20.3. Торгова модель Київської Русі

Зародження та початковий розвиток, що призвів до появи феномена слов'янської державності на території Київської Русі (тобто генезис), проходив на тлі активного економічного розвитку й супроводжувався розширенням міжнародної торгівлі. Все більшого значення набували зв'язки з європейськими країнами, тоді як східні напрямки торгівлі вже не були провідними. Руські та іноземні купці зв'язували країну торговельними шляхами з Польщею, Литвою, усією Прибалтикою, різноманітними німецькими землями, Францією, Італією, Візантією, Австрією, Чехією, Моравією.

Київська Русь спеціалізувалася на виробленні основних продуктів сільського господарства: пшениці, жита, ячменя, вівса, гречки, проса, городних, овочевих культур, хутра, меді, воску, м'яса, у вирощуванні тварин великої кількості коней, яких тоді потребувала армія. Вивозилися також і продукти ремісництва, шовк. Ввозилися тканини, предмети побуту, прикраси.

У цей період Україна знову потрапила в центр торговельних зв’язків. На доповнення «Великому шовковому шляху» по території сучасної України пролягла друга історично важлива траса – «з варягів у греки». Цей шлях з кінця VIІІ до ХІІІ ст. істотно вплинув на генезис, зміцнення і розвиток давньоруської державності. Шлях «з варягів у греки» був одним з основних джерел збагачення східнослов’янських племен, які були зацікавлені у об’єднанні земель вздовж торгового шляху.

Войовничі норманські племена не тільки воювали, а й вели активну торгівлю. В результаті цього відбулося розширення міжнародного обміну, який ставав стимулом державного будівництва.

З ІХ ст. – з Х ст. починаються інтенсивні економічні контакти з Візантією. У 907 році князь Олег здійснив успішний морський похід до Візантії. Його результатом з’явилося укладення першого міжнародного договору Русі з Візантією (911 р.), за яким руським купцям надавалось право безмитної торгівлі у Константинополі (Царьграді). Встановлення економічних і культурних зв’язків Русі з Візантією ввели Древньоруську державу в коло передових західноєвропейських держав.

Чорноморська торгівля Київської Русі в IX – середині XI ст. характеризується зміцненням зв’язків з Візантією та посиленням ролі арабських купців.

У середині XI – XII ст. змінюється міжнародна обстановка у регіоні. У результаті краху арабського Халіфату, нападу половців на південноукраїнські землі, першого хрестового походу 1096-1099 рр. порушуються чорноморські торгівельні шляхи Русі.

Західний напрямок міжнародної торгівлі Київської Русі складали переважно Польща, Чехія, Німеччина, Угорщина, Балкани і Балтія. Крім того, важливою роллю Київської держави в системі міжнародної торгівлі було посередництво, що передусім обумовлювалося географічним положенням краю.

Про масштаби зовнішньої торгівлі Київської Русі – найбільшої європейської держави того часу – свідчать такі історичні деталі.

Постачання хутра, яке відбувалося саме територією нашої країни, визначило напрями середньовічної моди в Західній Європі. На території Польщі досить поширеними були мідні, срібні прикраси київсько-руського походження. Болеслав Хоробрий чеканив монету з написами кирилицею. У Скандинавії набули поширення українські писанки, гончарні вироби, декоративні хрести. У Франції „руськими” називали шовкові вироби, соболі, прикраси, витвори прикладного мистецтва та інші товари, інколи незалежно від їх походження – були зроблені в Русі або в якій-небудь іншій країні, чи завезені руськими або візантійськими купцями.

Важливими предметами міжнародного обміну Київської Русі були [37, С.605-607]:

• з експорту – хліб, мед, віск, хутра, тканини, гончарні вироби та інше (на жаль, слід зазначити, що тут мало місце щодо вивозу невільників);

• з імпорту – ремісничі вироби, зброя, шовк і атлас, спеції, ювелірні та інші вироби з дорогоцінних металів, каменів тощо.