2. Галицько- Волинська держава.

Загальна характеристика. Основні етапи розвитку. У різні періоди до складу Галицько-Волинської держави входили Галицьке, Перемишльське, Звенигородське, Теребовлянське, Володимир-Волинське, Луцьке, Белзьке, Берестейське та інші удільні князівства. Майже впродовж півтора сторіччя Галицько-Волинська держава відігравало надзвичайно важливу роль в житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяв ряд чинників:

а) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників; крім того, Галицько-Волинське князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

б)  необхідність спільної боротьби двох князівств (Галицького і Волинського) проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом і проти монголо-татарської навали на Русь (Київська Русь);

в)  енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199-1205 рр.) та Данила Романовича Галицького (1238-1264 рр.);

г)  існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному росту та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в декілька етапів:

I етап (1199-1205 рр.) - утворення і становлення Галицько-Волинського князівства. 3 ослабленням Київської Русі в 1141 р. виникло Галицьке, а в 1146 р. - Волинське князівство. Першими в Галицькій землі правили Ростиславичі - нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свою родовід від Володимира Мономаха. Галицьке князівство досягло найвищої могутності при Ярославі Осмомислі (1152-1187 рр.), а Волинське - при Романі Мстиславовичі (1170-1205 рр.).

II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий розпад єдиної держави. Після смерті Романа Мстиславича єдність Галицько-Волинського князівства була тимчасово порушена. Розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Не допустити відновлення єдності Галицько-Волинського князівства прагнули верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини і Польщі.

III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання та піднесення князівства, активна боротьба із золотоординським ярмом. Тільки в 1238 р. волинський князь Данило, син Романа Мстиславовича, остаточно оволодів Галичем, став князем галицьким і відновив єдність Галицько-Волинського князівства. Наприкінці 1239 р. Данило Романович поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою свого тисяцького Дмитра, який очолював оборону міста від орд хана Батия у 1240 р. Після завоювання Києва монголо-татари продовжили свій похід на захід і зруйнували більшість міст Галицько-Волинського князівства, завдавши йому важких втрат. Послаблення внаслідок цього княжої влади спричинило початок міжусобиць. У внутрішні справи держави знову почали втручатися іноземці. Край цьому поклала битва під Ярославом, у якій 17 серпня 1245 р. Данило та його брат Василько розгромили війська угорських і польських загарбників і загони бунтівних галицьких бояр. Боярська опозиція була остаточно знищена.

IV  етап (1264-1323 рр.) - початок поступового занепаду держави. Після смерті Данила Романовича галицькі і волинські землі формально лишились однією державою, але всередині її відбувалося суперництво між Волинню, яку очолювали Василько Романович (до 1269 р., а згодом його син Володимир 1269-1289 рр.) та Галичиною, де князював Лев Данилович (1264-1301 рр.). Розпочався поступовий занепад Галицько-волинської держави. Від неї відходили окремі землі.

V етап (1323-1349 рр.) - занепад. Після смерті Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича (Лева II) останнім галицько-волинським князем був Юрій II Болеслав, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. Правив він у 1323-1340 рр. і продовжував політику своїх попередників. Юрій ІІ Болеслав зумів врегулювати відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом. Однак напруженими залишилися стосунки і Польщею та Угорщиною, які в 1339 р. домовилися про спільний наступ на Галицько-Волинську державу. У внутрішній політиці Юрій II сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали невдоволення його політикою, і у квітні 1340 р. його було отруєно у Володимирі-Волинському.

Значення галицько-волинської державності. Значення галицько-волинської державності в українській історії важко переоцінити.

-  Галицько-Волинська держава стала новим після занепаду Києва центром економічного та політичного життя.

- Вона модернізувала давньоруську державну організацію.

- Галицько-Волинська держава врятувала Україну від поневолення її Польщею,

- Галицько-Волинська держава продовжила славні дипломатичні традиції Київської Русі і ще 100 років після встановлення золотоординського ярма представляла східнослов'янську державність на міжнародній арені.

- Водночас, відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність допомогла уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольського впливу.

- Галицько-Волинська держава стала також важливою культурною межею. Вона виступала або як східний форпост католицького Заходу, або як західний - православного Сходу.

- Галицько-Волинська держава стала головним політичним осередком майбутньої України.