Доходи від індивідуальної трудової діяльності

Визначення таких доходів потребує з'ясування сутності індивідуальної трудової діяльності. Індивідуальна трудова діяльність — це суспільно необхідна корисна діяльність громадян з виробництва товарів і надання послуг, що не пов’язана з трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, установами, організаціями і громадянами, а також із трудовими відносинами всередині колективних сільськогосподарських підприємств Коло тих, хто займається індивідуальною трудовою діяльністю, досить широке. Це працівники, які виробляють різні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники невеликих підприємств, де не застосовується наймана праця (перукарень, майстерень з ремонту побутової техніки тощо), юристи, лікарі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам штатні послуги. Проте не всі кошти, отримані від індивідуальної трудової діяльності, є грошовим доходом. Грошовий доход — це залишок після вирахування з грошової виручки виробничих витрат {амортизація, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт тощо) Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податків самостійно розпоряджається своїм доходом (рис. 118).

Доходи підприємців

Підприємці одержують доход у вигляді прибутку. Розрізняють три види прибутку: обліковий (або бухгалтерський), економічний і нормальний. Перші два види були розглянуті в інших розділах. Нормальний прибуток належить до доходів споживчого призначення. Нормальний прибуток — це доход підприємця, своєрідна винагорода 1 за підприємницьку діяльність Цей вид прибутку відносять до витрат виробництва і визначають за формулою НП = КІ • Н, де НП — нормальний прибуток; КІ — інвестований капітал; Н — середня рентабельність. До функцій підприємця, виконання яких заслуговує на винагороду, належать: виявлення ініціативи щодо виробництва будь-якого товару або послуги, прийняття кваліфікованих рішень з управління підприємством, впровадження інновацій (через виробництво нового виробу або застосування нової техніки).

2. Необхідність та система перерозподілу національного доходу

Досі йшла мова про первинний розподіл національного доходу, в результаті якого утворюються основні доходи, тобто доходи тих працівників, котрі безпосередньо виробляють національний доход. Однак в кожному суспільстві первинний розподіл національного доходу доповнюється його перерозподілом, в результаті якого формуються неосновні (похідні) доходи.

Необхідність перерозподілу національного доходу зумовлена цілим рядом причин, серед яких основними є :

- необхідність концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем;

- існування невиробничої сфери, на утримання якої кошти надходять в результаті перерозподілу доходів;

- необхідність залучення коштів підприємств і населення на суспільні потреби.

Перерозподіл національного доходу здійснюється за допомогою податку, механізму цін, оплати населенням послуг невиробничої сфери і добровільних платежів у громадські організації.

Перерозподіл національного доходу за допомогою цін здебільшого здійснює держава шляхом встановлення верхніх та нижніх рівнів цін для споживачів та виробників певного товару. Проте і самі виробники, передусім монополістичні об’єднання, непозбавлені можливості впливати на рівень цін.

В результаті розподілу та перерозподілу національного доходу формуються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери, які знаходять свій прояв у фонді споживання і фонді нагромадження. Після цього відбувається використання національного доходу на :

- особисте споживання працівників матеріальної сфери;

- особисте споживання працівників невиробничої сфери;

- покриття чистих витрат обігу;

- покриття витрат на оборону;

- розширене відтворення у виробничій сфері та збільшення основних фондів у невиробничій сфері.

Важливим засобом перерозподілу національного доходу є соціальне страхування. Воно включає в себе пенсійне страхування на випадок безробіття, хвороби і нещасного випадку. В країнах з ринковою економікою пенсійне та медичне страхування, а також страхування від безробіття здійснюється головним чином за рахунок відрахувань із заробітної плати і прибутків підприємств. Скажімо, в США і Японії на пенсійне та медичне страхування відраховується 7-7,5% середньої заробітної плати найманих робітників.

В соціалістичних країнах і деяких капіталістичних державах соціальне страхування здійснюється за рахунок суспільних фондів споживання. За допомогою суспільних фондів споживання забезпечується (повністю або частково) задоволення потреб населення в освіті і культурі, охороні здоров’я та житлі, утримання непрацездатних членів суспільства.

Суспільні фонди споживання розподіляються по-різному:

- незалежно від кількості і якості праці (безплатна медична допомога, освіта);

- з врахуванням минулого заробітку і стажу роботи (пенсії, допомоги з приводу тимчасової непрацездатності, безробіття оплати відпусток);

- з врахуванням забезпеченості сімей (пільги малозабезпеченим сім’ям, виплати одиноким матерям).

За формами надання суспільні фонди споживання можна поділити на грошові виплати, натуральні видачі і безплатні послуги.

Джерелами формування суспільних фондів споживання є необхідний продукт і частково додатковий продукт.

Роль та значення суспільних фондів споживання в різних суспільствах різні. Скажімо, в умовах соціалізму їм надається більшого значення, ніж при капіталізмі. Завдяки цим фондам соціалістичне суспільство має можливість не тільки відтворювати робочу силу, але й забезпечувати всебічний розвиток фізичних та духовних здібностей кожного члена суспільства.

Разом з тим суспільні фонди споживання покликані реалізувати ідею рівності і справедливості в суспільстві. Щоправда, в сучасних умовах система суспільних фондів споживання в нашій державі істотно деформована і практично перетворилася в механізм перерозподілу національного доходу в інтересах великого загону управлінських чиновників. Щоб переконатись в сказаному, достатньо порівняти медичні, санаторно-курортні, житлові, комунально-побутові та інші послуги і пенсії, які одержують державні службовці з тими, що їх мають всі інші громадяни.

Для того, щоб суспільні фонди споживання відповідали своєму призначенню, необхідно усунути наявні деформації, зокрема:

- скоротити відмінності у використанні виплат і пільг різними соціальними верствами;

- більше коштів виділяти для соціального розвитку села;

- піднести роль суспільних фондів споживання у розв’язанні демографічних проблем (істотна допомога багатодітним, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку працюючих жінок, будівництво дошкільних дитячих закладів);

- ширше використання суспільних фондів споживання для стимулювання виробничих показників через задоволення потреб у житлі, наданні безплатних путівок у місця відпочинку і таке інше;

- повніше використання суспільних фондів споживання для забезпечення нормальних умов життя пенсіонерів, інвалідів та інших верств населення, які потребують соціального захисту.