1. В залежності від виду діяльності платника податку або об'єктів оподаткування:

• базова (основна, універсальна, єдина) – застосовуються для всіх або більшості платників податків незалежно від особливостей їх діяльності та об'єктів оподаткування (ПДВ – 20 %, податок на прибуток – 18 %);

Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена Податковим кодексом України такою для окремого податку. У випадках, передбачених Кодексом, під час обчислення одного і того самого податку можуть використовуватися декілька базових (основних) ставок (ст. 26 ПКУ) (раніше, ПДФО -15 % і 17 %);

• гранична – це максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений Податковим кодексом України (ст. 27 ПКУ): (наприклад, ставки збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 % мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня податкового (звітного) року);

2. В залежності від методу встановлення ставки податку:

• абсолютна (специфічна, тверда) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування (п. 28.1 ПКУ);

• відносна (адвалорна, процентна) – це ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування (п. 28.2 ПКУ).

Б. Організаційні елементи податків визначають процедурно-організаційні особливості механізму стягнення податку.

5. Податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності відповідних підстав. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.1, 30.2 ПКУ).

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено Податковим кодексом України. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. Податкові пільги, порядок та підстави їх надання встановлюються з урахуванням вимог законодавства України про захист економічної конкуренції виключно Податковим кодексом України, рішеннями Верховної Ради АРК та органів місцевого самоврядування, прийнятими відповідно до Кодексу. Суми податку та збору, не сплачені суб'єктом господарювання до бюджету у зв'язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб'єктом - платником податків. Контролюючі органи складають зведену інформацію про суми податкових пільг юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та визначають втрати доходів бюджету внаслідок надання податкових пільг. Контролюючі органи здійснюють контроль за правильністю надання та обліку податкових пільг, а також їх цільовим використанням, за наявності законодавчого визначення напрямів використання (щодо умовних податкових пільг) та своєчасним поверненням коштів, не сплачених до бюджету внаслідок надання пільги, у разі її надання на поворотній основі. Податкові пільги, використані не за призначенням чи несвоєчасно повернуті, повертаються до відповідного бюджету з нарахуванням пені в розмірі 120 % річних облікової ставки НБУ (п. 30.3-30.8 ПКУ).

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору (п. 30.9 ПКУ).

6. Неоподатковуваний мінімум доходів громадин – це найменша частина бази оподаткування, яка повністю звільнена від сплати податку.

Примітка. Якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу ІV ПКУ (п. 5, Підрозділ 1, Розділ ХХ ПКУ).

7. Порядок обчислення податку. Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів. Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені Податковим кодексом України у вартісному вимірі, підлягають індексації у встановленому порядку (ст. 29 ПКУ).

8. Податковий період – це період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період – це період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку (ст. 33 ПКУ).

Податковим періодом може бути: календарний рік; календарне півріччя; календарні три квартали; календарний квартал; календарний місяць; календарний день (ст. 34 ПКУ).

9. Строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п. 16.1.3 ПКУ).

Способами подання податкової звітності є: дискретний (окремо за кожний податковий період) і наростаючим підсумком (за декілька періодів).

10. Строк та порядок сплати податку. Порядок сплати податків та зборів встановлюється Податковим кодексом України або законами з питань митної справи для кожного податку окремо. Способи сплати податку: перерахування суми податку до бюджету в грошовій формі у національній валюті України; сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України або законами з питань митної справи (ст. 35 ПКУ).

Строк сплати податку – це період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному законодавством.

Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно. Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у т. ч. податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених Податковим кодексом України. Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк. Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки: розстрочки: податкового кредиту. Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов’язку (ст. 31, 32 ПКУ).

Строки сплати податки поділяються на:

• періодичні (деклараційні (встановлюються для кожного податку окремо, як правило протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації); авансові (передують граничним строкам подання декларації; наприклад, єдиний податок); авансово-деклараційні (рентна плата));

• термінові – податок сплачується до або після виникнення об'єкта оподаткування (мито, збір за першу реєстрацію транспортного засобу);

• періодично-термінові (наприклад, ПДФО перераховується до бюджету податковим агентом під час виплати оподаткованого доходу платнику податку, але якщо оподатковуваний дохід надається у не грошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агенту, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання)).

11. Місце декларування та сплати податку обумовлюються при визначенні порядку сплати податку. Податок може сплачуватися і декларуватися:

• за місцем податкової реєстрації платника податку (наприклад, ПДВ);

• за місцем знаходження майна або ресурсів, наявність яких обумовлює виникнення податкового зобов'язання (плата за землю);

• за місцем здійснення операції, виконання якої обумовлює виникнення податкового зобов'язання.

Необхідно зазначити, що такі елементи, як платники податків, об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку є обов'язковими при встановленні податків і зборів (п. 7.1. ПКУ). Усі інші елементи встановлюються за необхідністю.