Механізм дихання.

Рух повітря в дихальних шляхах обумовлено роботою дихальних м’язів. До основних з них відносять діафрагму, зовнішні і внутрішні міжреберні м’язи і м’язи черевного преса, що забезпечують дихальний акт при спокійному диханні.

Вдих відбувається внаслідок зростання негативного тиску в порожнині грудної клітки у зв’язку зі збільшенням її обсягу при опусканні діафрагми, піднятті ребер і розширенні міжреберних проміжків в результаті скорочення діафрагми і зовнішніх міжреберних м’язів. Розслаблення цих м’язів створює умови для видиху, який відбувається частково пасивно (під впливом еластичної тяги розтягнутих легенях і в зв’язку з опусканням ребер під вагою грудної стінки), частково внаслідок скорочення внутрішніх міжреберних м’язів і м’язів черевного преса. При утрудненому і посиленому диханні в здійсненні дихального акту можуть брати участь допоміжні м’язи (шиї, а також практично всі м’язи тулуба).

В умовах основного обміну у здорових дорослих людей частота дихання становить 12-16 р. за 1 хв.

Алгоритм оцінки дихання і відновлення прохідності дихальних шляхів

(Сектор укриття, сектор евакуації)

Як тільки завершили контроль кровот

Допомога повинна надаватися з найменш агресивної процедури до найагресивнішої.

Причинами непрохідності дихальних шляхів можуть бути: наявність сторонніх (твердих або рідких) тіл в трахеї чи бронхах; механічне здавлення гортані; набряк гортані або глотки; спазм голосових зв’язок (ларингоспазм) чи їх ушкодження; западіння язика, язичка, м’якого піднебіння; пухлини гортані та носоглотки, парези голосових зв’язок. Перед початком контролю за прохідністю дихальних шляхів розстібають стискуючий одяг на потерпілому, виймають знімні зубні протези. При наявності сторонніх тіл у порожнині рота і гортані їх видаляють. Тверді сторонні тіла усувають пальцями, обмотавши їх хустинкою, марлею, рушником. Рідини (аспіровану кров, шлунковий вміст, воду) видаляють створенням дренажної позиції. Тіло потерпілого розміщують обличчям вниз так, щоб голова знаходилася нижче грудної клітки (маленьких дітей можна підняти за ніжки вниз головою). Сторонні тіла з гортані можна попробувати видалити: постукуванням по спині основою долоні в міжлопатковій ділянці; енергійними стисканнями грудної клітки, обхопивши її обома руками на рівні нижньої третини грудини; стисканням верхніх відділів живота нижче мечоподібного відростка обома руками (цей прийом не можна застосовувати у вагітних жінок і дітей). Проте навіть при відсутності сторонніх тіл анатомічні утвори ротоглотки (язик, м'яке піднебіння, надгортанник) стають перешкодою для проходження повітря в трахею, оскільки розслаблені м'язи язика і шиї не можуть утримати корінь язика над задньою стінкою глотки. Щоб підняти язик у правильне положення, застосовують так званий "потрійний прийом", який спрямований на забезпечення прохідності дихальних шляхів – відгинають голову потерпілого максимально назад, висовують (зміщують) нижню щелепу вперед, відкривають рот. Додатково можна під плечі покласти валик із одежі. При підозрі на перелом чи вивих у шийному відділі хребта (при пірнанні на мілководді, дорожніх випадках) не можна розгинати шию в атлантопотиличному зчленуванні. В таких випадках звільнення дихальних шляхів досягається висуванням вперед нижньої щелепи пальцями обох рук реаніматолога. При цьому шию і грудну клітку утримують в одній площині так, щоб не завдавати додаткової травми спинного мозку. При обструкції верхніх дихальних шляхів на рівні гортані чи верхньої третини трахеї (внаслідок наявності стороннього тіла, спазму голосових зв’язок, значного набряку гортані різного генезу, значної ротолицевої травми, перелому перстнеподібного хряща) в невідкладній ситуації допускається створення штучного дихального шляху методом крикотиреоїдотомії чи пункції крикотиреоїдної зв’язки. (В) – виконання штучної вентиляції легень (ШВЛ) Переконавшись, що дихальні шляхи вільні, реаніматор робить глибокий вдих, потім щільно притискається своїми губами до відкритого рота потерпілого (або обхопивши губами його ніс, а у немовлят – і ніс, і рот) і вдуває повітря (500–600 мл для дорослого) в його легені, закриваючи ніс пальцями руки. Штучну вентиляцію легень через ніс виконують у тих випадках, коли тяжко добитися герметизації при проведенні дихання з рота в рот, а також при пораненні губ, порожнини рота, нижньої щелепи. На початку реанімації завжди здійснюється підряд 3-5 глибоких вдихів, а потім переходять на ритм: 1 дихання через 5 секунд (тобто 12 дихань за 1 хвилину), у дітей – до 24-30 дихань за 1 хвилину. Не слід дуже форсовано проводити вдих, бо при частковому перекриванні дихальних шляхів відбувається роздування шлунка, що може призвести до регургітації (пасивного затікання вмісту шлунка у порожнину рота) і аспірації шлункового вмісту в легені. Рухи грудної клітки в такт вдування (контролюється візуально) є ознакою правильного застосування методу. При цьому методі дихання повітря може потрапити в шлунок, що проявляється здуттям епігастральної ділянки. Повітря видаляють обережним натисканням долонею під мечоподібним відростком грудини. Для запобігання регургітації можна застосувати прийом Селліка – натиснути на трахею в місці розташування перстнеподібного хряща в напрямку до хребта (при цьому перекривається отвір стравоходу). При регургітації пацієнта повертають на бік, пальцем звільняють рот і глотку від шлункового вмісту і продовжують реанімацію. Основною ознакою ефективності ШВЛ є рухи грудної клітки на вдиху і видиху. (С) – підтримка штучного кровообігу Реаніматор стає збоку від потерпілого і кладе кисть однієї руки на нижню третину грудини, а кисть другої - зверху, упоперек першій. Правильний вибір точки натискання запобігає виникненню небезпечних ускладнень (перелому грудини, ребер, пошкодження плеври, легень, перикарда, серця). Ритмічними поштовхами проксимальною частиною кисті, не згинаючи рук у ліктьових суглобах, натискають на грудину з метою зміщення її в напрямі до хребта приблизно на 4-5 см у дорослих (на 3-4 см у дітей). Під час масажу серця у дорослих доцільно використовувати не тільки силу рук, але і масу тулуба. Після натискання на грудину руки не відривають від грудної клітки, але і не тиснуть на неї, щоб дати їй можливість відновити вихідний стан. За тривалістю періоди стискання і розслаблення рівні, число стискань грудної клітки повинно бути в межах 60- 80 за 1 хвилину. У дітей до 10 років масаж серця виконують однією рукою з частотою 80 натискань в 1 хвилину, у новонароджених дітей – двома (ІІ і ІІІ) пальцями із частотою 120 компресій в 1 хвилину. Прекордіальний удар – застосовують у осіб старшого віку у випадку, якщо реаніматор безпосередньо спостерігав на моніторі початок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, хоча цей захід має зміст лише в перші 10 секунд зупинки кровообігу. Існує два варіанти цього етапу СЛЦР. При першому – реанімацію здійснює одна людина і після кожних 2-3 вдувань повітря робить 10-15 стискань грудної клітки. При другому варіанті реанімація виконується двома реаніматорами, один із яких виконує ШВЛ, а інший – закритий масаж серця (після вдування повітря робиться 5 компресій грудної клітки). Правильність виконання масажу контролюється реаніматором, який проводить ШВЛ (за наявністю пульсових поштовхів, синхронних із натисканням на грудину). Через кожні 2 хвилини СЛЦР на кілька секунд припиняють, щоб перевірити, чи не з’явився пульс на магістральних артеріях. Якщо реанімація розпочата своєчасно і виконується правильно, то повинні з’явитися ознаки її ефективності – звуження зіниць, відновлення тонусу повік (закривається очна щілина), зміна кольору шкіри і слизових оболонок, поява пульсової хвилі на периферійних і центральних артеріях, поява спонтанних дихальних рухів. Необхідно пам’ятати, що лише вдих потерпілого є ознакою спонтанної вентиляції, а наявність пульсу на великих судинах – адекватного кровообігу. Масаж серця та ШВЛ необхідно продовжувати.

УВАГА! Дивись Алгоритм „Відновлення прохідності дихальних шляхів”.

Не роби спроб відновлення прохідності дихальних шляхів, якщо

поранений притомний і самостійно добре дихає.

Дозволь пораненому перейняти для себе найзручнішу позу, яка найкраще забезпечує прохідність його дихальних шляхів – напівсидячи.

Для того, щоб санітарний інструктор навчився правильно надавати домедичну розширену допомогу, він повинен знати техніку відновлення дихання у пораненого в бойових (секторі укриття) і небойових умовах.

Перевірка реакції пораненого на подразники.

Якщо здається, що поранений непритомний, перевір його реакцію на подразники. Запитай його голосно, але м’яко: „З тобою все гаразд?“ Також обережно струси або поплещи його по плечу. Якщо поранений не відповідає, тобі необхідно укласти його на спину і відкрити його дихальні шляхи.

Розміщення пораненого

Якщо поранений не лежить на спині, уклади його на спину. Це положення дозволить тобі краще оцінити стан пораненого і прохідність дихальних шляхів.

ПРИМІТКА: Цей спосіб перевертання пораненого використовується, щоб мінімізувати можливі подальші ушкодження хребта, у випадку якщо у нього пошкоджена голова, шия або спина.

1. Встань на коліна поряд з пораненим так, щоб твої коліна знаходилися біля його плечей. Між тобою і пораненим повинне залишитися досить місця, щоб ти міг перекотити його до себе.

2. Підніми руку пораненого, яка знаходиться ближче до тебе, і поклади її за його голову.

3. Поправ ноги пораненого так, щоб вони лежали поруч і прямо (чи майже прямо).

4. Поклади одну свою руку під голову і шию пораненого. Цією рукою ти підтримуватимеш його голову, поки його перевертатимеш.

5. Вільною рукою потягни через спину пораненого і вхопися за одяг в районі його пахвової западини.

6. Спокійно і рівномірно потягни пораненого за одяг на себе. Підтримуй голову і шию пораненого на одному рівні з торсом і перевертай його.

7. Переверни пораненого цілком, підтримуючи його голову і шию на одному рівні.

8. Після того, як поранений перевернутий на спину, поклади його руки уздовж тулуба.

ПРИМІТКА: Не залишай пораненого лежати на спині, якщо тобі потрібно залишити його для надання допомоги іншим пораненим. Якщо тобі необхідно залишити пораненого, уклади його в безпечне положення на бік, щоб дихальні шляхи залишалися відкритими.