Медична біологія. Місце та завдання біології.

Біологія ( від грц. життя + наука) – наука про життя, про загальні закономірності існування і розвитку живих істот: життєві процеси, що в них відбуваються, хід їх життєвизх циклів, взваємозвязок з оточуючим середовищем, походження, історичнийц та індивідуальний розвиток живих організмів. Термін «біологія» був вперше вжитий в 1797 р. німецьким професором анатомії Теодором Рузом. Також видатну роль у створенні біологічних знань відіграли Ч.Дарвін, М. Шлейден, Т. Шванн, Г.Мендель, Т. Морган та інші. Складовою біології є медична біологія – наука про людей, їх походження, еволюцію, географічне поширення, чисельність людських популяцій, структуру в просторі і часі.

Медична біологія – наука про основи життєдіяльності людини, що вивчає закономірності спадковості, мінливості, індивідуального та еволюційного розвитку та морфофізіологічної й соціальної адаптації людини до умов навколишнього середовища у звязку з її біосоціальною сутністю.

Медична біологія вивчає спадковість людини, її генетичну систему, генотипні та індивідуальні відмінності людей, їх екологію, фізіологію, особливості поведінки.

Генетичний апарат клітини забезпечує біохімічні, імунологічні, фізіологічні і морфологічні властивості організму. Взаємодія генотипу і середовища лежить в основі нормального функціонування біологічних систем, зумовлює різні механізми життєдіяльності і в кінцевому результаті здоровя людии. Вивчення патологічних явищ на внутрішньоклітинному, тканиному, органному і системному рівнях сприяє формуванню клінічного мислення, опануванню принципів діагностики і лікувальної тактики практичного лікаря.

2

Визначення поняття життя на сучасному рівні розвитку біологічної науки. Форми, основні властивості та рівні організації живого.

Життя – біологічна форма руху матерії. Життя на нашій планеті існує у вигляді дискретних одиниць – організмів, особин. Кожний організм, з одного боку, складається з одиниць підпорядкованих йому рівнів організації (органів, тканин, клітин. молекул), з другого – сам є одиницею, яка входить до складу біологічних макросистем над організмом (популяцій, біогеоценозів, біосфери в цілому).

У всьому розмаїтті органічного світу можна виділити дві форми – неклітинну і клітинну.

До неклітинних форм належать віруси. Вони проявляють життєдіяльність тільки у стадії внутрішньоклітинного паразитизму. Дуже малі розміри дозволяють їм легко проходити крізь будь-які фільтри. Існування вірусів було доведено в 1892 році російським ботаніком Д.І.Івановським. Зрілі частинки вірусів – віріони або віроспори, складаються з білкової оболонки і нуклеокапсиду, в якому зосереджений генетичний матеріал – нуклеїнова кислота. Одні віруси містять дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК), інші – рибонуклеїнову (РНК).

Вірус являє собою діалектичну єдність живого і неживого: поза клітиною це речовина, у клітині – це істота, тобто він одночасно і нежива речовина, і жива істота. У житті вірусів можна виділити такі етапи: прикріплення вірусу до клітини, вторгнення в неї, латентну стадію, утворення нового покоління вірусів, вихід віроспор.

Описано сотні вірусів, які викликають захворювання у рослин, тварин і людини. До вірусних хвороб людини відносять сказ, віспу, тайговий енцефаліт, грип, епідемічний паротит, ків, СНІД та ін.

Віруси, які пристосувалися до паразитування у клітині бактерій, називаються фагами. Фаги проникаючи у певні види бактерій, розмножуються і викликають розчинення (лізис) бактеріальної клітини.

Клітинні форми життя. Основну масу живих істот складають організми, які мають клітинну будову. Клітинні організми поділяють на дві категорії: ті, що не мають типового ядра – доядерні або прокаріоти, та ті, які мають ядро – ядерні або еукаріоти.