Медицина Арабських Халіфатів

 

В VII ст. під зеленим стягом ісламу була зібрана велетенська імперія арабів, від Гібралтару на заході до Середньої Азії на сході. Проіснувавши півтора століття, імперія розпалась на окремі халіфати.

 

Араби внесли видатний вклад у розвиток культури і науки, зокрема, медицини. Наука зосереджувалась у товариствах освічених і будинках науки.

 

Араби винайшли так звані арабські цифри, додавши до раніше відомих нуль; започаткували аналітичну геометрію, тригонометрію і алгебру (аль-джабр). В астрономії вирахували географічні широту і довготу. Розвинули хімію, якій дали назву аль-хімія, отримали азотну, соляну кислоти, спирт (аль-коголь), водяну баню, застосували фільтрування. Винайшли перо для писання, водяний і механічний годинники, магнітну голку, збільшувальне скло. Найвидатнішим арабським ученим був Мохаммед-аль-Хорезмі.

Великих успіхів було досягнуто в галузі медицини. Медицина зосереджувалась в приватних лікарнях і медичних школах при них. Аптека, як самостійний медичний заклад, бере свій початок в Арабських Халіфатах.

 

Основоположник ісламу і автор Корану пророк Мохаммед вмістив у священній книзі чимало рекомендацій щодо особистої гігієни та заборони вживання м’яса деяких тварин.

 

До найвидатніших представників арабської медицини належать: Аль-Разі (850–929) та Ібн-Сіна (980–1037).

 

Аль-Разі (Абу-Бакр Ар-Разі, 850-929 рр.) був засновником Багдадської лікарні і медичної школи. Для будівництва лікарні Аль-Разі пропонував розвішувати м’ясо в підходящих місцях і будувати там, де воно найдовше збережеться. Він рекомендував перевіряти в лікарнях прояви хвороб, які не завжди співпадатимуть з описаними, закликав лікарів відкривати нові лікувальні засоби, невідомі раніше. Аль-Разі належить цікавий афоризм: «Той, хто звертається до багатьох лікарів, припускається багатьох помилок».

 

Аль-Разі, який виховав ціле покоління лікарів, провидив значну науково-дослідницьку роботу. Йому належить до двохсот праць:

• 30 томів “ Всеохоплююча книга з медицини”;

• 10 томів “ Медична книга”;

• праця “ Про віспу та кор”;

• “ Медична книга Аль-Манзора”;

• “Патологія”;

• “Для тих, у кого немає лікаря”.

“Всеохоплююча книга з медицини” і “Медична книга” – містять детальний історичний розвитку медицини античності та раннього середньовічча. Тут автор використав досвід своїх попередників – античних, візантійських та арабських лікарів з анатомії, хірургії, терапії, гігієни. Оригінал рукопису зберігається в бібліотеці Ескуріала в Іспанії.

“Про віспу та корь” - учений першим описав діференційну діагностику цих хвороб. Разі для штучного зараження віспою брав вміст пустул і прищеплював його здоровим дітям. Причиною віспи він вважав затримання у матері під час вагітності менструальної крові – отрути, яка вноситься з кров’ю матері в плід, а потім, з ростом дитини, починає бродити і виділяється крізь шкіру у вигляді пустул. Такий погляд на віспу і взагалі на всі висипні хвороби у дітей був властивий багатьом народам. Ці хвороби вважалися неминучими.

“Медична книга Аль-Манзора” присвячена халіфу Аль-Манзору – огляд усієї медицини того часу. Халіф виділив велику суму грошей на будівництво печей та апаратів для алхімічних дослідів. Досліди не вдалися і Аль-Манзор вдарив нагайкою Аль-Разі, що вчений осліп. Учні пропонували вчителеві зробити операцію, але розчарований і збентежений вчений не погодився на операцію, що стало причиною його смерті.

З праць Разі ми дізнаємось, що вже за його часи для перев’язування ран вживалася вата, для швів – нитки з кручених і висушених кишок овець.

 Найвидатніший лікар не лише арабського світу, а й усієї доби середньовіччя — Абу-Алі-аль Хусейн ібн-Абдуллах ібн-Сіна (Авіценна 980-1037 рр.) — народився в аулі Авшан біля Бухари, працював в Бухарі, Хорезмі, Хамадані, Ізфагані.

 

В Хорезмі (999–1014) написав «Канон медицини», який протягом п’яти століть був основним посібником, за яким майбутні медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину.

“Канон” книга перша – теоретичні основи анатомії, фізіології, пат.фізіології.

“Канон” книга друга – опис лікарських рослин, косметичних засобів.

“Канон” книга третя – опис внутрішніх захворювань і їх лікування, акушерство і педіатрія.

“Канон” книга четверта – опис інфекційних захворювань; військова хірургія.

“Канон” книга п’ята – опис отрут і протиотрут, атакож інструкція до виготовлення і застосування.

В Хамадані був візиром хана і запропонував план економічної і культурної перебудови ханства, який складався із таких основних розділів — покращення системи зрошення, запровадження пільг для купців, розвиток освіти, будівництво лікарень, лазень і водогону. Той правитель розумний, вважав Авіценна, який поширює освіту серед підданих.

Коли емір захворів, Ібн Сіна лікував його. Однак той не виконував порад лікаря, відправився у похід і помер. Син еміра наказав ув’язнити лікаря. Авіцена переховувався, але його знайшли і кинули у фортецю. Однак і в неволі він продовжував працювати, списуючи щодня по п’ятдесят аркушів. Тут з-під його пера вийшло чимало глав “Канона лікарської науки”, п’ятитомний твір, який був основним підручником протягом п’яти століть для всіх медичних шкіл не лише Сходу, а й Заходу.

 Теоретичні постулати Авіценни були такими: людина складається із двох субстанцій — тіла і душі; тіло інертне, смертне, душа активна і безсмертна; медицина має служити людині; це наука про будову людського тіла, необхідна для того, щоб зберігати здоров’я або вертати втрачене. В потрактуванні причин захворювань Авіценна розвивав погляди Гіппократа. Основними причинами він вважав шкідливості клімату і місцевості, шкідливості харчування, надмірну працю, конституцію тіла і душевні потрясіння. Для ілюстрації впливу останніх проводив такий дослід: зачиняв у двох клітках по ягняті. Обом давав добру їжу, але біля однієї з кліток прив’язував вовка. Ягня, що мало вовка за сусіда, незважаючи на добру їжу, чахло і здихало.

 

Авіценна вважав, що дія ліків залежить від таких факторів: ясного розуміння, чому саме ці ліки призначаються, стану хворого, доброякісності ліків, правильної дози та місця введення ліків.

 

Авіценна першим поставив діагноз цукрового діабету, відмітивши у хворих підвищений апетит, спрагу, поліурію і солодку сечу, яку куштував на смак. Застосовував уринотерапію. Описав клініку виразки шлунка, сибірської виразки, розробив техніку трахеотомії, літотомії, екстирпації пухлин, кровопускань. Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер і ліки від подагри.

 

Серед пізніших лікарів слід згадати Аль-Букакіса — хірурга-експериментатора, що запропонував багато хірургічних інструментів, увів у практику припікання ран кип’ятком або розпеченим залізом, що використовувалось протягом століть.

 

Араби, як і Візантія, зберегли науковий спадок давніх Греції та Риму та передали його Західній Європі. Будучи родоначальниками алхімії, вони передали її здобутки в ту ж Європу разом з багатьма ліками на хімічній основі.