наділяли магічними символами-знаками, щоб була захисницею здоров’я, оберегом людини. У жіночих сорочках вишивали коміри, пазухи, подоли, рукави, в чоловічих - коміри, манжети, манишки.
Багатющі художні засоби вишивального мистецтва Полтавщини. Серед них – використання для вишивок крім білих також ниток з безліччю відтінків сірого, вохристого, блакитного кольорів, фарбованих природними барвниками: дубовою, вільховою корою, ягодами бузини, шовковиці тощо. Виходячи з характеру тонального звучання Є.Антонович виділяє п’ять основних груп полтавської білої вишивки. До найбільш поширених належать вишивки, виконані тільки білими нитками переважно такими техніками, як лиштва, виколювання, вирізування. Наступну групу становлять вишивки сорочок, в яких домінуючому білому кольорі мотиви, настили на мережці вишиті вохристо-коричневими нитками. Продумане зіставлення цих ниток з білими надає орнаменту золотистого відтінку. Окрема група вишивок на сорочках – це вишивки з введенням у біле тло сірих, а різними відтінками, ниток, зрідка чорних. З середини ХІХ ст. поширенням стало вкраплення до білих вишивок світло-голубуватих ниток, а з кінця ХІХ ст. все частіше у складних візерунках обрамування окремих мотивів зернові виводи вишивались червоними нитками. Поширенням був і так званий “полуботківський взір” (у геометричному орнаменті переважали блакитні, білі та коричневі нитки).
Вишивка нагрудного одягу - прямоспинного, приталеного , короткого, з рукавами і без них розміщена вертикальними смугам на полях, проймах і горизонтальними – внизу полів, спинки і рукавів. Особливо виділяється вишивка-строчка в нагрудній частині і внизу рукавів керсеток центральних областей України.
Вишивка поясного одягу - запасок, спідниць також своєрідна група одягу.
Вишивка кожухів розташовувалась широкими горизонтальними смугами внизу на рукавах, у нижній частині кожуха та вертикально на правій полі, а в кожухах з відрізною спинкою вишивали смуги на спині, біля розрізів кишень та рукавах.
Вишивка верхнього плечового одягу - свит, сердаків розміщувалась на спині, полях, рукавах тощо.
ІІ група – вишивка рушників, фіранок, порт’єр тощо.
Вишивка рушників – найпоширеніша типологічна група. У народі збереглася споконвічна віра в життєдайну силу рушників, їх символічне значення в людському житті. Зображені на рушниках ромби, розетки , квадрати символізували сонце, землю, рослини, їм поклонялись як явищам , що дають життя, оберігають від різних бід, страждань. Розміщення вишивки та добір кольорів ниток залежать від узору та регіональних особливостей.
Для рушників Полтавщини характерний рослинний орнамент, в основі якого лежить так зване “Дерево життя”, по краях рушників виконують рослинним орнаментом обвідки, а краї оздоблюють плахтовим закінченням. Рушники вишивали переважно так званими рушниковими швами (заповненнями) нитками червоного кольору.
Фіранки віконні оформляють вишивкою з усіх чотирьох сторін, але можна розміщувати вишивку у верхній чи нижній частині або по середині фіранки.
Порт’єри та ламбрикени прикрашають вишивкою суцільною смугою або окремими фігурами врозкидку.
ІІІ група – столова білизна – скатерки, скатертини, серветки різного призначення.
Вишивка скатертин розміщена: на центральній площині й каймі з чотирьох боків; тільки по каймі; окремими фігурами. Кольорове вирішення залежить від орнаменту та техніки вишивки.
Вишивають також скатерки-комплекти – скатерка або доріжка і шість або дванадцять серветок.
ІУ група – постільна білизна – покривала, підзори, підодіяльники , наволочки.
Узор на них розміщували суцільною смугою або окремими фігурами.
Вишивка на наволочках розміщена переважно з одного боку на прошвах. Іноді вишивку розміщують у двох або чотирьох кутах.
Різноманітний функціональний діапазон української народної вишивки лежить в основі поділу вишивки одягового, інтер’єрно-обрядового призначення на окремі типологічні групи, їх численні варіанти художнього вирішення.
Вишивка – мистецтво всенародне, в якому через віки пронесена і збережена колективна художня пам'ять. Вишивка, як вид народного мистецтва живе, розвивається, збагачується новими аспектами.
Сьогодні вишивка – це висока культура орнаменту, колориту, це мистецтво унікальне, споконвічне і завжди молоде, що стверджує розвиток графічної, живописної культури народу. Це важлива художня цінність, що виконує різноманітні функції – естетичну, пізнавальну і комунікаційну функції.