Виробнича демократія.
Особлива роль у формуванні та розвитку соціально відповідальної діяльності належить упровадженню сучасних форм виробничої демократії.
У найбільш загальному вигляді розвиток виробничої демократії може реалізуватися за двома напрямами:
а) застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; б) участь персоналу організацій у розподілі результатів виробництва.
Потреба в щонайширшому розвитку виробничої демократії обумовлена також низкою інших причин економічного характеру, серед яких виокремимо:
нагальну потребу для суб’єктів господарювання підвищення своєї конкурентоспроможності, що потребує залучення персоналу до опрацювання й реалі-
зації організаційно-управлінських рішень;
необхідність зменшення для власників капіталу економічних «видатків»
соціально-трудових конфліктів;
підвищення значення персоналу в системі «людина – техніка».
Існує й суто ідеологічна, соціальна, спрямованість розвитку різних форм ви-
робничої демократії. У цьому разі останні можуть мати на меті:
послаблення протистояння між власниками засобів виробництва й робочої
сили передаванням (відступленням) капіталом певних повноважень за збереження
свого домінантного стану на виробництві та в соціально-трудових відносинах;
досягнення соціального компромісу між працею та капіталом на підставі
задіяння різних форм погодження інтересів соціальних партнерів і поетапного переходу від конфронтаційного типу соціально-трудових відносин до змагально-партнерських;
оптимізацію відносин між працею та капіталом на принципах соціального партнерства.
Класифікація виробничої декратії.
За критерієм рівня залучення персоналу та його представницьких органів до управління виробництвом і розподілу його результатів виробнича демократія може розвиватися на рівні фірми (корпорації), підприємства, цеху (дільниці), бригади (ланки), робочого місця.
За критерієм способу залучення персоналу до опрацювання й запровадження організаційно-управлінських рішень і розподілу результатів виробництва правомірно виділяти:
пряме залучення, або так звану пряму виробничу демократію, коли працівники беруть безпосередню участь у виконанні управлінських функцій, що виходять за межі їхніх традиційних обов’язків;
побічне залучення, або так звану представницьку виробничу демократію, коли працівники делегують своє право участі в управлінні створюваним ними представницьким органам;
комбіноване залучення, яке поєднує перші два способи участі.
Залежно від міри, масштабів, участі персоналу в управлінні виробництвом і розподілі його результатів можна виокремити такі різновиди виробничої демократії, як співучасть, спільне управління, робітничий контроль, самоуправління.
За критерієм джерела права залучення персоналу та його представницьких органів до управління виробництвом і розподілу результатів господарської діяльності його участь може бути на базі:
реалізації трудових прав;
реалізації прав власності (у разі коли працівники є водночас акціонерами
підприємства, володіють паєм у колективній власності тощо);
одночасної реалізації трудових прав і прав власності.
На практиці участь в управлінні виробництвом може реалізовуватися за такими основними напрямами. 1. Працівники набувають право самостійного рішення щодо таких аспектів діяльності, як вибір засобів реалізації трудового процесу, режим роботи й відпочинку, запровадження нових методів роботи. 2. Працівники можуть бути залучені до постановки цілей, яких їм належить досягти, визначення завдань, що потребують вирішення. 3. Працівникам надається право контролювати якість продукції та одночасно встановлюється відповідальність за кінцевий результат. 4. Партисипативне (спільне) управління дає працівникам право формувати склад робочих груп (бригад) із членів організації та визначати, з ким вони кооперуватимуться в процесі групової діяльності. 5. Працівники залучаються до різних творчих груп, органів управління на низовому рівні й рівні організації.