2. Шляхи розвитку незалежних держав.

Велика група країн (Індія, Пакистан, Філіппіни, Кенія, Марок­ко, Туніс та ін.) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнен­ня зв'язків із західними країнами. Практика засвідчила: що біль­ше заохочувалося приватне підприємництво, що скоріше ліквідувалося феодальна спадщина і зміцнювалися конституційні осно­ви держави, то успішніше переборювалися труднощі становлен­ня суверенітету.

Низка країн Азії та Африки, зазнаючи настійного тиску з боку СРСР, що прагнув збільшити свій геополітичний вплив, обрали "соціалістичну орієнтацію". Серед них — Ангола, Алжир, Гвінея-Бісау, Ефіопія, Мозамбік, Народно-Демократична Республі­ка Ємен та ін. Для цієї групи характерна наявність державного сектора, централізоване регулювання економіки, насильницьке кооперування, створення авторитарних політичних структур із суттєвим обмеженням громадянських свобод, орієнтація на схід­ний блок. У 80-ті рр. майже всі країни, що обрали цей шлях розвитку, опинились у глибокій політичній кризі. На зламі 80— 90-х рр. вони ступили на шлях економічної та політичної лібера­лізації, офіційно відмовилися від ідеології марксизму-ленінізму.

3. Нові індустріальні держави.

У 70—90-ті рр. на повний голос заявили про себе на світовій арені країни Південно-Східної Азії — Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, згодом — Таїланд, Малайзія, Індонезія, Філіппіни.

Попри різний політичний статус і особливості внутрішньопо­літичного становища в кожній з них, країни цього регіону досягли вражаючих успіхів в економічному розвиткові.

Основу їх складали ринкові реформи і відкрита економіка, пріоритет інфор­матики, освіти, наукомістких галузей виробництва, певний про­текціонізм США та Японії, велика частка державного регулю­вання, орієнтація на кон'юнктуру світового ринку, пошук нових ринків збуту.

Швидким темпам розвитку сприяли інвестиції капі­талу, а також працьовитість, дисциплінованість, ощадливість населення.

Темпи економічного зростання Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру, яких іще називають "азійськими дракона­ми", у 70—80-ті рр. були чи не найвищими у світі й становили в середньому близько 8—10% на рік. Це дозволило їм стати пере­довими державами.

Сучасна Південна Корея може слугувати моделлю для бага­тьох країн, що розвиваються. Кілька десятиріч тому вона пасла задніх. Тепер її економіка вийшла на одинадцяте місце у світі. Конкурентоспроможність південнокорейських товарів пояснюєть­ся не тільки їхньою якістю, а й нижчою вартістю та високою продуктивністю праці.

Ще одним "азійським драконом є Гонконг. За обсягом товарообігу він посідав восьме місце у світі, одразу ж після "сімки" розвинених країн. Після Нью-Йорка і Лондона Гонконг є третім у світі фінансовим центром. Гонкон­гівські банки і страхові компанії відіграють у регіоні провідну роль.

У 1984 р. між Великою Британією і Китаєм було підписано угоду про повернення цієї території КНР. Після завершення дії угоди з 1 липня 1997 р. колишнє британське володіння набуло в рамках КНР особливого статусу, високого ступеня автономії та збереже існуючу там соціально-економічну систему протягом наступних 50 років.

ЯПОНІЯ

1.       Сан-Франциський мирний договір.

Після закінчення воєнних дій Японію окупували американські війсь­ка, що виступали від імені всіх союзних держав. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур,

Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквіда­ції японського мілітаризму, для впровадження конституції (поча­ла діяти з 3 травня 1947 р.). Завдя­ки аграрній реформі 1946—1949 рр. було ліквідовано поміщиць­ке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селя­нам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внут­рішній ринок Японії.

Крім того, серйозної структурної перебудо­ви зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійсне­но й реформу податкової системи, запропоновану американсь­ким фінансовим радником Доджем.

Для підписання угоди про мир з Японією 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (США) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. Одначе на конференції були відсутні делегації азійських країн, з якими воювала Японія. Делегації СРСР, а також Польщі та Чехо-Словаччини відмовилися поставити свої підписи під угодою, що була підписана 7 вересня 1951 р.