1. Діяльністний принцип

Визначальна роль діяльності у становленні та розвитку особистості загальновідома. Поняття «провідна діяльність» в психології застосовується стосовно тих видів діяльності, які на різних вікових етапах забезпечують найбільш інтенсивний психічний розвиток дитини. У межах провідної діяльності відбуваються якісні зміни у психіці, які називають центральними психічними новоутвореннями віку. Якісна перебудова забезпечує передумови для переходу до нової , більш складної діяльності, що знаменує досягнення нового вікового етапу.

На першому році життя в якості провідної діяльності розглядається безпосереднє емоційне спілкування з близьким дорослим , насамперед з матір'ю. У період від року до трьох років провідною стає предметна діяльність , а від трьох до семи років - ігрова. Після семи років провідною є навчальна діяльність, а в підлітковому віці функції провідної діяльності віку виконує емоційно-особистісне спілкування з однолітками. Реалізація принципу діяльнісного підходу передбачає організацію навчання з опорою на провідну діяльність віку. Однак порушений розвиток характеризується тим, що жоден з названих видів діяльності не формується своєчасно і повноцінно, кожна діяльність в свою чергу потребує корекційного впливу.

2. Принцип опори на закономірності онтогенетичного розвитку.

Для того, щоб правильно вибудувати систему корреційно-розвивального впливу, необхідно знати, як ті чи інші функції розвиваються в онтогенезі. Можна сказати, що корекційна психолого-педагогічна робота будується за принципом «заміщає онтогенез». Наприклад, логопедична робота з формування звуковимови починається зі звуків раннього онтогенезу, робота з розвитку моторики передбачає врахування закономірностей розвитку рухів в онтогенезі.

3. Принцип педагогічного оптимізму

Спеціальна педагогіка виходить з того, що вчитися можуть усі діти. При цьому під здатністю до навчання розуміється здатність до засвоєння будь-яких доступних дитині соціально та особистісно значущих навичок життєвої компетенції, що забезпечують її адаптацію. У цьому відмінність від традиційного для загальної педагогіки розуміння здатності до навчання, яка характеризується можливістю і успішністю освоєння знань за загальноосвітньою програмою.

Набуває актуальності проблема розширення реабілітаційного простору і все більш широкого охоплення дітей, які раніше вважалися нездібними. Це, насамперед, діти з тяжкими і множинними порушеннями у розвитку, аутистичними розладами, девіантною поведінкою.

4. Принцип ранньої педагогічної допомоги

Сучасний етап розвитку системи спеціальної освіти характеризується особливою увагою до періоду раннього та дошкільного дитинства. Відомо, що в розвитку дитини існують «сензитивні періоди», тобто періоди найбільш сприятливого, легкого і швидкого розвитку певних психічних функцій. Багато сензитивних періодів, що відіграють вирішальну роль для подальшого розвитку дитини, припадають на ранній і дошкільний вік. У період до трьох років відбувається морфо- функціональне дозрівання мозку і закладається основний обсяг умовних зав’язків. Якщо в цей період дитина опинилася в умовах емоційної та інформаційної депривації, не отримувала належних розвиваючих і стимулюючих впливів, відставання в психомоторному і мовленнєвому розвитку може бути досить значним. Особливо це стосується дітей з наслідками раннього органічного ураження ЦНС.

У якості найважливіших умов успішної корекційно-педагогічної допомоги розглядається раннє виявлення та рання діагностика відхилень у розвитку дитини , а також організація комплексного медико-психолого-педагогічного супроводу проблемного дитини з перших місяців життя. При цьому передбачається просвітницька психолого-педагогічна робота з сім'ями таких дітей.