12.2. Нормативно-правове регулювання екологічної відповідальності

В англомовних джерелах використовують два терміни для означення екологічної відповідальності: «environmental responsibility» та «environmental liability». Перший термін відображає етико-моральні аспекти екологічної відповідальності. А другий термін використовують, у разі коли йдеться виключно про юридичну відповідальність. Відповідно до цього підходу екологічна відповідальність — це зобов’язання забруднювача довкілля відшкодувати шкоду, завдану його діяльністю навколишньому природному середовищу (так званий принцип «забруднювач платить»).

Українське законодавство такий вид відповідальності класифікує як екологоправову відповідальність. Еколого-правова відповідальність є відносно новим видом юридичної відповідальності, її настання передбачене нормами екологічного законодавства за скоєння екологічних правопорушень.

У юрид літературі існують два підходи до визначення ЕВ — позитивний та ретроспективний. За позитивним підходом екологічна відповідальність виявляється в додержанні основних правил взаємодії з навколишнім середовищем з метою збереження збалансованої взаємодії між суспільством та природою. Ретроспективний підхід передбачає застосування санкцій до порушників екологічних норм.

Одним із інструментів фінансування екологічних ініціатив є система екологіч оподаткування.

Формування вітчизняного екологічного законодавства розпочалось ще у 1990-х рр., проте ціла низка питань досі залишаються поза полем правового регулювання. Основним нормативно-правовим актом у системі екологічного законодавства є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Проте норми даного Закону не в змозі врегулювати всі екологічні охоронні відносини. У Земельному, Лісовому, Водному кодексах, Кодексі про надра та інших законах викладено правові приписи, на основі яких регулюються особливості охорони відповідного природного об’єкта.

Важливим у становленні законодавства про охорону навколишнього природного середовища стало ухвалення у 2011 р. Податкового кодексу. У цьому документі цілий розділ присвячено питанням екологічного оподаткування. Екологічний податок поєднав у собі значну частину раніше чинних податків та зборів.

Згідно з Податковим кодексом екологічний податок визначається як загальнодержавний обов’язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об’єкти забруднювальних речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів.

У Податковому кодексі передбачено механізм стимулювання виробників до переходу на маловідходні і безвідходні ресурсо- й енергоощадні технології, упровадження найкращих наявних екологічно безпечних технологій. Для таких виробництв передбачено зниження ставок оподаткування на 20 %. Такий крок законодавця сприятиме ефективнішому використанню природних ресурсів та поліпшенню екологічної ситуації.

Ставки екол податків у розвинених країнах є досить високими. Так, у країнах-членах Організації економічного співробітництва та розвитку екологічні податки становлять близько 2 % ВВП.

Готовність населення підтримати збільшення податків заради поліпшення екологічного стану навколишнього середовища є яскравим виявом екологічної відповідальності. Майже кожен другий українець погоджується на такий крок.

Однією з найважливіших проблем є нецільове використання коштів, одержаних як екологічні податки. Лише незначна їх частина використовується для розв’язання територіальних екологічних проблем, частину цих коштів держави використовують для розвитку інноваційних екоощадних технологій. Решту коштів класифікують як дохід державного бюджету і використовують на фінансування державних потреб — це здійснюється практично в усіх країнах, проте найбільш актуальними ці проблеми є для бідних країн та країн, що розвиваються, де пріоритети еколог відповід явно не на 1 місці.