1.1. Поняття «концепт» в системі гуманітарного знання

У сучасному літературознавстві поняття концепт є одним з найбільш дискусійних. Однозначне осмислення концепту неможливе, так як проблемне поле даного поняття охоплює широкий спектр наук. У XX столітті концепт є невід’ємною одиницею наукової області лінгвокультурології, лінгвокогнітології, психолінгвістики та ін., що додає йому нові змістові категорії. Літературознавчий дискурс не є виключенням. Сьогодні концепт у літературознавстві – це не тільки індивідуально-авторське психічне утворення, концепт є елементом національної художньої традиції, національної художньої картини світу. Даний термін існує у просторі між художнім текстом та свідомістю носіїв культури, які сприймають текст. Слід зазначити, що більш детальне вивчення терміну може стати ключем до розуміння творів світової літератури та їх місця в національній концептосфері.

Щоб зрозуміти значення концепту у літературознавстві, перш за все, необхідно розглянути генезис даного терміну.

Питання про виникнення та природу концепту постає ще за часів П’єра Абеляра. Концепт – це термін, який з одного боку має дуже довгу історію існування, а з іншого отримав друге дихання у гуманітаристиці.

Виникнення категорії концепту (лат. Conceptus – поняття) історично відноситься до латинської мовної традиції в працях середньовічних філософів. П’єр Абеляр, Іоанн Солберійський, Гілберт Порретанський, Фома Аквінський використовували поняття концепт у своїх працях та забарвлювали його своїм, специфічним розумінням. Найбільш розгалужене визначення концепту надав П’єр Абеляр, виокремивши його, як форму «охоплення» змісту, «сукупність понять замкнутих в сприймаючій мову душі» та «зв’язування висловлювань в одну точку зору на той чи інший предмет при визначальній ролі розуму, що перетворює висловлювання в думку, яка лине до Бога» [46, с. 41]. В якості основної ознаки концепту Абеляр виділяв його визначення індивідуальною свідомістю, що лягло в основу трактування концепту, як максимально суб’єктивної форми охоплення змісту. Але це трактування розглядається у контексті філософії, де концепт постає у формі подвійного існування універсалій як у самих речах, так і в свідомості людини. Концепт розглядався в контексті комунікації між людьми та Богом. Вважалось, що у даній взаємодії концепт – це Сутність.

У більш пізні епохи концепт почав розглядатися з точки зору культурологічного напряму, когнітивного та лінгвістичного. З’являється багато точок зору, які не суперечать одна одній, а тісно пов’язані між собою, та завдяки яким є можливість збагатити бачення даного поняття. В порівнянні з філософським, психологічним, лінгвокультурологічним підходом до вивчення даного поняття, розуміння концепту у літературі все ще досить розмите та недостатньо розроблене. Тому що у літературі «поняття» концепт вживається в іншому фокусі, воно є ефемерним та не часто застосовується з науковою суворістю.

До сьогодні немає чіткого та сталого визначення концепту, це пояснюється багатогранністю та неоднозначністю рамок у котрі входить термін. Дослідження концепту – є дуже актуальним серед вчених сучасності. Слід розуміти, що у використанні поняття «концепту» є певна «криза». Вчені не можуть однозначно пояснити, що означає даний термін, та інтерпретують його по-своєму.

Такий різнобічний підхід до визначення концепту обумовлений тим, що не існує достатньо розробленої диференціації між термінами «концепт», «поняття», «слово» та «значення», які є схожими між собою явищами. Подібні аспекти концептології – є центральними та найбільш дискусійними. Крім того, проблемними вважаються питання структури, класифікації, а також типології концепту. Полеміка розгортається навколо методики опису концепту. Протягом останніх десятирічь термін концепт став одним із найпопулярніших та найпоширеніших у різних гуманітарних науках, у зв’язку з цим відбулося багато змін у розумінні даного дискурсу.

Дослідники дуже часто звертаються до проблемних та дискусійних питань, які пов’язані з поняттям концепту, але масштабних робіт відносно мало. Серед авторів, які залишили свій внесок на шляху до розкриття проблемних сторін терміну слід зазначити одну з центральних праць у дослідженні концептології «Когнітивна лінгвістика» З. Д. Попової та І. А. Стерніна, де детально описуються конкретні методи досліджень. Також неабиякий внесок у вивченні концепту належить С. О. Аскольдову, Д. С. Лихачову, Ю. С. Степанову, В. А. Масловій, Є. С. Кубряковій та іншим.

Одним з першопрохідців у дослідженнях концепту можна вважати С. О. Аскольдова-Алєксєєва, який в 1928 році сформував поняття концепту, як уявного простору, який заміщає в процесі мислення невизначену кількість предметів, дій, розумових функцій одного й того ж роду [3, с. 267]. С. О. Аскольдов – родоначальник самої ідеї, його праці стали джерелом для роздумів наступних поколінь дослідників. С. О. Аскольдов розглядав концепт з лінгвістичної точки зору та стверджував, що над проблемою концепту замислювалися ще з давніх часів, але ніхто не торкнувся його центральної складової. Він вважав, що, найбільш важливою функцією даного феномену є заміщення. Тобто концепт може замінювати, як реальні предмети, так і лише деякі його сторони чи реальні дії. Що цікаво, вчений у своїх працях розмірковував про існування різних підходів формування концепту – він вирізняє, те що концепт може трактуватися і як «суто розумове формування», і як частина об’єктивної дійсності, може підкреслювати спільні риси, або навпаки, його індивідуальність [3, с. 268-269].

Також вагомий внесок у дослідження концепту вніс видатний філолог, мистецтвознавець та академік Д. С. Лихачов, який приймав точку зору свого попередника, але на відміну від нього уточнював, що концепт існує не для самого слова, а для його словарного значення. Він виділив алгебраїчне значення концепту, тобто, охопити усі дефініції слова у всій його складності неможливо, адже людина може по-різному інтерпретувати його, в залежності від освіти, особистого та культурного досвіду, приналежності до певної середи, спеціалізації та інше. Чим яскравіші знання та навички людини, тим багатше будуть значення слова та концепти цих значень. Відповідно, чим мізерніші знання, тим бідніше та однозначніше буде виглядати концепт. Академік у своїх працях писав, що концепт – це розумове утворення, котре замінює в процесі мислення невизначену кількість предметів одного і того ж самого роду та є результатом зіткнення словникового значення слова з особистим і народним досвідом людини. У кожної людини існує своє коло асоціацій та відтінків значення та у зв’язку з цим свої особливості в потенційних можливостях концепту. Концепти з’являються у свідомості людини, як наслідки мовного досвіду, безпосередньо поетичного, прозаїчного, наукового, соціального, історичного. Також дане поняття полегшує спілкування, тому що розширює значення слів, залишаючи можливість домислюванню. Крім того, Д. С. Ліхачов маркував його індивідуальну та одночасно національну природу, концепт знаходиться між широкими можливостями, які дає йому функція заміщення, але й рамками, які навколо нього встановлює контекст [38, с. 5]. Таким чином, порівнюючи значення слова та концепт, дослідник наділяв останній більшим семантичним об’ємом, ставлячи його наповнення в залежність від культурного потенціалу особистості, мовленнєвої ситуації та контекстуальних умов.

Подібна точка зору прослідковується у роботах доктора філологічних наук О. С. Кубрякової, вона зауважує, що концепт – це одиниця ментальних та психічних ресурсів нашої свідомості і той інформаційної структури, котра відображає знання та досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку, усієї картини світу, яка відображена у людській психіці [31, с. 328]. Концепт позначає різносубстратні одиниці оперативної свідомості, якими є образи, поняття. Також, дослідниця вважає, що концепт виявляється «парасольковим» терміном, який «покриває» предметні області декількох наукових векторів: в першу чергу когнітивної психології та когнітивної лінгвістики, які займаються проблемами мислення та пізнання, зберігання та переробки інформації, а також лінгвокультурології [30, с. 58].

Якщо відштовхуватись від думки А. Вежбицької, яка одна із перших визначила концепт, як об’єкт зі світу «ідеальне», який має ім’я та відображає культурно-обумовлені представлення людини про світ «дійсності» [72, с. 74]. На рівні мовлення життєва ситуація та контекст дозволяють людині усвідомлювати, яке зі значень слова заміщує концепт, вона його співвідносить зі словом та виділяє «концепт-мінімум», який характерний рядовому носію певної мови та «концепт-максимум», який має на увазі повне володіння змістом слова.

Багато праць було ініційовано завдяки академіку Ю. С. Степанову. Він приділив багато уваги дослідженню культури, а основним елементом культури на думку вченого є духовна культура, яка представлена у вигляді концептів. Дослідник стверджував, що концепти – це ментальні утворення, які наскрізь пронизують людину, такі собі згустки культури, які знаходяться в свідомості людини. Також вчений приділив багато уваги розмежуванню термінів «поняття» та «концепт». На думку Ю. С. Степанова поняття – це термін, який найчастіше вживається у сфері логіки та філософії для того щоб описувати найбільш вагомі ознаки предмету, на відміну від концепту, який є основним терміном у нашому словнику та за допомогою якого звичайна рядова людина може увійти в культуру, а в деяких випадках і вплинути на неї. Іншими словами концепт – це тонка плівка цивілізації.

В. І. Карасик, який також вивчає поняття концепт, визначає його як первинне культурне формування, вираження об’єктивного змісту слів, які мають сутність і завдяки цьому транслюються у різні сфери людської діяльності та виділяє його наступні ознаки: понятійно-змістовий, асоціативно-образний та оціночний. Вчений особливу увагу приділяє концептам, які відносяться до культури, як сукупності людської діяльності у всіх життєвих сферах. Згідно з В. І. Карасиком даний термін складається з трьох аспектів, по-перше – це його понятійна сторона, до складу якої входять означення, опис, дефініції, ознаки та порівняльні характеристики по відношенню до інших концептів, або їх рядів. По-друге, образна сторона, яка включає в себе слухові, зорові, смакові тактильні особливості предметів, феноменів, подій, які існують у пам’яті та уявленні людини. Та його ціннісна сторона, яка детермінує важливість концепту для людини та суспільства. Отже В. І. Карасик, притримується думки, що концепт – це ментальне утворення, яке формується на базі понятійно-ціннісної ознаки та яке містить образну та поведінкову складову.

Що стосується лінгвіста І. А. Стерніна, то він вважає, що концепт – дискретне ментальне утворення, що є базовою одиницею розумового коду людини, володіє відносно впорядкованою внутрішньою структурою, являє собою результат пізнавальної (когнітивної) діяльності особи і суспільства та несе комплексну, енциклопедичну інформацію про відображуваний предмет чи явище, про інтерпретацію даної інформації суспільною свідомістю і ставлення суспільної свідомості до даного явища чи предмета [62, с. 258]. Свідомість тісно пов’язана зі статичним аспектом, а розумовий процес з динамічним, тому що саме у результаті мислення виникають образи та концепти.

З точки зору В. А. Маслової концепт – це семантичне утворення відзначене лінгокультурною специфікою і тим або іншим чином характеризує носіїв певної етнокультури. Але в той же час – це певний квант знання, який відображає зміст усієї людської діяльності [41, с. 36]. Дослідниця вважала, що концепт включає в себе емоції, національні образи, асоціації, які входять до відповідної культури. Він виникає згідно зі змістом слова, і відповідно виникає конфлікт між словарним значенням та персональним або колективним досвідом. У своїх пошуках В.А. Маслова вказує на культурні концепти, які є найбільш важливими для лінгвокультурологічного аналізу тексту.

Отже, розглянувши лише деякі з роздумів вчених стосовно поняття концепту стає зрозумілим, що визначень концепту дуже багато, але однозначного тлумачення у науці на сучасному етапі розвитку немає, але цей термін став невід’ємною частиною сучасного мовознавства, культурології та інших дисциплін. Кожний вчений виділяє свої риси даного терміну, проте у всіх визначеннях можна простежити загальні риси: концепт невід’ємно пов’язаний з культурою, є елементом людської свідомості, будучи результатом розумової діяльності та обов’язково залежить від досвіду людини та її знань про світ.

1. 2. Концептосфера як складова частина культури

Г. Мерфі в своїй монографії дав дуже метафоричне визначення концепту, він пояснив це поняття, як «клей», котрий міцно скріплює наш ментальний світ. Дослідник вважає, що концепти втілюють більшість людських знань про світ, розказуючи про те, що собою представляють предмети, котрі знаходяться навколо людини, та які властивості вони мають [81, с. 1].

Жодний концепт не може існувати ізольовано: він стає частиною іншого концепту, котрий в свою чергу входить в склад третього і так далі. Коли концепт стає частиною єдиної системи, він постійно зазнає різноманітних модифікацій та уточнень зі сторони інших концептів і в свою чергу впливає на них.

У зв’язку з вищезазначеним не менш захоплюючою темою для дослідження є визначення поняття концептосфери. Це поняття має конкретного автора, академіка Д. С. Ліхачова, який писав, що концептосфера – це сукупність концептів нації, вона утворена усіма потенціями концептів носіїв мови. Цей термін допомагає зрозуміти, чому мова є не просто засобом спілкування, але й певним концентратом культури нації та її втіленням у різних верствах населення, чи навіть окремої особистості [39, с. 278].

І концепти, і відповідно концептосфера – сутності ментальні. Сучасні наукові дані переконливо підтверджують реальність існування концептосфери, а саме реальність мислення, яке не спирається на слова (невербальне мислення).

Необхідно також вказати на те, що концептосфера має, очевидно, досить упорядкований характер. Концепти, які формують її, по окремим своїм ознакам вступають в системні відносини подібності, відмінності та ієрархії з іншими концептами. Таким чином, концептосфера – це упорядкована сукупність концептів народу, інформаційна база мислення.

Необхідно зазначити, що свою концептосферу має кожен окремий концепт в силу своєї багатозначності та залежності від суб’єктивного досвіду людини, яка його використовує. Але в той же час концептосферу має і окрема культура. У цьому випадку вона представлена сукупністю концептів, які породжують змісти, котрі складають при їх зближеності нові сенси для характеристики буттєвості того чи іншого феномену.

Концептосфера народу ширша за семантичну сферу, яка представлена значенням слів мови. Чим багатше культура нації, її фольклор, література, релігія, наука, історичний досвід, мистецтво, тим багатша концептосфера народу [38, с. 4]. Д. С. Ліхачов, перший, хто ввів у науковий лексикон слово концептосфера, пов’язує цей термін з аналогічним поняттям В. І. Вернадського «ноосфера» і «біосфера». Слово «сфера» (від грецького sphaira – шар) означає: 1) шар та його внутрішню поверхню, 2) простір, який знаходиться у межах чого-небудь, 3) область фізичного та духовного життя, діяльності, 4) суспільне оточення, середа, стан, 5) у математиці – замкнута поверхня всі точки якої однаково видалені від центру; поверхня шару [8, с. 1294]. Символ шару – повнота. Тобто повсякденна сема поняття «сфера» є «кулеподібна форма», центральна «простір», «оточення» та периферійна «схожість із земним шаром».

Якщо приміряти це поняття до духовного життя людини, тобто до культури та мови – воно буде метафоричне: сфера оформлює кулеподібний простір, в котрому людина створює матеріальні та духовні культурні цінності, в тому числі і мовленнєві засоби. Поняття концептосфери допомагає зрозуміти чому мова являється не тільки засобом комунікації, але й своєрідним концентратом культури нації.

Концептуальна сфера мови постійно збагачується, якщо є гідна ї література та культурний досвід. Тому дуже важливу роль у створенні концептосфери грають працівники пера. Навіть назва художнього твору, через своє значення породжує концепти.

Зіставлення семантичних просторів різних мов дозволяє побачити загальнолюдські універсалії та в той же час виявляє специфічне, національне, а потім групове та індивідуальне в наборі концептів та їх структуризації.

Концептосфери різних народів мають багато спільного, що забезпечує можливість перекладів з однієї мови на іншу. Проте практика перекладацької діяльності продемонструвала, що в мисленні різних народів існують відмінності не тільки в складі концептів, але й у засобах об’єднання їх ознак одна з іншою. Подібні відмінності виявляються не тільки між концептосферами народів, але іноді між концептосферами соціальних і територіальних угрупувань людей, які говорять на одній мові.

Слід прийняти до уваги точки зору З. Д. Попопої та І. А. Стерніна, котрі під поняттям концептосфери розуміють картину, яка формується в результаті безпосереднього пізнання світу людиною та яка включає як змістовне, концептуальне знання про оточуючу дійсність так і сукупність стереотипних уявлень індивіда, які обумовлюють його світорозуміння та визначають його поведінку в стереотипних ситуаціях. На думку вчених концептосфера – це лише розумова сфера, яка складається із концептів, котрі існують у вигляді розумових картинок, схем, понять, сценаріїв, гештальтів (більш чи менш складних комплексних образів зовнішнього світу), абстрактних сутностей, узагальнюючих різнопланові ознаки зовнішнього світу [54, с. 12].

Варто підкреслити, що багатство мови залежить не тільки від словникового запасу чи граматичних можливостей, але й від стану концептуального світу та сфери, носієм котрої є мова людини та її нації. Вивчення концептосфери мови сприяє більш точному розумінню особливостей культури народу, який розмовляє нею, виявленню особливостей ментального світу того чи іншого етносу, а також дозволяє досліджувати культуру певного народу на різних етапах її становлення. Національна своєрідність мовленнєвої картини світу визначається специфікою змісту концептів. Поглиблення в сутність поняття концептосфери дозволяє краще зрозуміти поведінку, світовідчуття людей, розкрити універсальні, властиві концептосферам усіх народів та національно-специфічні риси.

В свою чергу, художня література дає невичерпні можливості для дослідження культури чи народу у певний історичний період, адже у кращих літературних творах збереглися важливі факти та корінні духовно-моральні цінності народу.

Таким чином, можна зробити висновок, що концептосфера – область образів мислення, які складають знання людини. Семантичний простір мови – частина концептосфери, яка отримала засіб вираження в системі різних мов – слів, поєднання фраз, синтаксичних структур. Чим різноманітніша культура нації, тим багатша концептосфера національної мови, тому дуже багато концептів фіксується саме в текстах культури, в першу чергу, в художніх текстах.