Тема 2: «Поняття античної філософії, її школи та ідеї»

Філософія зародилась практично одночасно у трьох найбільших осередках стародавньої цивілізації – Китаї, Індії, Греції і Римі. Десь у цей час відбувається зародження філософії у стародавньому Вавилоні та Єгипті. Однак тут філософська думка не набула рівня, властивого для більш розвинених рабовласницьких країн. Ми розглянемо сукупність філософських вчень, що розвивалися в давньогрецькому (з кінця VII ст. до н.е. до початку VI ст. н.е.) і пізніше в давньоримському ( з ІІ ст. до н. е. до початку VI ст. н. е.) суспільствах. Це так звана антична філософія ( від лат. antiguitas – давнина, старовина). Саме тут виробляється стиль філософствування та проблематика, які визначили подальший розвиток любомудрості на європейському континенті. Філософія античного світу виростає з міфології та епосу греків, що відбилося на її розвитку. Основні характерні риси цієї філософії такі:

наявність у ній значної кількості міфологічних та епічних образів;

присутність елементів антропоморфізму (наділення предметів і явищ природи  зовнішністю і фізичними властивостями людини);

наївний пантеїзм, тобто ототожнення богів з силами природи;

пов’язування природних процесів з моральною проблематикою і оцінка їх у категоріях “добра”, “зла”, “справедливості”, “блага” та ін.;

пошуки першопочатку всього існуючого, що пізніше в новоєвропейській філософії постане як проблема субстанції.

Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей, тобто з філософського осмислення природи. Грецькою мовою слово “природа” звучить як “фізис”, тому таку філософію називали “фізичною”, а філософів цього періоду “фізиками”. Вони інтуїтивно формували субстанціональну модель світу за допомогою з’ясування першопричини усього сущого як основи, суті.

Біля джерел формування натурфілософії стояла мілетська школа (м. Мілет, Мала Азія, VII ст. до н. е.). Її засновником був Фалес (біля 624–547 р.р. до н. е.), а його послідовниками  Анаксімандр (610–546 р.р. до н. е.) і Анаксімен (585–525 до н. е.). Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають усі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим, вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, що існує завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизначений початок, який він назвав "апейрон”,  Анаксімен прийняв за першооснову повітря

Тема 3: «Некласична та сучасна Європейська філософія»

Щоб зрозуміти місце і суть некласичної(посткласичної) європейської філософії нашого часу - а вся філософія нашого часу є некласичною - підійдемо до неї спочатку історично.

Основи європейської філософії закладено в античності стародавніми греками.

Особливості цієї філософії полягали в тому що вона:

1. Розмежувалась з релігійним світоглядом; поступки релігійному світогляду або змішування з ним завжди йшли на шкоду філософії, були, фактично, відступом назад,вульгаризацією власне філософії.

2. Основними і виключними проблемами філософії були кардинальні проблеми Онтології, Гносеології, Натурфілософії, Антропології,  Соціології, Аксіології, Футурології. З перерахованих проблем окремі філософи для своїх рефлексій обирали свої теми, а одиниці з них намагалися розглянути всі ці проблеми та свої відповіді на них привести в цілісну систему. Ці проблеми філософії Кант визначив як відповідь на такі чотири питання: 1. Що я можу знати? 2. Що я повинен робити у відповідності з моїми знаннями? 3. На що я можу сподіватися?  І, нарешті, 4. Що таке людина і в чому смисл її життя?

3. Філософія завжди давала людям раціональні знання, тобто довала інтелектуальні пояснення та аргументі на виправдання своїх світоглядних положень, апелювала до розуму, давала логічні пояснення навіть в тому випадку, коли  сама апелювала до ірраціоналізм та містики. Філософія завжди була формою и продуктом, як казав Дж. Локк, раціональних рефлексій, а не містичного прозріння чи надприродного одкровення; була продуктом інтелектуальним, логічно доказовим.

4. Європейська філософія проростала на ґрунті попередньої, аж до античності, філософської думки, не відкидала її, як то кажуть, з порогу, а, навіть критикуючи,  розвивалась в її рамках.

5. В своєму розвитку європейська філософська думка пройшла ряд історичних етапів. Кожний історичний етап  започатковувався ще в надрах попереднього і в свою чергу закінчувався лише тоді, коли вичерпував себе і в той же час давав основу появі та розвитку етапу наступного. Таким чином в еволюції європейської філософської думки від Гесіода аж до Маркса ми бачимо реалізацію діалектики протилежності та органічної єдності категорій історичного та логічного.