Лінійні системи.

Використовуються для індивідуального радіотелефонного зв’язку, як засіб покращення сервісних послуг телефонної мережі.

Система складається з базового телефонного апарата, який являє собою стаціонарну радіостанцію підключену до ТМЗК.

Таке включення дозволяє сформувати дуплексний радіоканал з мобільним телефонним апаратом в межах певної віддалі.

Другий варіант лінійних систем є організація радіоканалу з мобільною станцією на рухомому об’єкті.

Третій варіант – телефонізація віддалених об’єктів куди недоцільно прокладати кабель.

Такі системи часто називають радіоподовжувачами.

Переваги – зручність експлуатації, можливість ефективного використання стаціонарної телефонної мережі.

Недоліки – обмеження віддалі радіолінії, можливість несанкціонованого доступу.

Глобальні системи.

Супутниковий радіотелефонний зв'язок за принципом організації не відрізняється від наземних систем мобільного зв’язку.

В якості BS використовують бортові радіостанції штучних супутників Землі, що знаходяться на низьких орбітах.

Система вузько направлених АФП дозволяє забезпечити високий енергетичний потенціал радіоліній в будь-якій точці зони обслуговування на Землі і використати слабо направлені антени MS для безпосереднього зв’язку з бортовою базовою станцією BSб.

Для зв’язку мобільного абонента з будь-яким мобільним чи стаціонарним абонентом бортова BSб має спеціальний радіоканал із станцією спряження BSн, яка за допомогою комутаційного устаткування з’єднується з АТС.

Перший спосіб ретрансляції передбачає організацію спеціальних радіоканалів між BSб штучних супутників Землі в космосі.

Другий спосіб ретрансляції за допомогою BSн (ретрансляція на Землі).

Системи супутникового радіотелефонного зв’язку дозволяють забезпечувати зв'язок між мобільними абонентами різних континентів, звідки і назва глобальні системи мобільного зв’язку.

Системи персонального радіо виклику.

Є радіальними системами з одностороннім зв’язком, в яких радіоповідомлення передаються мобільному абоненту у вигляді коротких формалізованих команд.

Викликаючі повідомлення надходять на базовий передавач через спеціальну контрольно-диспетчерську (КДС) або контрольно-кінцеву станцію (ККС), яка з’єднана з ТМЗК.

Форма повідомлень може бути цифровою або аналоговою. Повідомлення відображаються на дисплеї мобільного терміналу або випромінюються у вигляді звукових сигналів.

Аналогові повідомлення приймаються як короткі фрази або слова.

Приймальні мобільні термінали користувача – мініатюрні радіоприймачі, які наперед настроєні на спільну робочу частоту базового передавача.

Оскільки основною задачею системи є пошук (paging) рухомого абонента і передавання повідомлення, то такі системи часто називають пейджинговими. Пейджер має пам'ять , таймер, визначник номера тощо.

1. Загальний опис стандарту dect.

1.1 Історія виникнення.

Стандарт DECT (Digital European Cordless Telecommunications) був опублікований Європейським інститутом стандартизації електрозв'язку (European Telecommunications Standards Institute - ETSI) у 1992 p. У 1993 p. на виставці CeBIT в Німеччині відразу декілька корпорацій телекомунікаційної індустрії представили перші системи бездротового зв'язку і передачі даних на основі стандарту DECT. Це були бездротова автоматична телефонна станція (УАТС) виробництва Ericsson для відомчих мереж зв'язку, устаткування бездротового абонентського доступу Siemens і бездротова LAN від Olivetti. Трьома роками пізніше, на СеВІТ-96, вже п’ять провідних європейських виробників телекомунікаційного устаткування представили свої системи бездротового телефонного зв'язку DECT стандарту: Alcatel, Ericsson, Nokia, Philips, Siemens. Спочатку вони являли собою в основному засоби для побудови бездротових УАТС, користувачі яких могли зв'язуватися між собою в межах установи за допомогою переносних телефонів, а також звичайні домашні бездротовіі телефонні апарати.

Вже у грудні 1996 p., стандарт DECT був схвалений для використання в 24 країнах і 12 країн були на шляху до цього. Серед тих, хто схвалили цей стандарт були не лише країни Європи, але і Австралія, Індонезія, Південна Африка. Серед країн, де на використання DECT- систем потрібний дозвіл відповідних органів були Аргентина, Бразилія, Сінгапур, Таїланд. Цей стандарт в перспективі може стати широко використовуваним стандартом на основі цифрових бездротових систем телекомунікації. Схвалення стандарту DECT в багатьох країнах за межами Європи привело до того, що стандарт змінив назву на Digital Enhanced Cordless Telecommunications.

Пізніше з'явилися інші додатки DECT, що почали розроблятися ще в процесі визначення стандарту. В їхній склад увійшли: засоби RLL; системи, що забезпечують бездротовий доступ до ресурсів мереж загального користування для абонентів з обмеженою мобільністю (Cordless Terminal Mobility - СТМ); засоби, що дозволяють апаратурі DECT працювати зі стільниковими мережами (наприклад, GSM). Ці додатки відкрили широкі можливості перед операторами як провідних, так і безпровідних мереж зв'язку.

У 1999 p. DECT стандарт був прийнятий більш ніж у 100 країнах світу, а кількість абонентських терміналів наближалася до 50 млн. На сьогоднішній день стандарт є прийнятим майже всюди у світі. Стандарт постійно удосконалюється.