2. Виникнення та розквіт Київської Русі

Племінний союз — об’єднання кількох племен, поширене в суспільствах, які перебували на стадії військової демократії. Князь – титул голови феодальної монархії або будь-якої іншої політичної системи(князівства). У пізніші часи так називали власника вищого шляхетського титулу. Полюддя — збирання данини у формі натурального оброку з підлеглого населення в Київській Русі, що його провадив кожної осені київський князь або його намісник. Язичництво — будь-яка політеїстична релігія, що як правило полягала в обожненні сил природи й культі предків. Християнство — світова монотеістична релігія. Полягає в вірі в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога, наслідуванні його настанов та вчення. Шлюбна дипломатія – встановлення дипломатичних відносин шляхом укладання шлюбів між представниками правлячих родів тих чи інших країн. Червенські міста — група міст та укріплених замків X—XIII ст. Волинської й Галицької землі, на лівобережжі Бугу (на межі Русі з Польщею).

3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

Політична роздробленість – поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади. Снем — з’їзд удільних князів Київської держави, на якому вирішувалися найважливіші військові справи, погоджувалися міжусобні суперечки тощо.

4. Політичний устрій, соціально-економічний і культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави в іх-хіv ст.

Віче — загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ. Вотчинне землеволодіння – спадкове землеволодіння певної князівської лінії, що було закріплено постановою Любецького з’їзду князів. Бояри – представники родоплемінної знаті та верхівка дружинників, які займали панівне становище в давньоруському суспільстві. Смерди – вільні члени селянської громади, які жили на власних землях і княжих наділах. Ізгої — люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв’язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви. Закупи – категорія феодальнозалежних селян, які брали у феодала позику (“купу”) і за це мусили виконувати йому феодальні повинності. Ікони — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. Билини — руські народні епічні пісні. Мозаїка – зображення або візерунок, зроблений з окремих, щильно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру або камінців. Літопис – історичний твір, в якому розповідь про події та факти подається за роками. Фреска – картина, написана фарбами по свіжій вологій штукатурці. Книжкова мініатюра – художнє оздоблення рукописів, зроблений від руки малюнок, багатобарвна ілюстрація або заставка.

5. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та інших держав(у другій половині XIV — першій половині XVI ст.)

Шляхта — аристократичний суспільний стан, який утворився на основі зближення родової знаті з військовослужилою верствою і отримав значні пільги. Магдебурзьке право – міське право, за яким міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації та влади феодалів і створювали органи самоврядування. Магістрат – орган станового міщанського самоврядування і суду. Цехи – об’єднання міських ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх інтересів, виробництва й збуту своїх товарів. Дике Поле — назва незаселених чи малозаселених південноукраїнських степів між пониззям Дністра, Дніпра і Дону. Козак — це вільна озброєна людина, яка була членом самоврядних чоловічих військових громад, що з XV століття існували на теренах українського «Дикого поля». Шипинська земля — історична назва автономного регіону у північній частині сучасної Буковини в кін. ХІІІ — кін. XV ст.