Семінарське заняття 2.

Тема 3. Особи.

Питання для усного опитування та дискусії

2.1. Поняття «особи» та суб’єкта права. Правоздатність і дієздатність.

2.2. Правове положення римських громадян.

2.3. Правове положення рабів.

2.4. Правове положення інших верств населення (латинів, перегринів, вільновідпущеників, колонів).

2.5. Юридичні особи: зародження, розвиток, правовий статус.

Аудиторна письмова робота

Виконання студентами тестових завдань з питань теми заняття. Методичні рекомендації

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: фізична особа, юридична особа, правовий статус, правоздатність, дієздатність, деліктоздатність, римське громадянство, об’єкти і суб’єкти права, рабський пекулій; виникнення, втрата і обмеження правоздатності, види дієздатності, опіка і піклування.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Суб'єктом публічних відносин і публічного права у Римі вважався римський громадянин (civis romanus). Слід зазначити, що це поняття не є тотожним поняттю «фізична особа», яке застосовується у приватному праві: у відносинах публічного права римлянин виступав як специфічний суб'єкт — civis optimo jure. Для визнання за особою стану римського громадянства необхідна була наявність сукупності вимог: належність до римської громади, особиста свобода, наявність певного сімейного статусу, досягнення певного віку.

Крім того, наявність статусу римського громадянства, що було передумовою публічно-правової правосуб'єктності, водночас слугувала умовою виникнення та існування сукупності суб'єктивних прав у галузі приватних відносин: права укладення законного римського шлюбу (jus conubii), права здійснювати батьківську владу в родині (patria potestas), права бути учасником торгового обігу (jus comercii), право подавати законні позови (legis actiones) відповідно до jus civile.

Слід взяти до уваги, що обсяг прав та обов'язків, який випливав з римського громадянства, залежав від релігійного становища особи, а також від належності до чоловічої або жіночої статі.

Жінки формально мали римське громадянство. Проте зміст публічних правовідносин за їхньою участю був іншим, набагато вужчим, ніж тих, де суб'єктами були чоловіки. Адже жінки не користувалися виборчими правами, не могли бути обрані магістратами. Вони, за загальним правилом, взагалі не виконували ніяких публічних обов'язків.

Обмеження прав римського громадянства могло наставати як особливий юридичний наслідок у разі зменшення честі через ганьбу (infamia).

Цивільна правоздатність — це здатність вільної людини мати права та обов'язки у галузі приватних відносин. Вона виникала з моменту народження. Проте, як вважали римські юристи, у деяких випадках цивільна правоздатність може виникнути і до народження дитини. Правоздатність — це тільки можливість мати права, скористатися ними особа може самостійно тільки за наявності дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати права і створювати для себе обов'язки, відповідати за вчинені делікти.

За віковим цензом цивільна дієздатність громадян диференціювалася на чотири групи. У разі неможливості особи самостійно здійснювати своє суб'єктивне право їй призначають опікуна або піклувальника. Римські юристи не вбачали принципової відмінності між цими двома поняттями. Але, як правило, опікун призначався над малолітніми і жінками, піклувальник — над душевнохворими, марнотратниками і неповнолітніми.

Перегріни у сфері приватноправових відносин керувалися власним національним правом згідно із законом про провінції, який встановлював для неї особливий правовий статус. Латини мали часткову цивільну правоздатність: jus comerсіі у них було практично у тому самому обсягу, як у римських громадян, проте jus conubii було обмежено. Певні особливості мав приватноправовий статус рабів, відпущених на волю (libertini). Загальне правило було таким, що лібертіни набували стан того, хто дав їм волю: відповідно — римського громадянина, латина, перегріна.