Тема 2. Іноземний досвід у сфері соціального страхування.

1. Соціально-економічні передумови виникнення систем соціального захисту в світі. (самостійно)

2. Моделі соціального страхування та їх характеристика;

3. Організація системи соціального страхування в США, Німеччині та Швеції.

4. Система соціального страхування республіки Польща.

5. Елементи сучасних пенсійних систем: державний пенсійний фонд, страхові компанії зі страхування життя та пенсій.

1/ До другої половини ХІХ ст. соціального захисту як гарантованої системи компенсацій від соціальних ризиків у світі не існувало. Хоча в літературі можна знайти доведені факти існування соціальної допомоги у середньовічних професійно-корпоративних об’єднаннях та «спорадичних прикладів державних страхових заходів», що забезпечували підтримку членів товариств або їхні сім’ї у випадку смерті годувальника або у інших скрутних обставинах. Учасниками таких товариств були, як правило, незаможні верстви населення. Якщо ж такі товариства створювалися на релігійному підґрунті, то заможні громадяни, проявляючи благодійність, могли власним коштом підтримувати нужденних.

Рівень організації національних систем соціального страхування в наші часи є своєрідним індикатором рівня економічного розвитку певної країни та ступеня соціальної спрямованості її внутрішньої політики.

Витоки сучасних елементів соціального захисту, таким чином, пов’язані із становленням громадянського суспільства, посиленням державного втручання у соціально-економічні процеси, розвитком фінансово-кредитних відносин.

Отже, соціально-економічними передумовами виникнення систем

соціального захисту можна вважати по-перше, осмислення суспільством проблем, що виникають у зв’язку з необхідністю соціального захисту певних верств населення; по-друге, організований рух трудящих щодо реалізації своїх прав на соціальний захист.

Вперше соціальне страхування на обов’язкових (законодавчо визначених) засадах було запроваджене у Німеччині наприкінці ХІХ ст. урядом канцлера Бісмарка. Досвід цієї країни використали більшою або меншою мірою усі інші розвинені західноєвропейські країни у розбудові власних систем соціального страхування. (Бісмарк+ Беверідж – самостійно).

Ключовою передумовою виникнення соціального страхування на етапі крупного машинного виробництва стала матеріальна залежність найманих працівників від єдиного джерела їхніх доходів – заробітної плати. З розвитком капіталізму в Європі сформувався клас найманих працівників, відчужених від власності на засоби виробництва, єдиним джерелом доходу яких слугувала заробітна плата. Цей клас мав бути захищений на випадок втрати працездатності, яка неминуче вела за собою зубожіння робітничих родин і соціальні катаклізми. Під тиском профспілкового руху майже одночасно в цей період у розвинених країнах світу під егідою держави починають створюватися системи соціального страхування робітників. Страхові відносини позбавляються ринкового характеру, набувають форми соціального захисту.

Соціальне страхування передусім мало вирішити проблему матеріального забезпечення найманих працівників та їх сімей у зв’язку з втратою працездатності та доходів через виробничий травматизм. Тому першими законами у сфері соціального страхування практично в усіх розвинених країнах світу стали закони щодо страхування від нещасних випадків на виробництві (Німеччина – 1884 р., Великобританія – 1887 р., Франція, Італія – 1898 р., Іспанія – 1900 р., Швеція – 1901 р., Росія – 1912 р.).

Наступним кроком розвитку національних систем соціального страхування в цьому напрямку у більшості країн стало запровадження страхування найманих працівників на випадок хвороби (Німеччина – 1883 р., Швеція – 1910 р., Великобританія – 1911 р., Італія – 1928 р., Франція – 1930 р., Іспанія – 1931р.), оскільки перша ланка соціального страхування (страхування від нещасних випадків) не до кінця вирішувала проблему матеріального забезпечення працюючого населення, бо втрата працездатності могла бути наслідком не тільки виробничого травматизму, а й інших хвороб.

Паралельно з соціальним захистом працюючого і працездатного населення розвивалася система пенсійного страхування непрацездатного населення. Закони про пенсійне забезпечення були прийняті у Німеччині – у 1889 р., Франції – у 1905 р., Великобританії – у 1908 р., Швеції – у 1913 р., Італії – у 1919 р., Іспанії – у 1921 р.

Дещо пізніше у більшості країн з’явилося страхування на випадок безробіття (Великобританія – 1911 р., Італія – 1919 р., Німеччина – 1927 р., Іспанія – 1932 р., Швеція – 1934 р., Франція – 1959 р.).

Вважається, що поштовхом для створення в системі соціального страхування цієї нової ланки стала Велика депресія 1929 – 1932 рр. Таким чином, у першій третині ХХ ст. у більшості розвинених європейських країн сформувалися побудовані переважно на страхових принципах власні системи соціального захисту громадян, які включали такі ланки:

• страхування від нещасних випадків на виробництві;

• страхування на випадок хвороби;

• страхування пенсій;

• страхування на випадок безробіття.

2/. Національні системи соціального захисту дуже різняться між собою з огляду на джерела фінансування соціального захисту, пріоритетні напрямки соціальної політики держав, рівень матеріальної допомоги, взаємодію приватного і державного секторів у галузі соціального страхування.

Уяву про найбільш помітні розходження в підходах до соціального захисту, що існують у світі, дає класифікація Г. Еспінг-Андерсена, що отримала

• світі широке визнання. Ним виділені три основні моделі соціальних держав: ліберальна, консервативна і соціал-демократична.

Формування ліберальної моделі, властивої таким країнам, як США, Канада, Австралія, Великобританія, відбувалося в умовах домінуючої приватної власності і під впливом ліберальної трудової етики. Основними умовами функціонування даної моделі є мінімальна присутність держави в ринкових відносинах й обмежене застосування заходів державного впливу та

регулювання. Соціальна підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування і при мінімальному втручанні держави, яка виступає тільки у якості регулятора певних гарантій. Розміри страхових виплат, як правило, є невеликими. Невеликими за розмірами є й так звані «трансфертні платежі», тобто бюджетні кошти, які отримують певні категорії громадян у вигляді допомог та субсидій. Матеріальна допомога має адресне спрямування і надається лише на підставі перевірки нужденності.

Ліберальна модель цілком відповідає своєму основному призначенню в умовах економічної стабільності або підйому, але при спаді і змушеному скороченні виробництва, супроводжуваному неминучим урізуванням соціальних програм, у вразливому становищі опиняються багато соціальних груп, насамперед жінки, молодь, люди похилого віку.

Консервативна модель характерна для країн із соціально орієнтованою ринковою економікою. У їхньому числі – країни континентальної Європи, такі як Австрія, Німеччина, Італія, Франція. Позиції держави тут значно сильніше: бюджетні відрахування на соціальні заходи приблизно дорівнюють страховим внескам працівників і роботодавців, основні канали перерозподілу знаходяться або в руках держави, або під її контролем. Разом з тим держава прагне розширити соціальний захист на страхових засадах. Завдяки цьому величина соціальних допомог перебуває в пропорційній залежності від трудових доходів і, відповідно, від розмірів страхових внесків до відповідних фондів.

Соціал-демократична модель (її ще називають солідарною) базується на провідній ролі держави в захисті населення. Причому пріоритетними завданнями державної соціальної політики вважаються вирівнювання розмірів доходів населення і загальна зайнятість. Дана модель знайшла практичне втілення в країнах північної Європи – Швеції, Норвегії, Фінляндії, Данії та ін. Основою фінансування соціальної сфери є розвинений державний сектор економіки, зміцненню якого не в останню чергу сприяє дуже високий рівень оподатковування. Частка державних витрат у ВВП складає у Швеції 66%, Данії

– 61%, Фінляндії – 56%. Основна частина цих витрат спрямовується на задоволення потреб об'єктів соціального призначення.

Іншими відмінними рисами даної моделі є розвинена система виробничої демократії, регулювання трудових відносин на загальнонаціональному рівні, а не на рівні окремих підприємств або галузей, використання дієвих заходів, що дозволяють мінімізувати рівень безробіття.

Кожна з охарактеризованих моделей соціального захисту громадян має свої переваги та недоліки і практично не зустрічається в чистому вигляді. В кожній конкретній країні зазвичай можна спостерігати сполучення елементів ліберальної, корпоративної і соціал-демократичної моделей за явної переваги рис однієї з них. Всі вони при цьому постійно розвиваються та вдосконалюються.

3/ Сучасні моделі соціального захисту громадян є сенс розглянути на прикладі окремих країн.

Прикладом побудови ліберальної моделі соціального захисту громадян, яка передбачає мінімальну участь держави, може слугувати досвід США. Єдиної загальнонаціональної системи соціального страхування в країні не існує. Вона складається з різного роду соціальних програм, які частково регламентуються федеральним законодавством, частково – законодавством штатів; існують і спільні програми.

Основоположним законодавчим актом у сфері соціального страхування є Закон про соціальне страхування (SSA), прийнятий у 1935 р. Цим законом було запроваджено два види соціального страхування: пенсії по старості і допомога по безробіттю. Усі види соціального страхування, передбачені цим Законом (крім медичного страхування) об’єднуються поняттям «Загальна федеральна програма». В рамках цієї програми передбачаються пенсії по старості, допомога безробіттю, втраті годувальника, інвалідності.

Ця програма охоплює не все працездатне населення, а лише певні його групи. Вона поширюється на робітників і службовців приватного сектора, які працюють по найму (за виключенням залізничників, для яких існує окрема програма); на громадян, які працюють не по найму (лікарі, особи вільних професій, священники тощо).

Джерелом фінансування витрат за Загальною федеральною програмою є податок на соціальне страхування, який сплачується в рівних частках найманими працівниками (у відсотках до заробітної плати) і підприємцями (у відсотках до сплаченого фонду заробітної плати). Особи, які не працюють за наймом, сплачують цей податок за повною ставкою самостійно.

Ставка соціального податку і база оподаткування постійно зростають. Загальною федеральною програмою передбачені виплати таких допомог

на федеральних (загальнодержавних) засадах:

Державне пенсійне страхування;

Допомога у зв’язку з втратою годувальника;

Державна допомога в зв’язку з непрацездатністю призначається особам до 65 років, які стали інвалідами внаслідок захворювань та нещасних випадків, не пов`язаних із виробництвом.

Допомога по безробіттю. Право на таку допомогу мають ті громадяни, мінімальний страховий стаж яких становить хоча б два квартали попереднього року, які перебувають на обліку у службах зайнятості і згодні отримати відповідну роботу.

Страхування на випадок виробничого травматизму і професійних захворювань.

Медичне страхування на соціальних засадах в США поширюється лише на малозабезпечені верстви населення (державна соціальна програма «Медікейд» (Medicaid), а також на пенсіонерів та інвалідів (державна соціальна програма «Медікер» (Medicare).

Переважну більшість соціальних ризиків населення США покриває не за рахунок системи державного соціального страхування, а за допомогою приватного страхування через комерційні страхові компанії.

Прикладом застосування консервативної класичної моделі соціального страхування може слугувати Німеччини. Система соціального страхування її громадян складається з таких елементів.

Пенсійне страхування. Це страхування поширюється на всіх найманих працівників. Страхові внески встановлені у розмірі 19,5% від фонду оплати

праці (доходів) застрахованих осіб і сплачуються у рівних частках самими застрахованими і роботодавцями.

Пенсійне страхування забезпечує громадян Німеччини пенсіями у зв’язку зі старістю і у зв’язку з професійною та загальною непрацездатністю. Розмір пенсії залежить від трудового стажу застрахованої особи (мінімум 5 років); від

• трудового доходу протягом трудового стажу та ін. Розмір пенсії становить 70% середнього доходу робітника із середнім заробітком.

  • випадку смерті застрахованої особи її утриманці мають право на пенсію

• зв’язку з втратою годувальника.

По лінії пенсійного страхування крім виплати пенсій фінансуються ще заходи щодо збереження, поліпшення та відновлення працездатності застрахованих. Їм надається можливість курортного лікування та отримання у випадку необхідності (за станом здоров’я) нової кваліфікації.

Страхування від нещасних випадків. Дане страхування забезпечує страховий захист від нещасного випадку не тільки на виробництві, а й по дорозі на роботу (місце навчання) та з роботи, а також на прилеглій території. До нещасних випадків на виробництві прирівнюються професійні захворювання.

Страхування на випадок хвороби. Це страхування здійснюється через лікарняні каси і поширюється на всіх робітників, службовців, осіб творчих професій та інших робітників, дохід яких не перевищує законодавчо визначеної межі.

Страхові внески встановлені до фонду оплати праці (доходів) застрахованих осіб і сплачуються у рівних частках самими застрахованими і роботодавцями.

Страхування на випадок безробіття. Це страхування забезпечує надання допомоги громадянам, які втратили роботу і здійснюється Федеральним відомством зайнятості. Розмір допомоги у зв’язку з безробіттям залежить від загального трудового стажу та розміру заробітку до моменту настання безробіття, віку безробітної особи та наявності у неї дітей. Потреби у страховому захисті, що перевищують можливості державної системи

соціального страхування, громадяни країни мають змогу задовільнити через приватні страхові компанії за допомогою страхування на комерційних засадах.

Прикладом побудови соціально-демократичної моделі соціального страхування може слугувати Швеція. Ця країна за рівнем життя людей і рівнем соціальних гарантій посідає одне з перших місць у світі. Загальна сума соціальних виплат у цій країні складає ¼ частку її ВВП.

На відміну від американської, основним принципом шведської соціальної моделі є її універсальність, тобто охоплення всіх верств населення. Така система дорого коштує державі (рівень оподатковування у Швеції – до 67%, один з найвищих у світі), але це повною мірою компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення (налічується близько 50 видів різноманітних виплат, компенсацій та допомог), відсутністю різких контрастів між багатством і убогістю, а звідси – міцною політичною стабільністю.

Управління системою соціального страхування здійснюється у Швеції через державну Страхову касу – адміністративний орган, який відає усіма видами соціального страхування і соціальної допомоги. Система соціального страхування, в основному, фінансується за рахунок обов’язкових страхових внесків (соціальних податків), які сплачують роботодавці та приватні підприємці, і бюджетних коштів. Страхові внески з громадян не стягуються (за виключенням обов’язкових внесків на страхування виплат трудової пенсії).

Головними елементами системи соціального страхування Швеції є такі. Пенсійне страхування. Пенсійний вік у Швеції становить 65 років як для чоловіків, так і для жінок. Існує можливість виходу на пенсію в будь-який час в період між 60 та 70 роками із відповідними змінами у розмірі пенсії.

Трудова пенсія складає більшу частку загальної державної пенсії по старості. Розмір цієї пенсії визначається залежно від трудових доходів. Крім трудової пенсії існує пенсія накопичувальна. В накопичувальному пенсійному фонді пенсії накопичуються для кожної особи індивідуально і виплачуються з моменту виходу на пенсію.

Страхування від нещасних випадків. Таке страхування поширюється на усіх працюючих осіб. Виплати компенсують дохід, втрачений внаслідок травми

на виробництві, а також медичні витрати у зв’язку з лікуванням травмованої особи. Страхування від нещасних випадків фінансується за рахунок внесків роботодавців розмірі 1% від фонду оплати праці і внесків працюючих осіб в розмірі 1,38% від їхніх доходів.

Державне обов’язкове медичне страхування. На відміну від інших західних країн система охорони здоров'я у Швеції на 95% є державною. Передбачається: безкоштовне придбання ліків і консультації лікарів для хронічних і важких хворих; для інших — повна компенсація витрат, що перевищили протягом року певну суму; безкоштовна стоматологічна допомога до 19 років і 25-70% компенсація витрат у рік для інших вікових категорій.

Страхування на випадок безробіття. Охоплює 90% працюючого по найму населення і передбачає у випадку втрати роботи компенсацію до 80% від заробленої плати на необмежений термін за умови активного пошуку роботи.

Допомога сім’ям. Система охорони добробуту сім’ї включає цілу низку допомог та пільг. При народженні дитини батьки одержують 12-місячну оплачувану відпустку, а також не оподатковувану податками щомісячну допомогу до досягнення дитиною 16 років, разову допомогу дитині до 8 років, допомогу з догляду за хворою дитиною до 12 років через хворобу, допомога дітям до 18 років у зв’язку з втратою одного з батьків, виплати на утримання дітей-інвалідів до 16 років. У цілому, середня шведська родина з урахуванням усіх допомог має щомісячні доходи у розмірі понад 3 тис. дол.

4/ Cистему соціального страхування Польщі сьогодні складають:

• соціальне медичне страхування.

• соціальне страхування і пенсійне забезпечення ,

Система медичного страхування в Польщі базується на засадах рівності доступу громадян та соціальної солідарності, забезпечення застрахованій особі вільного доступу до медичної допомоги, а також її права вибирати лікаря та заклад охорони здоров’я.

Національний фонд охорони здоров’я (NFZ) акумулює кошти держбюджету, місцевих муніципальних бюджетів і страхові внески громадян.

(напр., пенсії, пенсії по інвалідності, допомоги по хворобі

(напр., щомісячні внески на медичне страхування у 2014 р. становили

NFZ є державною установою, що фінансує надання медичної допомоги за рахунок внесків, що сплачують страхувальники. У структурі бюджету Фонду 1/3 становлять внески працюючих громадян (9% від заробітної плати), 2/3 — державні кошти

щонайменше 86 €). Внески від застрахованих осіб надходять до Управління соціального страхування (ZUS), до якого також поступають пенсійні та усі інші соціальні внески. ZUS є державним закладом, який має статус юридичної особи, займається збором внесків на соціальне страхування та охорону здоров'я і розподілом виплат,

або по вагітності та пологах) у розмірі та на умовах, передбачених чинним законодавством.

Медичне страхування є обов’язковим також для працівників сільського господарства. Однак його вартість для фермерів значно нижче — вони сплачують один внесок раз на три місяці. Решту доплачує держава. Для осіб, зайнятих у бізнесі, самостійно зайнятих, працюючих за трудовими угодами, медичне страхування у Польщі є добровільним. (якщо захворіє дитина до 18 років,

яка не має страховки, а батьки неспроможні оплатити лікування, за законом їй надається безкоштовна медична допомога).

Польща була однією з перших на постсоціалістичному просторі, котра здійснила свою пенсійну реформу і побудувала трирівневу систему пенсійного забезпечення. Перехід до такої системи був зумовлений вибором вдалого часу її початку, в країні саме в цей період вдалося стабілізувати на низькому рівні інфляцію, одночасно дохідність фінансових інструментів була достатньо високою внаслідок стрімкого зростання внутрішнього фінансового ринку.

Структура пенсійної системи, яка існувала до 1999 р., не гарантувала фінансової ліквідності у майбутньому. Одночасно суспільство не довіряло цій системі і вважало її за несправедливу, оскільки величина грошових внесків не відповідала величині пенсії у майбутньому. Крім того, на початку 90-х рр. спостерігалась негативна демографічна тенденція: тільки 31% населення становили люди у віці до 20 років. За прогнозами, у 2020 р. їх частка

зменшиться до 26% при одночасному зростанні кількості людей пенсійного віку з 2% до 32%.

Отже, необхідне було реформування пенсійної системи. Реформа, яка відбулася у 1999 р., була проведена з метою:

• запобігання високим бюджетним пенсійним видаткам. Фінансові обтяження ставали щораз вищими і могли негативно вплинути на подальший економічний розвиток держави;

• зменшення ролі держави у секторі пенсійних фінансів, досягнення перелому в монополістичній структурі і впровадження нових приватних інвестицій.

Сучасна пенсійна система складається з трьох рівнів:.

1 рівень – солідарна система, державна пенсія, така, яка існує зараз в Україні;

2 рівень - загальнообов’язкова накопичувальна система. При реформуванні частина фінансових ресурсів із солідарної пенсійної системи була спрямована до приватних фінансових установ (2 рівень) – пенсійних фондів, які нагромаджували кошти на особистих рахунках та інвестували нагромаджені кошти задля отримання прибутку в облігації, ліквідні цінні папери та інші фінансові інструменти в тому числі за межами Польщі. Діяльність НПФ ліцензується і регулюється Державним бюро з нагляду за пенсіями. Таким чином, пенсія стала складатися з виплат «першого рівня» (з солідарної пенсійної системи) і виплат «другого рівня» (за рахунок нагромаджених коштів у приватних пенсійних фондах та отриманого інвестиційного доходу).

3 рівень пенсійної системи в Польщі ґрунтується на приватних (недержавних) пенсійних фондах, з якими громадяни в добровільному порядку укладають пенсійні договори. Внески до таких пенсійних фондів можуть здійснюватися як за рахунок працівників, так і за рахунок їхніх роботодавців, або й тих, й інших одночасно.

Приватні пенсійні програми в європейських країнах, включаючи Польщу, характеризуються чотирма ознаками:

по-перше, участь в них є добровільною; по-друге, вони відіграють допоміжну роль, тобто заміщують частину

державної пенсії;

по-третє, вони обмежені двома факторами: індивідуальний вибір лімітується, діяльність НПФ і страхових компаній регулюється державою з метою захисту прав споживачів; по-четверте, практично всі приватні пенсійні програми субсидуються державою шляхом надання значних податкових пільг

• Польщі, як і в Україні, існують такі різновиди пенсій: за віком; пенсії за інвалідністю; в зв’язку із втратою годувальника. В рамках державної системи ці пенсії фінансуються за рахунок страхових внесків і гарантуються державою.

• 1 січня 2014 року набув чинності ще один міжнародний договір, який регулюватиме взаємні відносини між Україною та Польщею у сфері соціального забезпечення, - Угода між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі Угода).

Дія цієї Угоди поширюється не лише на громадян України та Польщі, а й на всіх осіб, що підпали під дію законодавства однієї або обох договірних сторін. Стосовно України Угода застосовуватиметься і щодо призначення пенсій за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника, за вислугу років.

Угода базується на пропорційному принципі, за яким право на пенсію визначається виходячи із сумарного стажу, набутого на території обох сторін, проте кожна держава при цьому зобов’язується призначати і виплачувати пенсію за стаж, набутий на її території.

(http://www.zus.pl/pliki/ulotki/Umowa_miedzy_Polska_a_Ukraina_wersja_UK.pdf)

5/. Пенсійний фонд України, згідно Постанови КМУ «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» від 23.07.2014 № 280 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

• здійснення керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

• вивчення та аналіз ситуації у сфері пенсійного забезпечення, забезпечення проведення щорічних актуарних розрахунків фінансового стану системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

• розробка проект бюджету Пенсійного фонду України, здійснення ефективного розподілу фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення, складання звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України;

• формування та ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування тощо;

Страховим компаніям зі страхування життя належить унікальна роль у пенсійній реформі – вони і залучають кошти, і водночас, згідно Закону України «Про страхування», є єдиною установою, здатною здійснювати довічну виплату пенсії.

Крім вищезгаданої суттєвої переваги, існують ще кілька, а саме страхова компанія:

• здійснює виплату довічної пенсії;

• гарантує мінімальний розмір майбутньої пенсії. До того ж, придбавши поліс пенсійного страхування, страхувальник точно знатиме мінімальний розмір виплат, їх періодичність, а також те, на які кошти розраховуватиме його родина

• випадку його смерті;

• відсутня жорстка прив’язка до пенсійного віку;

• окрім пенсійного страхування має можливість запропонувати страхувальникові інші страхові продукти;

• надає страхувальникам на момент укладання договору робити вибір: при закінченні дії договору отримати пенсію одноразово (капітал), або перетворити

• на довічну (ануїтет);

• розмір накопичувальних внесків і, власне, пенсій прив’язується як до гривні, так і до вільноконвертованої валюти;

• сплачує викупну суму при достроковому розірванні договору.

Крім того, компанії зі страхування життя можуть допомогти роботодавцю вибудувати гнучку систему стимулювання персоналу. Наприклад, укладаючи договір зі страховою компанією, можна поставити умову, за якою пенсійні накопичення стають власністю працівника лише після визначеного строку роботи на підприємстві, виконання певного проекту чи досягнення інших

об’єктивних та наперед відомих цілей або показників. При цьому, у разі невиконання зазначених у договорі умов або дострокового звільнення працівника, кошти йому не виплачуються та спрямовуються на пенсійне забезпечення та стимулювання інших працівників. Водночас, страховикам, часто, важко пояснити страхувальникам, чому треба сплачувати саме такі внески, щоб одержати бажаний розмір пенсії. Подібні ускладнення виникають тому, що в процесі розрахунку величини пенсії береться до уваги маса імовірнісних параметрів, а також статистика, яка накопичувалася як на державному рівні, так і рівні діяльності самої страхової компанії протягом тривалого часу.