Список використаних джерел

1. Дорошенко О.Ю. Дисперсно-армований бетон – надійний та ефективний матеріал для транспортного будівництва (продовження) // Транспортное строительство Украины. – 2007. – № 5. – С. 16 – 20.

2. Рабинович Ф.Н. Композиты на основе дисперсно-армированных бетонов. Вопросы теории и проектирования, технология, конструкции / Ф.Н. Рабинович // Монография. – М.: Издательство АСВ, 2011. – 642 с.

3. Бабич Є.М. Застосування сталефібробетону в дорожньому будівництві / Бабич Є.М., Андрійчук О.В., Ужегов С.О., Шаповал І.В. // Сучасні технології та методи розрахунків у будівництві: збірник наукових праць. Випуск 4. – Луцьк, 2015. – С. 3 – 9.

4. Бабич Є.М. Використання сталефібробетону для дорожньо-транспортних споруд / Є.М. Бабич, О.В. Андрійчук, І.М. Ясюк // Містобудування та територіальне планування. Науково-технічний збірник. – К., КНУБА, 2014. Випуск № 54. – С. 33– 41.

5. Дворкін Л.Й. Розрахунок складу бетону зі сталевою фіброю / Л.Й. Дворкін, О.Л. Дворкін, В.В. Житковський // Бетон и железобетон в Украине: Научно-технический и производственный журнал – Полтава: ПЦНТІЕ 2010, – Випуск 2(54). – С. 2–4.

УДК: 620.2

Байдакова І.М.

к.т.н., доц. кафедри товарознавства непродовольчих товарів,

Полтавський університет економіки та торгівлі

Формування національної концепції управління якістю

Сучасний стан конкурентоспроможності вітчизняних підприємств [1] свідчить про те, що вони працюють в умовах: по-перше, обмежених сировинних, фінансових, технічних і трудових ресурсів; по-друге, невирішених соціально-трудових проблем (високий рівень ручної праці, не привабливі, важкі та шкідливі умови роботи); по-третє, низького рівня якості менеджменту, організації виробництва, нормування праці та обліку витрат; по-четверте, низької купівельної спроможності населення; по-п'яте, низької конкурентоспроможності частини підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках. У зв'язку з цим посилюється значення вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на теоретико-методологічному рівні.

У дослідженнях вчених аналізувалися різні аспекти забезпечення конкурентоспроможності підприємств [2]. Проте в сучасній економічній літературі не існує єдиного підходу до формування системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств, а також відсутні теоретичні розробки, які б враховували особливості досягнення конкурентоспроможності підприємствами різних галузей. Набуває вагомого значення вирішення цієї проблеми безпосередньо на рівні підприємств окремих галузей шкіряно-взуттєвій промисловості, зважаючи на специфічні особливості та світові тенденції її функціонування. Саме шкіряно-взуттєва промисловість, враховуючи її складний фінансовий стан, необхідність технічних, технологічних, організаційних, соціально-трудових, економічних змін та існуючий низький рівень конкурентоспроможності, потребує системного й комплексного дослідження щодо обґрунтування системи забезпечення конкурентоспроможності підприємств, відсутність якого, в умовах загострення конкурентної боротьби, є однією з ключових причин кризових процесів у підприємствах галузі.

Необхідність докладного дослідження складових і поняття “конкурентоспроможності продукції” пояснюється зростанням відомих і нових вимог споживачів до реалізованої промисловими підприємствами продукції.

На підставі різноманіття факторів, що впливають на підвищення конкурентоспроможності продукції, бажано відмітити складові конкурентоспроможності продукції залежно від виду діяльності, а саме маркетингової, виробничої, економічної, торгової та сервісної.

Реалізація національної політики у сфері якості має здійснюватися з урахуванням стану розвитку вітчизняного ринку, а також динаміки інтеграції української економіки у світову, а національного ринку – в світовий. З огляду на це необхідно розробити плани першочергових заходів, спрямованих на реалізацію завдань стратегічного характеру.

Кожен центральний орган виконавчої влади повинен формувати свої завдання і розробляти стратегію дій, що випливають із концепції національної політики України у сфері якості, і бути спрямованим на їх реалізацію, а також вносити відповідні доповнення і зміни в документи, які визначають функції органу.

Держава повинна сприяти розвитку та вдосконаленню систем підтвердження відповідності як законодавчо регульованій, так і в нерегульованій сфері. При цьому особливу увагу слід приділяти сертифікації систем якості як найбільш об’єктивній оцінці ефективності їх функціонування на підприємствах.

Оскільки наявність сертифікатів на системи якості є важливим чинником забезпечення конкурентоспроможності товарів та послуг, а в деяких випадках – обов’язковою умовою укладання контрактів чи допуску підприємств до участі у тендерах. Необхідно розвивати діяльність, спрямовану на сертифікацію, а також активно домагатися визначення вітчизняних сертифікатів за кордоном. Держава повинна сприяти входженню українських організацій та органів із сертифікації систем якості до міжнародних та регіональних союзів і угод, а також акредитації українських органів із сертифікації за кордоном.

Впровадження ефективних систем якості потребує високого професіоналізму, опанування сучасних методів і способів управління якістю з боку керівників усіх рівнів. Тому необхідно запровадити систему безперервної підготовки та перепідготовки спеціалістів у сфері якості. Рух за якість і досконалість в Україні можна активізувати шляхом законодавчої та нормативної його підтримки. При цьому законодавчі та нормативні акти у сфері якості мають бути гармонізовані з відповідними міжнародними та європейськими актами з урахуванням передових досягнень вітчизняної науки і техніки.

З іншого боку, Україна повинна намагатися брати участь у розробці міжнародних норм, правил і стандартів, які потрібні для її економіки, що сприятиме просуванню нашої держави на європейський та світовий ринки. Держава повинна активно підтримувати та стимулювати ті підприємства й організації, які докладають зусиль до підвищення науково-технічного рівня виробництва і якості своїх товарів, а також до вдосконалення систем забезпечення якості й управління якістю. Щоб заручитися державною підтримкою, підприємствам доцільно залучати інвестиції, надавати кредити, здійснювати бюджетне фінансування через національні та державні програми.

Визначаючи підприємства та організації, яким буде надано державну допомогу, доцільно керуватися спроможністю їх протягом періоду надання державної підтримки забезпечити належний рівень якості та досконалості, що відповідає національним інтересам України. Національні, державні та регіональні цільові програми повинні включати чіткі завдання щодо забезпечення необхідного рівня якості товарів та послуг, а також створення на підприємствах сучасних ефективних систем управління якістю.

Для підприємств та організацій, що освоюють та випускають конкурентоспроможну продукцію, а також виконують роботи, спрямовані на поліпшення якості в інтересах України, доцільно створювати відповідні правові, економічні, соціальні й організаційно-технічні умови, в тому числі впроваджувати пільгові кредитно-фінансовий і податковий режими, які б сприяли якнайшвидшому розв’язанню завдань щодо системи менеджменту якості (СМЯ).

Розробку і впровадження системи менеджменту якості (СМЯ) як проекту можна розділити на наступні проектні етапи: утворення організаційної структури і виділення інших необхідних ресурсів СМЯ; складання вимог до СМЯ; встановлення фактичного стану СМЯ; складання Комплексного плану проекту СМЯ; виконання інших запланованих заходів.