Феноменологія поч. Хх ст.

Завдання:

• Розкрити сенс предмета, що затемлений різними думками, оцінками, словами

• Виявлення граничних характеристик і основ пізнання людського існування і культури

• Рефлексія свідомості щодо своїх актів і щодо їх змісту

Позитивізм – як форма філософії проходить у своєму розвитку ряд етапів – позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, хоча їхні вихідні ідеї лишаються майже незмінними.

Основні ідеї позитивізму сформовані Огюстом Контом (1798-1857). Вся попередня філософія, на думку Конта, орієнтувалася на теологічні і метафізичні питання і тому ніколи не була науковою. Вона націлювалась на осягнення “внутрішньої природи речей”, на пошуки перших і кінцевих причин, смислу життя і тому подібних характеристик, які не підлягають безпосередньому спостереженню. Саме тому попередня філософія є химерою, невиразною, нереальною. Завдання полягає в тому, щоб створити нову “позитивну” філософію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично, за допомогою спостережень. Подібні ідеї розвивали Стюарт Мілль і Герберт Спенсер.

Неопозитивізм – виробляє методику за допомогою якої можна було б розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – верифікація. Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами (перевірка понять, образів, висловлювань з реальною дійсністю). Якщо виявляється що не можливо зіставити якогось твердження з фактичними даними, то воно вважається позбавленим смислу і від нього потрібно звільнитися. Таким чином, функція філософії полягає в поясненні діяльності людини в мовному світі. Згідно з такою логікою безглуздо говорити: "є матерія", "нема матерії", "матерія первинна", "свідомість вторинна" чи запитувати: "Є Бог?" тощо.

Всі можливі постулати поділяються на:

• Безглузді, які не підлягають верифікації

• 2. Осмислені, але не піддаються зіставленню з чуттєвим досвідом, отже «метафізичні»

• Висловлюванння, які безпосередньо чи опосередковано можна зіставити з чуттєвими даними, отже верифікувати.

Однак при застосуванні верифікації виявилася практична неможливість зіставити твердження з фактами. Адже події, про які ми твердимо якщо вони відбувались навіть дві секунди тому, зараз вже не існують: вони залишилися в минулому. Ніяк не можна, виявляється, щось твердити про майбутнє, оскільки фактично воно ще не існує. Все це спричинило крах принципу верифікації.

Крім цього, виявилося неможливим формалізувати мову науки до кінця. Адже у структурі наукових теорій існують метафізичні висловлювання, які не можна перевірити за допомогою принципу верифікації. Усе це спричинило крах принципу "верифікації".

Постпозитивізм – запропонував замінити принцип верифікації на принцип фальсифікації, тобто займатися пошуками таких фактів, які спростовують ті чи ін. положення теорії в цілому. Саме Карл Поппер (нар. 1912) Якщо таких фактів не виявлено, то теорія вважається достатньою, виправданою.) стоїть біля витоків новітніх постпозитивістських течій. Тим самим Поппер перетворює позитивізм на своєрідний, так би мовити, "негативізм", адже навіть коли не виявлено фактів, що "фальсифікують" твердження, і останнє визнається придатним для наукового вжитку, воно кваліфікується як "виправдане", а не істинне… Таким чином, постійно зберігається можливість появи фактів, які, зрештою, сфальсифікують твердження.