Розділ 1 сучасні танці та їх вплив на розвиток людини

1.1 Визначення сучасного танцю та його стилів

Танець – це сукупність виразних і організованих рухів, підкорених загальному ритмові, втілених у завершену художню форму. Він має невичерпні можливості для розкриття думок і почуттів танцюристів. Головне в танці – це втілення його ідейного задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи [4]. Сучасний танець – поняття тимчасове, тобто танець, що на відміну від історико-побутового, виповнюється зараз, у наш час [9]. Танець – це дійовий та приємний засіб фізичного, психічного і духовного розвитку. Під час танцювальних занять багато часу приділяється розвитку гнучкості тіла і загальній фізичній підготовці. Рухи у танці емоційно забарвлені, що підвищує ефективність їхнього впливу на розвиток фізичних можливостей людини. Зокрема класичний танець розвиває виворотність стопи, рухливість тазо-стегнового суглоба, еластичність м'язів, виправляє поставу, підвищує витривалість [2]. Танець стимулює відчуття комфорту і добробуту, допомагає розвитку активності. Інтенсивне фізичне навантаження під час занять хореографією спонукає до виділення ендорфінів, які підвищують настрій. Виразні рухи людини безпосередньо пов'язані з її почуттями та мисленням. Експериментальні дослідження свідчать про те, що існує тісний зв'язок між розвитком рухових здібностей дитини і розвитком її мови та інтелекту. Тому таке важливе значення мають заняття хореографією для формування дитини, особливо у молодшому і середньому шкільному віці. Навчання у хореографічних студіях розвиває не лише спеціальні здібності (гнучкість, вміння втілювати свої почуття у рухах, красиво рухатися й танцювати), а й загальні здібності, які стануть у пригоді для будь-якої творчої діяльності. Основою хореографічної підготовки учнів є вивчення танцювальних вправ класичної системи танцю. Ці вправи послідовні, мають визначену форму, тренують м'язи дітей, надаючи їм легкості, невимушеності рухів [6].

1.2 Огляд різниці між стилями у сучасних танцях

Танцювальна частина світової культури хіп-хоп.

Зародився в Нью-Йорку в 1969 році під назвою «Good Foot», коли Джеймс Браун продемонстрував публіці свій славнозвісний танець «Get on the Good Foot». Споконвічної Батьківщиною танцю є Південний Бронкс ( Bronx ) – один з найчорніших районів Нью-Йорка. Танець швидко набув широкого поширення і вже в 1981 році він перетворився з простого вуличного танцю в конкурсну программу. Хіп-хоп – заснований в чорних кварталах Америки. Техніка танцю і його емоційний настрій висловлювали їх протест проти соціальної нерівності, і носила назву стара школа Хіп-хопу (Old school). Але з часом змінюється все і суспільне становище чорношкірих в тому числі. Сподобавшийся багатьом танець набуває нових рис, даний стиль входить в епоху Нової школи (New school). Так розвивається новий напрямок Хіп-хоп танці – New Style.

New Style. він же Freestyle. Він відрізнявся від старої школи тим, що в нього входили багато рухів інших стилів танців. Він легко уживається з такими стилями як: Break-Dance, Вейвінг і багатьма іншими, запозичуючи у них все нові танцювальні рухи. Численні повороти, невисокі стрибки, кач ​​і навіть верхній брейк. Все це надає виконавцю найширший вибір дій, тому головна зброя танцюриста New Style – вміння імпровізувати. Навчання хіп-хоп танців часто починається саме з New Style, він легко і приємно засвоюватися, весь танець залежить від фантазії, від уміння знаходити нові елементи і поєднувати непоєднуване. Це чистої води Freestyle.

Хіп-хоп обирають сміливі, творчі люди, які цінують свободу і індивідуальність. У цьому танці немає різких рухів руками. Значення має правильна робота ніг і корпусу. Техніка танцю передбачає:

• М’які повороти і стрибки.

• Напівзігнутий корпус та ноги, саме вони формують враження розслабленності.

• Силові елементи, для виконання яких потрібна хороша фізична загартованість і витривалість.

Рухи потрібно не просто вивчити, вони повинні бути автоматичними, щоб легко і бездумно йти під музику. Основою є степ і кач. Вміння чути і почуття ритму, якщо їх немає, прийдуть під час тренувань. Якщо ви навчитеся правильно чути і з'єднувати в одне ціле автоматичні рухи, динаміку музики та індивідуальність, у вас вийде гарний танець, який згодом можна доповнювати складними і незвичними рухами.

Брейк-данс – видовищна танцювальна частина хіп-хоп культури. У перекладі з англійського – ламаний танець. Ділиться на Botton (нижній, брейкинг) і Top (верхній). Перший вельми травмонебезпечний і вимагає хорошої фізичної підготовки. Включає складні акробатичні елементи: обертання на голові, стрибки на руках зі зміною опори, обороти на руках або на одній руці на 360, 720 і більше за градуси, обертання ніг навколо свого тіла з опорою на руки і т.д. Другий більше вимагає розвиненої пластики і артистизму - наприклад, waving імітує хвилі, що проходять по всьому тілу і його окремим частинам, а в такому стилі як king tut між тілом і руками, плечем і передпліччям, передпліччям і зап'ястям дозволені тільки прямі кути [3].

Брейкдансинг – дуже молоде явище, щоб вважати його народним танцем. Крім того, вуличні танці є живою і формою мистецтва, що розвивається, а народні танці в істотній мірі обмежуються традиціями. На початку свого існування брейкдансинг був соціальним танцем, але в останні роки завдяки засобам масової інформації перетворився в танець виконавчий [13].

Мистецтво танця і бою, які суміщені в одне і існують в музичному світі африканських ритмів. Капоэйристи називають своє заняття грою. Учасники гри утворять коло («роду», тобто сонце), грають на музичних інструментах і співають. У центрі роди знаходяться двоє імпровізуючих танцюристів. Їх танець виглядає як плавна нитка рухів, серед яких стойки на руках, голові, «колеса», сальто. Фізичного контакту між танцюристами, як правило, немає, удари руками нетрадиційні (руки використовуються для опори і захисту), ноги часто виявляються вгорі, над тілом. Учасники кола по черзі зміняють тих, що танцюють. З ускоренням музики танець, стаючи все більш динамічним, розвивається до кульмінації [13].

Заквітлий в двадцятому віці, головним чином в Штатах і Німеччині, танець модерн своєю експериментальністю є схожим на сучасне мистецтво і музику. Він з'явився в кінці дев'ятнадцятого століття; його піонери в Штатах – Айседора Дункан (Isadora Duncan), Рут Сен-Дені (Ruth St. Denis), і Тед Шон (Ted Shawn), в Німеччині – Рудольф фон Лабан (Rudolph Von Laban) і Марі Вігман (Mary Wigman). Кожний з цих людей бунтував проти консервативної і поверхневої класики, проти дріб'язковості видовищних танців.

Сен-Дени і Шон створили компанію Денішон (Denishawn Company), яка підвищила інтерес до модерну в США. Їх діяльність дала життя другому поколінню танцюристів і хореографів танця contemporary, серед яких найбільш славнозвісні – Марта Грем (Martha Graham), Доріс Хамфрі (Doris Humphrey) і Чарльз Вейдман (Charles Wiedman). Загальним для всіх танцівників модерна було прагнення за допомогою тіла натхнути глядача і вселити йому нове розуміння танцю.

Модерн фокусує увагу на балансуванні і використанні тіла для створення форми в просторі, класичний балет зосереджений на лініях. Модерн прагне до використання ламаних рухів і асиметричних фігур. У основі цього – атлетизм, а не плавні, легкі риси, властиві балету.

Балет використовує традиційну техніку, в якій є встановлений список рухів і певна назва для кожного па. Модерн же, з іншого боку, майструє танцювальні рухи з повсякденних дій людини, таких як ходьба, згинання або підняття. Незважаючи на те, що число таких рухів обмежене, хореографія модерна і сьогодні прагне до новаторства. Цей напрямок – цілком дітище XX століття. У дослівному перекладі модерн танець - сучасний танець [7].

Бродвей джаз. Сама назва говорить про те, що цей джаз найчастіше можна побачити на Бродвеї. Це і так і не так. Просто саме з підмостків бродвейських театрів зійшло таке поняття, як "мюзикл" і виник свій стиль джазу і техніка рухів (одночасне виконання вокальної і танцювальної партії). Для віртуозного виконання танців у бродвейських постановках використовувалися танцівники з класичною школою. Джаз здобуває риси класичної форми. Це злегка веде убік від імпровізаційно-навмисної волі, властивої джаз танцю споконвічно, але стає одним зі шляхів його подальшого розвитку [3].

Афроджаз – спроба з'єднати джаз сьогоднішній з його африканським попередником. Розходження полягає в тім, що африканський танець несе в собі велике функціональне навантаження і він не настільки віртуозний, як його нинішня інтерпретація.

Самий віртуозний і яскравий напрямок у джаз танці на сьогоднішній день – це флеш. Сама назва – у перекладі "спалах" – говорить про те, що це щось сліпуче. Дивлячись на виконавців цього стилю вражаєшся їхній силовій витривалості і пружності, надзвичайної внутрішній танцювальності, миттєвості переходів танцювальних па, складності танцювальних трюків. Здається, усе тіло підлегле одній задачі – відтанцювати кожну ноту і викинути на глядача максимум енергії.

Однак найбільше джаз у його первісному виді виражений у "стритджазі". Вуличний джаз перетерпів найменше змін. Усі сучасні молодіжні напрямки: брейк, реп, хаус і колишні раніше твіст, чарльстон, шейк, бугі-вугі і багато інших танців-одноденок – це нащадки джазу і джазових з'єднань з історико-побутовим танцем [14].

Ще одне відносно молоде на сьогоднішній день напрямок – соул. Це назва відома серед вокалістів і в танцювальній його частині відрізняється великою кількістю різних рухів на одиницю темпу, виконуваних дуже м'яко без видимої напруги. Рух при всій складності виконуються з максимальним розтягуванням їх у часі. З однієї сторони максимальна кількість рухів на одиницю темпу, з іншої – уповільнення їхнього виконання за рахунок мінімуму напруги і створень видимої відсутності складності. Цей стиль у з'єднанні зі стилем "флеш" і при наявності гарної класичної підготовки (зі знанням усіх джазових відмінностей) дає надзвичайно красиву і гармонічну хореографію [13].

Модерн джаз (від фр. modern та англ. jazz) – вид і танцювальна система

сучасної хореографії американо-європейського походження. На сьогодні модерн-джаз як танцювальна система поєднує в собі певні сучасні техніки танцю: техніку М. Грехем – стиснення та розширення (contraction & release), техніку Д.Хамфрі та Х.Лімона – підйоми та падіння (suspend – recovery), техніку М.Каннінгема – спіралі та твісти (spiral, corkscrew turn), техніку К.Данхем, Дж.Коула, Г.Джордано, М.Метокса, Р.Одумса, Б.Феліксдала – використання пози „колапсу”, ізоляція та поліцентрія, поліритмія. мультиплікація, координація, імпульс і управління, побудова уроку з модерн-джазу, який складається з розігріву (warm-up), ізоляції (isolation), партеру (par terre), адажіо (adagio), кросу (cross-moverments, jumps, turn), комбінацій та імпровізацій [16]. У танці модерн виділяється явна спроба виконавця збудувати зв’язок між формою танцю і своїм внутрішнім станом. Більшість стилів танцю модерн сформувались під впливом якоїсь чіткої філософської думки і певного світосприйняття. Матір’ю модерного мистецького танцю вважають Айседору Дункан (Isadora Dunkan), проте вже в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. починається нова доба у мистецькому світі Європи, з’являються мистецькі індивідуальності, вони оголошують війну „академізмові», що став синонімом догматизму і закостенілості, і всі вони шукають нових шляхів, і засобів мистецького прояву. Тоді з’явилась на сценах Європи і Америки американка Люї Фуллер (Loie Fuller), яку слід називати творцем нового сценічного танцю. Танець був повним вільної уяви, Люї Фуллер, загорнута повністю у звої шовкової матерії, малювала в просторі танцювальні лінії, ілюміновані світлом і кольором, що було до деякої міри аналогічне тогочасному імпресіоністичному малярству. Її танці не мали визначеної теми, вона танцювала те, що в дану хвилину підказувала їй уява і настрій, і тим вона наближалася до сьогодні відомого безпредметного мистецького танцю – імпровізація (контактна імпровізація) [7].

Контемпорарі (від англ. contemporary та фр. contemporain) – вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. На сьогодні контемпорарі є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. Термінологія – головним чином, французька, другорядна – англійська. Урок складається з розігріву (warm-up), вправ біля станку (exercises sur la barre), вправ на середині (exercises dance le centre), швидкої частини та стрибків (allegro & sautes), комбінацій (combinations). Важливим чинником у цьому виді є часте поєднання вправ на дрібну техніку та велику амплітуду, поєднання рухів par terre зі стрибками (petit et grand saute) [9].