Словяни в пріод великого переселення народів

• VII – переходять кордон із Візантією

• 600-603 – напали на Італію і зайняли Ілірію і Долматію

• 611- 626 – разом з аварами 4 рази штурмували Константинополь

• 623 - переселилися на Крит.

• З 8 ст. у Греції почали з’являтися слов’янські назви островів егейського моря

• 664 - візантієць Феофан згадує про слов’ян у Сирії

• 764 – приблизно 200 тис. слов’ян переселилося у Малу Азію

• Ібн Хау Кіль у 10 ст. відвідав Сицилію і записав, що в двох з п’яти кварталів у Палермо жили слов’яни..

• VIII – Х – слов’яни здійснювали набіги на північну Африку. Були хорошими мореплавцями, араби брали їх у свій флот.

• IX – XI – а Іспанії у Кордовському халіфаті із слов’ян набирали охоронців та гвардію.

Духовна культура давніх словян. Джерела вивчення. Уявлення про природу і оточуючий світ. Зичнийтво. Пантеон богів у словян. Організація культу. Святилище. Ідол. Жертва. Жрець. Культ предків

Джерела

• Твори візантійців

• Свідчення східнослов’янських літописів

• Твори християнських авторів, що викривали язичництво

• Археологічні пам’ятки

• Дані етнографії

• Фольклор

• Факти порівняльно-історичного мовознавства

• Типологічний підхід до вивчення народів, які перебували на одному рівні цивілізаційного розвитку

• Ономастика

Періоди язичництва згідно з християнським автором

• Віра в упирів і берегинь

• Віра в род і рожениць

• Віра в Перуна як головного бога пантеону

Слово «берегиня» пішло від «берег», бо саме там залишали жертви. Відомо, що цей етап вірування був у той час, коли існував матріархат.

Вірування в род і рожениць було створене уже в патріархат. Тут з’явився опис весілля та перехід жінки від батька до чоловіка та зміна її патроніма (ім’я за батьком) на андронім (ім’я за чоловіком). Це було жертвою для роду, щоб він сприйняв її за члена родини.

Рожениця – назва божества, що пов’язане з прагненням до родючості як жінки так і землі. Для здобрення рожениці робили її фігурку з глини і клали всередину зерно.

Божествами цього період також вважалися духи

• Вогню (Вогненний змій, Вогневиця, Жиж, Рарог – боги вогню у різних регіонах)

• Води (Русалка, Водяник та Водяниха)

• Повітря (Стрибог, Догода - бог тихого вітру, Літник – літнього вітру, Посвист – лютого вітру)

• Землі (Мать-сира-земля, Ярило та Даждьбог – покровителі родючості)

• Тварини (ведмідь, корова, кінь)

• Рослини (іван-да-маря, полинь, шалфей)

Слова з коренем род у різних слов’янських мовах пішли з того часу

• Українська мова (рід, породілля, народити, народ, родовід, родоначальник, природній, юродивий, вродливий, виродок, родина, родич, відродження, природжений, природа, зародити, родючість)

• Російська мова (родственник, родоначальник, родной, зародиш, родимый, родня, урожай)

• Словацька мова (rodicia, surodenci, narodostny)

Прокопій Кесарійський описує слов’ян, як людей гарних, високих, непідкорних, але це суспільство з демократією «горе одного – спільне горе, радість одного – спільна радість».

У 980 році Володимир Великий поставив шість ідолів на Княжій горі, головним назвав бога грому і війни – Перуна. Його ім’я походить із слов’янського «перетиь». Головною жертвою для нього був цап(покровитель врожаю). Були відомі приклади людських жертв, а символ - меч. Для того щоб виразити повагу слов’яни цілували свої мечі.

Окрім Перуна на Княжій горі стояли ідоли (кумири, болвани)

• Хорс (від Хозер – місто в Ірані) – божество сонця

• Даждьбог – бог сонця

• Стрибог – бог вітрів та неба

• Симарг (від іранського) – божество врожаю, землі та рослин

• Макош (фіно-угорська) – єдина богиня, що стояла на Кнжій горі, богиня-мати.

Вважається, що іранські корені слов’яни запозичили від скіфів. Окрім богів, що стали кумирами важливими також були Волос - бог – багатства та купців, що стояв на торгівельній точці – Подолі, Сварог – бог небес, Даждьбога вважали його сином.

Місцем культу у слов’ян було святилище, розташовували його на болоті чи у лісі та робили круглим у центрі стояв стовп-ідол з лицем божества, а спереду стояв жертовник з вогнищем. Вважається, що довкола його теж оточували камені на яких запалювали вогонь. За ними доглядали жерці того часу яких називали ведунами, знахарами, чаклунами чи волхвами.

Частиною культу було свято. Братчина – це свято на яке «запрошували» богів та духів, місця котрі називалися – требищями були створені для зустрічи з божествами.